19 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/125/25 пров. № А/857/27910/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року (судді Нор У.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/125/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не звільненні з військової служби відповідно до поданого рапорту та зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року задоволено позов частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформленого у формі листа № 2559 від 07.11.2024 року про відмову в задоволенні рапорту від 24.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі підпунку "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 на підставі підпунку "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 24.10.2024 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі підпунку "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник Військової частини НОМЕР_1 подав клопотання про процесуальне правонаступництво, в якому зазначено, що відповідно до вимог спільної директиви Директивою Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-321/65/ДСК, Директиви ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.05.2025 № Д-22/ДСК, наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.05.2025 № 157-АГД/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у підпорядкованих військових частинах у 2025 році», зміною штату та припиненням діяльності Військової частини НОМЕР_1 з подальшим встановленням правонаступника Військової частини НОМЕР_3 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що правонаступником Військової частини НОМЕР_1 є Військова частина НОМЕР_3 , суд апеляційної інстанції вважає, за необхідне, у відповідності до статті 52 КАС України, допустити заміну відповідача у справі на правонаступника Військову частину НОМЕР_3 .
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
24.10.2024 позивач подав відповідачу рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпунку "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме з підстав необхідності догляду за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з інвалідністю ІІ групи. Інших осіб, які за законом зобов'язані та могли б здійснювати догляд за матір'ю немає. До рапорту долучено відповідні документи, які підтверджують дані обставини.
07.11.2024 відповідач відмовив у звільненні позивача шляхом надання відповіді - листа № 2559 на адвокатський запит, якому зазначено, що відмовлено у звільненні з військової служби у зв'язку з недостатністю документів, які підтверджують факт відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд.
Відповідно до довідки № 13/06-848 від 28.11.2024 Ремчицького старостинського округу № 6 Виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що ОСОБА_2 народила та виховала 5 дітей: - дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; - син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
Згідно посвідчення № НОМЕР_4 ОСОБА_2 має статус "Мати - героїня".
Згідно посвідчення № НОМЕР_5 ОСОБА_2 має статус ветерана праці, дитини війни.
Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 901359 від 11.06.2024 р. ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності з 23.05.2024 року.
Згідно висновку ЛКК № 239 від 08.09.2023 р. ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Згідно Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 від 13.01.2006 р. чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідно до Акту № 156 від 28.11.2024 року встановлення факту здійснення догляду Ремчицького старостинського округу № 6 Виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживає разом з ОСОБА_2 та здійснював догляд, так як ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та інших родичів, дітей на території Ремчицького старостинського округу немає.
ОСОБА_8 (дочка ОСОБА_2 ) згідно висновку ЛКК № 119 від 14.06.2024 року не може надавати соціальні послуги довічно.
ОСОБА_4 (син ОСОБА_2 ) згідно висновку ЛКК № 118 від 14.06.2024 року не може надавати соціальні послуги довічно.
ОСОБА_5 (син ОСОБА_2 ) згідно висновку ЛКК № 238 від 14.06.2024 року не може надавати соціальні послуги довічно.
Згідно довідки № 13/06-849 від 28.11.2024 року Ремчицького старостинського округу № 6 Виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області відповідно до запису погосподарської книги № 2 с. Ремчиці Ремчицької сільської ради за 1983-1985 роки, особовий рахунок № 97 зазначено, що громадянка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в 1985 році вибула на навчання в Сєверодонецьк після закінчення 8 класів Ремчицької СШ (дані на 01.06.1985 року) та згідно погосподарської книги № 2 село Ремчиці Ремчицької сільської ради на 1986-1990 роки, особовий рахунок № 98 дані про громадянку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відсутні і такі дані відсутні в погосподарському та будинковому обліку по даний час.
Позивач зазначає, що на даний час місцезнаходження ОСОБА_6 невідоме та вона не може здійснювати догляд за матір'ю - ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки № 03-25/521 від 11.12.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані 5 осіб:
ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) - син ОСОБА_1 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) - син ОСОБА_1 та ОСОБА_10 ; ОСОБА_10 - дружина ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 .
Вважаючи порушеним своє право на звільнення з військової служби, позивач звернувся з позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до частини другої цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною третьою цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Суд враховує, що підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як помилково вказано позивачем у рапорті, з урахуванням при цьому зазначення пункту 3 частини 12 статті 26 Закону) у відповідній редакції діяв до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, що набули чинності з 18.05.2024. Після внесених змін, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, у редакції чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (абзац 13).
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" №4170-IX від 19.12.2024, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року, абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII викладено в такій редакції: "необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи".
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що позивачем до рапорту подано копії таких документів: паспорту ОСОБА_12 серії НОМЕР_7 , вид. Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 16.07.2010, свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_8 , паспорту ОСОБА_2 , серії НОМЕР_9 , вид. Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 27.09. 1997, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №901359, висновку ЛКК №239 від 08.09.2023, свідоцтва про смерть ОСОБА_7 , серії НОМЕР_6 , акту встановлення факту здійснення догляду №138 від 22.10.2024, витягу №03-25/477 від 22.10.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 , свідоцтва про народження ОСОБА_11 серії НОМЕР_11 , свідоцтва про народження ОСОБА_9 серії НОМЕР_12 , довідки від 22.10.2024 року №13/06-784, свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_13 , свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_14 , паспорту ОСОБА_8 серії НОМЕР_15 , вид. Сарненським РВ УМВС України в Рівненські області 10.10.1998, пенсійного посвідчення ОСОБА_8 № НОМЕР_16 серія НОМЕР_17 , висновку ЛКК №119 від 14.06.2024, свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_18 , паспорту ОСОБА_4 , пенсійного посвідчення ОСОБА_4 № НОМЕР_19 серії НОМЕР_20 , висновку ЛКК №118 від 14.06.2024, свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_21 , паспорту ОСОБА_5 , пенсійне посвідчення ОСОБА_5 , № НОМЕР_22 серія НОМЕР_23 , рішення ЛКК №238 від 14.06.2024, свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_24 , довідка від 22.10.2024 №13.06-787.
Відповідачем факт подання позивачем до рапорту вказаного переліку документів не заперечується. Командиром військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 залишено без задоволення, оскільки позивач не надав в повній мірі доказів, щодо відсутності ОСОБА_2 інших членів сім'я першого чи другого ступеня спорідненості згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян, або неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 такими особами через їх самостійну потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. згідно вимог абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ОСОБА_6 не має документального підтвердження того, що вона потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позивач реалізуючи визначене нормами чинного законодавства своє право на звільнення, звернувся з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, через такі сімейні обставини, як необхідність постійного догляду за своєю матір'ю особою з інвалідністю ІІ групи.
Обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за вказаною підставою є: - наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи; - необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою; - відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем: наявність у матері позивача - ОСОБА_2 (підтверджено родинні зв'язки), яка є особою з інвалідністю II групи станом на дату подання рапорту (підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК) та необхідність здійснювати постійний догляд за нею (наявний висновок ЛКК закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді), відсутність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення ( чоловік помер, ОСОБА_8 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мають ЛКК які наявні в матеріалах справи ОСОБА_6 відсутні документи які підтверджують проживання з ОСОБА_2 ).
В даному випадку спірним є факт наявності/відсутності у матері позивача - ОСОБА_2 інших членів сім'ї другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) щодо можливості здійснення постійного догляду за нею.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім'ї першого або другого ступеня споріднення через об'єктивні причини не може виконувати відповідні обов'язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).
Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об'єктивну неможливість виконання такими членами сім'ї, зокрема другого ступеня споріднення обов'язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об'єктивно існуючих причин.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю, яким є зокрема спільне проживання.
Колегія суддів аналізуючи доводи апелянта враховує, що згідно з довідкою №03-25/521 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_10 (невістка) ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_13 , тобто ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - не проживають разом з ОСОБА_2 .
Так, з урахуванням вищенаведених норм та встановлених обставин слідує, що сім'я ОСОБА_2 складається лише з її сина та неповнолітнього онука (в матеріалах справи наявне свідоцтво про народження). Таким чином, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що родичі особи з інвалідністю, які не проживають разом із нею, не є членами її сім'ї.
При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо, більше того в іншій країні.
Сімейним кодексом України також встановлено: обов'язок повнолітніх внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (стаття 266); обов'язок по утриманню братів та сестер (стаття 267).
Проте, суд звертає увагу, що при цьому, зокрема статтею 267 Сімейного кодексу України визначено умови, за яких повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, а саме якщо вони (1) не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри (2) можуть надавати матеріальну допомогу.
У даному випадку ОСОБА_2 має повнолітнього сина, який проживає разом з нею, а за обставин справи слідує, що повнолітні брати та сестри не можуть надавати їй допомогу.
Водночас, поняття "обов'язку утримання" та "обов'язку здійснення постійного догляду" не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім'ї другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю позивача, що не доведено і апелянтом, відповідно позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім'ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 - особою з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів її сім'ї, зокрема другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.
За змістом позовних вимог, ОСОБА_1 просить про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови військової частини у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача з урахуванням висновків суду, повторно розглянути рапорт з приводу звільнення з військової служби через сімейні обставини, та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов'язковим врахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині цього судового рішення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі №460/125/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 19.01.26