19 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/8629/24 пров. № А/857/9868/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025р. в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 , діючої на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл., про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Калинич Я.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11.02.2025р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
24.12.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник Моняк О.В., діюча на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. № 071850005529 від 02.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 ;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл., з урахуванням висновків суду в справі, зарахувати ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (повністю), з урахуванням відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р.;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 25.06.2024р. про призначення пенсії;
стягнути з відповідача сплачений судовий збір (а.с.1-9).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.26-28).
Ухвалою суду від 27.12.2024рю залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ГУ ПФ України в Закарпатській обл. (а.с.26-28).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 071850005529 від 02.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 ; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (повністю), з урахуванням відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р.; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 25.06.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у справі; стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. судові витрати у сумі 1211 грн. 20 коп. (а.с.72-78).
Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.83-86).
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що з 01.01.2004р. страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, при цьому, якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, відповідно до страхового стажу зараховується пропорційна кількість днів місяця.
Страховий стаж позивача - 27 років 11 місяців 10 днів (при необхідному 31 рік).
Зокрема, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 25.06.2024р. на ім'я ОСОБА_2 , період роботи з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., з 01.01.2015р. по 31.12.2017р., підстав для зарахування до страхового стажу немає, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000р. є обов'язковим.
Також до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (враховано частково) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р. та довідки № 134 від 10.06.2024р., оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу за вказаний період.
Відтак, ОСОБА_2 правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме: 31 рік.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як з'ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 25.06.2024р. до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком (а.с.12, 36 і на звороті).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Рівненській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_2 від 25.06.2024р.
За результатами зазначеної заяви відповідачем відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл. прийнято рішення № 071850005529 від 02.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного страхового стажу 31 рік. Зазначено, що страховий стаж заявника - 27 років 11 місяців 23 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (враховано частково) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р. та довідки № 134 від 10.06.2021р., оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу за вказаний період; з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 25.06.2024р., оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків (а.с.15 і на звороті).
Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_2 та вважаючи достатньою тривалість страхового стажу на дату звернення з заявою про призначення пенсії, представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова пенсійного органу не ґрунтується на вимогах закону, при цьому представлені позивачем документи є достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
Зокрема, наявна у матеріалах справи трудова книжка позивача з належно оформленими записами про займані посади та спірні періоди виконуваної роботи підтверджує страховий стаж позивача за ці періоди.
Водночас, відсутність відомостей щодо позивача у системі персоніфікованого обліку за спірні періоди з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. зумовлена бездіяльністю роботодавців, внаслідок чого, позивач позбавлена права на зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу. Зважаючи на те, що обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавців, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання ними свого обов'язку, а отже ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірні періоди не може бути підставою для їх неврахування при призначенні позивачу пенсії за віком.
Відтак, пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (враховано частково) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р. та довідки № 134 від 10.06.2024р. в ПАТ «Ерстед».
Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії та беручи до уваги те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний повторний розрахунок страхового стажу позивача із урахуванням періоду її роботи в ПАТ «Ерстед» з 01.02.1982р. по 18.04.2001р., порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 періоду її трудової діяльності у ПАТ «Ерстед» з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. та повторно вирішити питання щодо призначення останній пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XIІ/, Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-IV/, який набрав чинності 01.01.2004р.
Частиною 1 ст.9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У ст.1 Закону №1058-ІV наведено наступні визначення:
пенсія-щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р., відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01.07.2000р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 794 від 04.06.1998р. «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998р. впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 01.07.2002р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000р. за даними системи персоніфікованого облік.
Відповідно до п.1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою № 794 (далі - Положення № 794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Пунктом 2 Положення № 794 визначено, що основними завданнями персоніфікованого обліку є: створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб; створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.
Згідно з п.3 Положення № 794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Пунктом 5 Положення № 794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно з п.6 Положення № 794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» (2657-12) має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.
Відповідно до п.10 Положення № 794 роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.
Отже пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.
Також згідно п.3 Положення № 794, починаючи з 01.07.2002р.. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000р. за даними системи персоніфікованого обліку.
Натомість відповідно до п.1 Порядку № 637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж особи до 01.07.2000р.
Встановлено, що згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_2 НОМЕР_1 від 08.02.1982р. позивач у період з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. працювала слюсарем-складальником, ученицею клеїльника-прасувальника, клеїльником у ПАТ «Ерстед».
Відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком з підстав незарахування до страхового стажу, зокрема, періоду роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 08.02.1982р., покликаючись на відсутність відомостей про роботу за вказаний період у системі персоніфікованого обліку.
Водночас, апеляційний суд враховує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, ПАТ «Ерстед» не виконало вимоги Постанови № 794 та не надавало відомостей для персоніфікованого обліку щодо заробітної плати позивача з 01.07.2000р., водночас надавало щомісячні дані до системи персоніфікованого обліку починаючи з 01.01.2001р.
Таким чином, відсутність відомостей щодо позивача у системі персоніфікованого обліку за спірні періоди з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. зумовлена бездіяльністю роботодавців, внаслідок чого, позивач позбавлена права на зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавців, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання ними свого обов'язку, а отже ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірні періоди не може бути підставою для їх неврахування при призначенні позивачу пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, у постанові від 27.02.2019р. у справі № 638/5795/17, у постанові від 31.10.2019р. у справі № 683/1814/16-а.
Колегія суддів звертає увагу, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, тому така несплата не є підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи, за які не сплачені страхові внески, до страхового стажу.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФ України в Рівненській обл. безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (враховано частково) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р. та довідки № 134 від 10.06.2024р. в ПАТ «Ерстед».
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення № 071850005529 від 02.07.2024р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 в призначенні пенсії є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати ОСОБА_2 до страхового стажу період роботи з 01.02.1982р. по 18.04.2001р. (повністю), з урахуванням відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1982р. та зобов'язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 25.06.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у справі.
Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Отже, апелянт в апеляційній скарзі не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025р. в адміністративній справі № 260/8629/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.01.2026р.