19 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1639/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі №160/1639/25 (головуючий суддя першої інстанції - Калугіна Н.Є.) за позовом ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 21.01.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому усього грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат які належали за час проходження служби в тому числі на день звільнення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому усього грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат які належали за час проходження служби в тому числі на день звільнення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні) на відповідний тарифний коефіцієнт, перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги у 2020 році, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки у 2021 році) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року.
Зобов'язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об'єктів здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги у 2020 році, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки у 2021 році) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що ухвалено без належного дослідження всіх доказів у справі та без врахування доводів відповідача. Апелянт вказує, що позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами зі значним пропуском строку, а судом першої інстанції не надав вказаній обставині належної оцінки. Апелянт посилається на недотримання позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України. По суті спору, відповідач зазначив, що на час звільнення позивача із служби цивільного захисту відповідач не був уповноваженим органом, який повинен був провести з ним повний розрахунок грошового забезпечення. Окрім цього, відповідач вважає, що під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України 8 липня 2010 року №2456-VI, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 26.05.2025 року по 09.06.2025 року головуючий суддя Юрко І.В. та суддя Білак С.В. перебували у відпустці. У період з 26.05.2025 року по 13.06.2025 року суддя Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. У період з 25.07.2025 року по 29.07.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 01.09.2025 року по 15.09.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 29.12.2025 року по 11.01.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , проходив службу у 5 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
Наказом т.в.о. начальника ГУ ДСНС у Дніпропетровській області від 20.01.2021 №25 капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника 38 державної пожежно-рятувальної частини 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 4 (у зв'язку зі скороченням штатів) з 21.01.2021. (а.с.9)
Вказаним наказом визначено, що вислуга років на службі станом на день звільнення календарна - 26 років 10 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні - не має.
Також у даному наказі зазначено: «Виплатити одноразову грошову допомогу за 26 років 10 місяців 13 днів. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана в повному обсязі. Згідно частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403/V1 виплатити грошову компенсацію за 38 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2013 рік та за 45 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік.
Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 12.01.2021, подання начальника 38 ДПРЧ 5 ДПРЗ ГУ від 20.01.2021, контракт від 28.04.2020 № 768/20, наказ Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області від 18.12.2020 № 453 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у підрозділах Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області».
Згідно тексту позову, впродовж спірного періоду проходження позивачем служби, з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року, відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти. За таким же принципом обчислювався розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат, що нараховані та виплачені за час проходження служби, в тому числі на день звільнення.
Вказані обставини підтверджуються відомостями з особистих карток грошового забезпечення позивача за 2020 - 2021 роки, копією наказу т.в.о. начальника ГУ ДСНС у Дніпропетровській області від 20.01.2021 №25, та не заперечуються відповідачем.
За результатом розгляду письмового звернення позивача відповідач листом від 25.10.2024 №49-201-1121/49-206 надав позивачу відомості з особових рахунків про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з липня 2019 по квітень 2021 року. (а.с.9зв-11)
Не погодившись із таким нарахуванням грошового забезпечення, позивач оскаржив дії відповідача до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі по тексту - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції, визначеній пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови №704 не вносилися, і лише постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року №1038 примітки додатків 1, 12 та 13 Постанови №704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Таким чином, у 2018 році пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.».
В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №8 26/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Відтак, з 29.01.2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, та викладено його у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Водночас, вказані зміни набули чинності з 20.05.2023 року, отже, на момент виникнення спірних правовідносин підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому доводи відповідача щодо поширення дії Постанови №481 на спірні правовідносини є безпідставними.
Колегія суддів також зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів та складових грошового забезпечення (як додаткових, так і одноразових виплат).
Апеляційний суд вважає, що відповідачем у період з 30.01.2020 року по 21.01.2021 року включно здійснювався розрахунок грошового забезпечення позивача з порушенням вимог чинного законодавства, тому такі дії є протиправними.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом колегія суддів до уваги не приймає та зазначає, що Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року по справі №460/21394/23 зазначено, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Спірні правовідносини охоплюють період до 19.07.2022 року, а тому позивачем не пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано неконституційною норму статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) в частині тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат.
Конституційний Суд України у даному рішенні вказав, що установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції У країни, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі №160/1639/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в адміністративній справі №160/1639/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко