19 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/3407/25 пров. № А/857/49647/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року про прийняття звіту про виконання судового рішення, постановлену суддею Ващиліним Р.О. у м. Ужгороді у справі № 260/3407/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , яке оформлено листом від 22.04.2025 №2088/3874, про те, що за результатом розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , який зареєстрований 24.03.2025, позитивного рішення не прийнято, а сам рапорт залишено без реалізації;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо залишення без розгляду рапорту про звільнення з військової служби, який був зареєстрований 24.03.2025, та зобов'язати цю військову частину розглянути по суті вказаний рапорт і за наслідком його розгляду прийняти відповідне вмотивоване рішення по суті порушених в рапорті питань і з урахуванням висновків суду у справі за даним позовом.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Військової частини НОМЕР_1 , яке оформлено листом від 22.04.2025 №2088/3874, про залишення рапорту ОСОБА_1 від 24.03.2025 без реалізації. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.03.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та прийняти вмотивоване рішення. В решті позову відмовлено.
17 вересня 2025 року позивач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення, аргументовану тим, що відповідач 2 відмовляється виконувати рішення суду в добровільному порядку.
Ухвалою від 26.09.2025 Закарпатський окружний адміністративний суд зобов'язав керівника Військової частини НОМЕР_1 протягом 1 місяця з дати отримання даної ухвали подати звіт про виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №260/3407/25 в частині повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 24.03.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та прийняття вмотивованого рішення.
На виконання зазначеної ухвали 23 жовтня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 подала до суду звіт про виконання рішення суду, в якому повідомила про виконання рішення суду у справі №260/3407/25 в повному обсязі. Так, відповідач зазначив, що поданий ОСОБА_1 24 березня 2025 року рапорт повторно розглянуто. Однак звільнення позивача не погоджено командиром Військової частини НОМЕР_3 у зв'язку з виявленими недоліками у поданих документах. Окрім того, проінформував, що відсутність військовослужбовця у місці дислокації військової частини унеможливлює завершення всіх необхідних при звільненні формальностей.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення, та ухвалити нове, яким відмовити у прийнятті звіту.
Апеляційна скарга містить доводи про те, що Військова частина НОМЕР_1 не прийняла до уваги таку правову оцінку суду, нібито, виявивши певні недоліки у висновку ЛКК його дружини, що явно суперечить рішенню суду. Скаржник наголошує, що Військова частина НОМЕР_1 не виконала рішення суду, оскільки просто прийняла рішення за наслідком повторного розгляду рапорту, але таке рішення прийняте без врахування правової оцінки, яка була надано судом у рішенні від 19.06.2025.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3,8, частин першої та другої статті55, частин першої та другої статті129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Схожі висновки Конституційний Суд України зробив у рішеннях від 1 березня 2023 року у справі № 2-р(ІІ)/2023 (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) та від 19 квітня 2023 року у справі № 4-р(ІІ)/2023 (щодо особових даних у судовому рішенні).
Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями14та370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями129,129-1 Конституції України, статтями2,14,370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а, від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 та від 1 травня 2023 року у справі № 520/926/21.
Як зазначено в пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права», держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
Відповідно до приписів частин 1- 3статті 382 КАС України (у редакції, що діяла на час постановлення судом першої інстанції спірної ухвали) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи реагування у зв'язку із невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 вересня 2023 року у справі № 640/21223/20.
Судом встановлено, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 розглянув по суті поданий ОСОБА_1 рапорт від 24.03.2025, однак у звільненні з військової служби відмовив. Таку відмову командир аргументує виявленими недоліками у долучених до рапорту документах, зокрема у висновку про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №670 від 05.12.2024. Окрім того, ОСОБА_1 повідомлено, що для звільнення з військової служби йому необхідно здати в установлені строки посаду та підписати обхідний лист. Тому оскільки законодавство не передбачає можливості дистанційного звільнення військовослужбовців, ОСОБА_1 необхідно повернутись до місця дислокації підрозділу для завершення всіх формальностей, передбачених для звільнення з військової служби.
Про результати розгляду рапорту від 24.03.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 листом №5306 від 01.10.2025.
Отже, суд вважає, що відповідач виконав рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у спосіб, встановлений у його резолютивній частині, зокрема шляхом повторного розгляду поданого позивачем рапорту. Суд бере до уваги, що рішенням від 19.06.2025 Військову частина НОМЕР_1 не було зобов'язано прийняти конкретне рішення за наслідками розгляду такого рапорту. Тому відмова у звільненні позивача з військової служби з обґрунтуванням підстав такої не суперечить правовій оцінці, наданій судом у цій справі. Суд враховує, що підстави відмови у звільненні позивача з військової служби стосуються обставин, які не досліджувалися судом при вирішенні цієї адміністративної справи, а тому їх правомірність не може бути оцінена в межах розгляду поданого відповідачем звіту.
Тобто, під час винесення ухвали Закарпатським окружним адміністративним судом повністю дотримано вимоги статті 382-3 КАС України та не застосовано штраф до керівника військової частини у зв'язку із вжиттям військовою частиною усіх можливих та належних заходів для виконання рішення суду.
При аналізі абзацу другого частини п'ятої статті 382-3 КАС України слід врахувати правові висновки Верховного Суду. Зокрема, в ухвалі від 03.04.2025 у справі № 560/1080/19, ухвалі від 27.03.2025 у справі № 640/24801/19, Касаційний адміністративний суд зазначив, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У свою чергу в залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання за судовим рішенням, що підлягає виконанню боржником, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Зокрема перелік таких обставин при виконанні судового рішення, яке стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), визначений у частині п'ятій статті 382-3 КАС України. А саме, відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Суд першої інстанції прийняв звіт про виконання рішення суду в адміністративній справі № 260/3407/25.
Зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що суд першої інстанції допустив неналежний розгляд звіту, адже оскаржуване судове рішення містить мотиви її прийняття
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі викладено обґрунтування поважності причин неповного виконання судового рішення, що набрало законної сили, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись ст.ст. 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року про прийняття звіту про виконання судового рішення у справі №260/340/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк