16 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/11129/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року в адміністративній справі №160/11129/25 (головуючий суддя першої інстанції - Сліпець Н.Є.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 17.03.2025 № 227-Ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України або на рівнозначній посаді в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України з 19 березня 2025 зарахувавши час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення до трудового стажу;
- стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користі ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 19 березня 2025 по дату винесення судового рішення;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні (виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні);
- стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 компенсацію за фактичні відпрацьований надурочний час (компенсація за понаднормову роботу у вихідні дні (7 днів у розмірі - 29661,52 грн.);
- стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користі ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаженні (доплата за виконання обов'язків начальника відділу) у розмірі - 240 474,02 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України або на рівнозначній посаді в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України з 19 березня 2025 та в частині стягнення з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 березня 2025 по дату винесення судового рішення в межах сумі стягнення за один місяць, що становить 47 033,00 гривень (сорок сім тисяч тридцять три грн. 00 коп.).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаження, а саме, доплату за виконання обов'язків начальника Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов.
Зобов'язано Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаження, а саме, доплату за виконання обов'язків начальника Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з витребуванням доказів у розмірі 478,40 грн. (чотириста сімдесят вісім грн. 40 коп.).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач подали апеляційні скарги, в яких: відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а позивач просив скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та в цій частині прийняте нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідача зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджено належним чином обставини справи, проігноровано перебування позивача у відрядженнях та на лікарняному, що унеможливлювало виконання ним обов'язків за вакантною посадою, та не взято до уваги відсутності обґрунтування обсягу додаткового навантаження, який би відповідав доплаті у розмірі 100 відсотків.
Вважає, що виплата за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби не включається до розрахунку при звільненні.
В обґрунтування апеляційної скарги позивача зазначено, що рішення суду першої інстанції є частково не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що не пропонування позивачу жодної вакантної посади при звільненні за наявності 4 посад в новій структурі Департаменту управління відходами та екологічних наслідків воєнних дій Міндовкілля (інформація Міндовкілля від 07.04.2025 року № 25/3-19/4809-25) та 167 вакантних посад загалом по Міндовкіллю (інформація Міндовкілля від 28.03.2025 року № 25/3-19/4392-25), є прямим порушенням відповідачем частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні вимог апеляційної скарги позивача відмовити, з урахуванням доводів викладених у апеляційній скарзі відповідача.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 23.06.2023 року № 352-о ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів».
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 11.02.2025 року № 268 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України» уведено в дію з 11 лютого 2025 року структуру апарату Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, затверджену Міністром захисту довкілля та природних ресурсів України 06 лютого 2025 року, та штатний розпис апарату Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на 2025 рік, погоджений Міністерством фінансів України в установленому порядку.
Відповідно до письмового попередження від 17.02.2025 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України попередило позивача про наступне звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Так, у вказаному попередженні зазначено наступне: «у зв'язку з введенням в дію структури та штатного розпису Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на 2025 рік (наказ Міндовкілля від 11 лютого 2025 року № 268) скорочено посаду головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов, яку Ви обіймаєте.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державні службовці, призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
Таким чином, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».
Із вказаним попередженням ОСОБА_1 ознайомлений 17.02.2025 року, про що свідчить відмітка про ознайомлення та підпис позивача на попередженні.
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 17.03.2025 року № 227-Ос головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 19.03.2025 року за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою прийняття наказу від 17.03.2025 року № 227-Ос зазначено попередження про наступне звільнення ОСОБА_2 від 17.02.2025 року.
Як встановлено судом першої інстанції, наказами Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о, від 18.12.2023 року № 624-о, від 03.06.2024 року № 278-Ос, від 27.09.2024 року № 547-Ос на ОСОБА_1 покладалось виконання обов'язків за вакантною посадою начальника відділу контролю за дотриманням вимог ліцензійних умов до призначення особи на цю посаду в установленому порядку, але на строк не довше трьох місяців з дати початку фактичного виконання обов'язків.
Фактично на позивача було покладено виконання обов'язків начальника відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов:
- з 02.08.2023 року строком 3 місяці (на підставі наказу Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о);
- з 18.12.2023 року строком 3 місяці (на підставі наказу Міндовкілля від 18.12.2023 року № 624-о);
- з 03.06.2024 року (на підставі наказу Міндовкілля від 03.06.2024 року № 278-Ос) по 10.06.2024 року (наказ Міндовкілля від 11.06.2024 року № 297-Ос);
- з 27.09.2024 року (на підставі наказу Міндовкілля від 27.09.2024 року № 547-Ос) по 17.11.2024 року (наказ Міндовкілля від 18.11.2024 року № 686-Ос).
Крім того, на підставі наказу Міндовкілля від 02.01.2024 року № 2-Вд про службове відрядження та змін до нього (наказ Міндовкілля від 18.01.2024 року № 22-Вд), направлено у службове відрядження строком на 05 календарних днів з 02.01.2024 року по 06.01.2024 року, де 06.01.2024 року припадає на суботу (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 26.08.2024 року № 172-Вд про службове відрядження направлено - на 06 календарних днів з 02.09.2024 року по 07.09.2024 року (включно), де 07.09.2024 року припадає на суботу (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 20.09.2024 року № 188-Вд про службове відрядження направлено - на 04 календарні дні з 22.09.2024 року по 25.09.2024 року (включно), де 22.09.2024 року припадає на неділю (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 30.09.2024 року № 191-Вд про службове відрядження направлено - на 05 календарних днів з 01.10.2024 року по 05.10.2024 року (включно), де 05.10.2024 року припадає на суботу (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 21.10.2024 року № 204-Вд про службове відрядження направлено - на 05 календарних днів з 22.10.2024 року по 26.10.2024 року (включно), де 26.10.2024 року припадає на суботу (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 25.10.2024 року № 207-Вд про службове відрядження направлено - на 06 календарних днів з 27.10.2024 року по 01.11.2024 року (включно), де 27.10.2024 року припадає на неділю (1 вихідний день).
На підставі наказу Міндовкілля від 04.11.2024 року № 210-Вд про службове відрядження направлено - на 03 календарні дні з 07.11.2024 року по 09.11.2024 року (включно), де 09.11.2024 року припадає на суботу (1 вихідний день).
Не погодившись з не нарахуванням та не виплатою під час остаточного розрахунку при звільненні компенсації доплати до заробітної плати, зокрема, компенсації за понаднормову роботу у вихідні дні, доплати за додаткове навантаження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України № 889-VIII.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства захисту довкілля ті природних ресурсів України від 17.03.2025 № 227-Ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України; поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України або на рівнозначній посаді в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України з 19 березня 2025 зарахувавши час вимушеного прогулу до дня фактичного поновлення до трудового стажу; стягнення з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користі ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 19 березня 2025 року по дату винесення судового рішення, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.
Згідно з частинами другої, третьої статті 5 названого Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону України № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Приписами частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України № 389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу.
За приписами статті 20 Закону України № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною 2 статті 64 Конституції України.
У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли з приводу звільнення позивача за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури/штатного розпису державного органу відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII.
При цьому за обставинами цієї справи суб'єкт призначення під час попередження позивача про подальше її звільнення не виконав приписи частини 3 статті 87 Закону України № 889-VIII в частині пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби, з огляду на положення частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII.
Отже, спірним у цій справі є питання правомірності звільнення позивача, якого призначено на посаду державної служби у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, та звільнено без пропонування іншої рівнозначної посади державної служби.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон України № 2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України №389-VIII.
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З аналізу наведеної правової норми висновується, що у період дії воєнного стану стаття 43 Конституції України, в якій передбачено гарантування громадянам захист від незаконного звільнення, обмежено Законом № 2136-IX. Разом з цим не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», що регулюють діяльність державних службовців у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» від 12 травня 2022 року № 2259-IX (далі Закон України № 2259-IX) частину 5 статті 10 Закону України № 389-VIII викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу».
Отже, зміни до частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII, внесені Законом України № 2259-IX, встановлюють, що посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Відтак, Законом України № 2259-IX встановлено заборону щодо переведення посадових осіб місцевого самоврядування, які були призначені без конкурсів в період дії воєнного стану, на іншу посаду в органі місцевого самоврядування і під час дії воєнного стану і після його завершення чи скасування.
У справі ж, що розглядається, спірні правовідносини пов'язані з дотриманням процедури звільнення і зумовлених цим гарантій у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок змін структури та штатного розпису Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, які, на думку позивача, відбулись без скорочення чисельності та штату державних службовців, тобто, іншими словами, передбачених Законом України № 889-VIII гарантій у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом Міндовкілля від 23.06.2023 року № 352-о призначено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів».
Наведене свідчить, що позивача призначено на посаду державної служби відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII, тобто у період дії воєнного стану без конкурсного відбору.
Також встановлено, що наказом Міндовкілля від 11.02.2025 року № 268 «Про введення в дію структури та штатного розпису Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України» 11.02.2025 року введено в дію структуру від 06.07.2025 року та штатний розпис Міндовкілля на 2025 рік від 07.02.2025 року № 25/3-18/1806-25.
Відповідно до штатного розпису, введеного в дію наказом Міндовкілля від 11.02.2025 року № 268, відділ контролю за дотриманням ліцензійних умов включено до складу Департаменту управління відходами та екологічних наслідків воєнних дій у складі 3 головних спеціалістів та начальника відділу. Тобто, відбулось скорочення чисельності працівників відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов та зміна його підпорядкування.
У зв'язку з введенням в дію структури та штатного розпису Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на 2025 рік відповідно до наказу Міндовкілля від 11 лютого 2025 року № 268 скорочено посаду головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов, яку обіймав позивач та 17.02.2025 року попереджено останнього, що по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження його буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
У подальшому, наказом Міндовкілля від 17.03.2025 року № 227-Ос головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 19.03.2025 року за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
При цьому відповідач не запропонував позивачу жодної посади, пояснюючи це тим, що державні службовці призначені на посаду відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII, тобто у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
Отже, спірні правовідносин склалися з приводу правомірності звільнення позивача за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури/штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України № 889-VIIІ.
При цьому, позивач обіймав посаду державної служби за строковим призначенням на умовах, визначених статтею 10 Закону України № 389-VIII.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що передбачену абзацом 2 частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII заборону переведення варто розуміти у значенні, вжитому в абзаці 3 частини третьої статті 87 Закону України № 889-VIII, як відсутність можливості запропонувати відповідну посаду.
Так, приписами частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII обумовлено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України № 2136-IX цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України № 389-VIII.
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З аналізу наведених правових норм висновується, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, які призначені на посаду у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Так, державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За приписами частини третьої статті 87 Закону України № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Варто зазначити, що в умовах дії воєнного стану ця процедура не змінилася, принаймні в тому, що звільнення з названої підстави передбачає пропонування посад (якщо є посади, які можна пропонувати під час дії попередження про наступне звільнення). Тут варто нагадати також про положення частини 1 статті 41 Закону України № 889-VIII, за змістом якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) без обов'язкового проведення конкурсу за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/13326/23, від 27 березня 2025 року у справі № 440/12540/23, де попри нетотожний суб'єктний склад, водночас підставою звільнення в обох випадках є пункт 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII.
При цьому, Верховний Суд у зазначених постановах також указував на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 160/1643/23.
Водночас варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року № 160/1643/23 викладено лише узагальнене тлумачення застосування норм Закону України № 389-VIII, проте не надано висновку щодо застосування Закону України № 889-VIII у взаємозв'язку із Законом України № 389-VIII, а саме в частині порядку припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII.
Також суд уважає за необхідне зауважити, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/13326/23 суд зазначив, що із введенням воєнного стану зазначена процедура в частині пропонування посад не змінилася. Іншими словами, правила про те, що в описаній ситуації відповідний орган (суб'єкт) має право не пропонувати посади, а це безумовно погіршувало б становище працівника, Закон не містить, водночас «відсутність можливості», про яку вказує відповідач, це обставина, яка підлягає доказуванню в кожному конкретному випадку і її наявність не може презюмуватися повсюдно (в усіх без винятку випадках) в зв'язку із самим лише фактом уведення воєнного стану і, тим більше, як наслідок застосування іншої правової норми з нормативно-правового акту, що не врегульовує відповідних процедур.
Окрім цього, особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України № 389-VIII визначає Закон України № 2136-IX (частина 1 статті 1 Закону України № 2136-IX).
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що Закон України № 2136-IX не містить положень, які б передбачали, що встановлені частиною 3 статті 87 Закону України № 889-VIII гарантії підлягають обмеженню і не застосовуються у період дії воєнного стану.
Щодо застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 320/13326/23, варто вказати на таке.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц роз'яснила, що висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків у кожній конкретній справі.
Так, у справі № 320/13326/23 суттєвими обставинами, що вплинули на ухвалення Верховним Судом рішення на користь позивача були процедурні порушення зі сторони державного органу під час реалізації процедури скорочення посади позивача, а саме, строк попередження був меншим за законодавчо встановлений 30-денний термін. Всупереч вимогам частини 3 статті 87 Закону України № 889-VIII роботодавець не дотримався 30-денного строку від моменту попередження про наступне звільнення, звільнивши працівника раніше. При цьому скорочення чисельності та штату державних службовців не відбулось.
Такі процедурні порушення не можна віднести до незначних, що безумовно свідчать про протиправність звільнення працівника із займаної посади.
У справі ж, що розглядається, відсутні порушення 30-денного строку попередження, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону України № 889-VIII.
Водночас 17 лютого 2025 року позивача повідомлено про скорочення посади головного спеціаліста Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов, та звільнено з 19 березня 2025 року із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України № 889-VIII.
Наведене не може свідчити про повну релевантність справ.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Отже, суд не може вдаватися до переоцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, водночас у випадку, який склався, відбулись зміни у структурі та штатному розписі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на 2025 рік шляхом скорочено посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов.
У доводах позовної заяви позивач зазначає, що зміни у структурі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України відбулись без скорочення чисельності та штату державних службовців, з огляду на те, що чисельність іншого управління не змінилася. При цьому позивачу не запропоновано рівнозначну посаду та не враховано переважне право на залишення на роботі.
Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли у період дії воєнного стану, тому процедура звільнення державного службовця у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення як на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, так і на момент видання оскаржуваного наказу врегульована нормами Закону України № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами України №117-IX та № 440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин приписи та гарантії, передбачені КЗпП України.
З урахуванням наведеного, у період дії воєнного стану особи в силу частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII призначаються, зокрема, на посади державної служби без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом. Водночас цією ж нормою права законодавець обмежив можливість переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану, що у випадку, який склався у цій справі, і застосовано до позивача, з огляду на її призначення без конкурсного відбору.
Ураховуючи, що законодавство містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби, тому вивчення переважних прав таких працівників нівелюється прямою забороною вказаного вище закону про неможливість переведення.
Наведене пояснюється також тим, що під час призначення на посаду державної служби без конкурсного відбору, позивач мав ураховувати умови, визначені частиною 5 статті 10 Закону України № 389-VIII, на яких він прийнятий на роботу, адже після відновлення конкурсних процедур на посади державної служби у нього виникає обов'язок проходження такого конкурсу для подальшого залишення на посаді, а відтак позивач не може мати переважного права на залишення на роботі серед інших працівників, які призначені на посади за результатами конкурсних процедур до початку запровадження воєнного стану.
Водночас, незважаючи на відсутність можливості переведення працівника в силу частини п'ятої статті 10 Закону України № 389-VIII, роботодавець після звільнення працівника може його призначити на іншу посаду із застосуванням цієї ж норми права.
Варто зазначити, що нормами Законів України № 2136-IX та № 389-VIII визначено особливості організації трудових відносин в умовах воєнного стану і їхні норми є спеціальними у цей період. У Прикінцевих положеннях Закону України № 389-VIII (стаття 28) передбачено, що нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, у разі виникнення суперечностей норм цього Закону нормам іншого, застосуванню підлягають норми саме Закону України № 389-VIII.
За такого правового врегулювання та обставин справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №640/22081/22 та від 23 квітня 2025 року у справі №320/12821/23.
З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, враховуючи те, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, яка не знайшла свого правового обґрунтування, суд уважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства захисту довкілля та природниих ресурсів України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні (виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні); стягнення з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 компенсації за фактичні відпрацьований надурочний час (компенсація за понаднормову роботу у вихідні дні (7 днів у розмірі - 29661,52 грн.); стягнення з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користі ОСОБА_1 доплати за додаткове навантаженні (доплата за виконання обов'язків начальника відділу) у розмірі - 240 474,02 грн, суд зазначає наступне.
Частиною першої статті 62 Кодексу законів про працю України встановлено надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.
Відповідно до частини першої статті 106 КЗпП України визначено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.
Згідно з частиною четвертою статті 121 КЗпП України працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов'язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Відповідно до частини четвертої статті 56 Закону України «Про державну службу» для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов'язані з'явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до службової записки головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Чернишова О.С. від 18.01.2024 року № 36/18ВН-24 після проведення перевірки ТОВ «НВК Укрекопром» 05.01.2024 року позивач о 20:30 відбув на автобусі до м. Києва, куди прибув вранці 06.01.2024 року.
Згідно із листом Міндовкілля від 10.04.2025 року № 36/36-03/315-25 акт за результатами перевірки ТОВ «НВК Укрекопром» складено 05.01.2024 року о 17:29. З огляду на вказане позивач особисто підтвердив, що перевірка відповідності матеріально-технічної бази здобувача ліцензії ТОВ «НВК Укрекопром» тривала один день 05.01.2024 року, а отже 06.01.2024 року ОСОБА_1 не виконував свої посадові обов'язки.
Відповідно до службової записки від 26.08.2024 року № 36/327ВН-24 позивачем 06.09.2024 року проводилась перевірка ТОВ «ЛЕМБЕРГ БЕТТЕРІ» тривалістю один день.
Згідно із листом Міндовкілля від 10.04.2025 № 36/36-03/315-25 акт за результатами перевірки ТОВ «ЛЕМБЕРГ БЕТТЕРІ» складено 06.09.2024 о 13:15.
З огляду на вказане перевірка відповідності матеріально-технічної бази здобувача ліцензії ТОВ «ЛЕМБЕРГ БЕТТЕРІ» тривала один день 06.09.2024 року, а отже 07.09.2024 року ОСОБА_1 не виконував свої посадові обов'язки.
Згідно із службовою запискою від 20.09.2024 року № 36/353ВН-24 позивачем 23.09.2024 року та 24.09.2024 року проводилась перевірка ТОВ «ПРІСТА РІСАЙКЛІНГ-УКРАЇНА» тривалістю два дні.
З огляду на вказане перевірка починалась лише 23.09.2024 року, що вказує на те, що 22.09.2024 року позивач не виконував свої посадові обов'язки.
Відповідно до службової записки від 27.09.2024 року № 36/358ВН-24 позивачем 03.10.2024 року та 04.10.2024 року проводилась перевірка ТОВ «Група компаній «Чиста планета» тривалістю два дні. Згідно з листом Міндовкілля від 10.04.2025 № 36/36-03/315-25 акт за результатами перевірки ТОВ «Група компаній «Чиста планета» складено 04.10.2024 року о 15:27.
З огляду на вказане перевірка відповідності матеріально-технічної бази здобувача ліцензії ТОВ «Група компаній «Чиста планета» тривала два дні 03.10.2024 року та 04.10.2024 року, а отже 05.10.2024 року ОСОБА_1 не виконував свої посадові обов'язки.
Відповідно до службової записки від 21.10.2024 року № 36/381ВН-24 позивачем 25.10.2024 року проводилась перевірка ТОВ «АБМ РЕЦИКЛІНГ» тривалістю один день.
Згідно із листом Міндовкілля від 10.04.2025 № 36/36-03/315-25 акт за результатами перевірки ТОВ «АБМ РЕЦИКЛІНГ» складено 25.10.2024 року о 18:56.
З огляду на вказане перевірка відповідності матеріально-технічної бази здобувача ліцензії ТОВ «АБМ РЕЦИКЛІНГ» тривала один день 25.10.2024 року, а отже 26.10.2024 року ОСОБА_1 не виконував свої посадові обов'язки.
Згідно із службовою запискою від 25.10.2024 року № 36/382ВН-24 позивачем 28.10.2024 року та 29.10.2024 року проводилась перевірка МПП «Фортуна» тривалістю два дні.
З огляду на вказане перевірка починалась лише 28.10.2024 року, що вказує на те, що 27.10.2024 позивач не виконував свої посадові обов'язки.
Відповідно до службової записки від 04.11.2024 року № 36/389ВН-24 позивачем 08.11.2024 року проводилась перевірка ТОВ «ЕКОВДМ» тривалістю один день. Згідно з листом Міндовкілля від 10.04.2025 року № 36/36-03/315-25 акт за результатами перевірки ТОВ «ЕКОВДМ» складено 08.11.2024 року о 20:46.
З огляду на вказане перевірка відповідності матеріально-технічної бази здобувана ліцензії ТОВ «ЕКОВДМ» тривала один день 08.11.2024, а отже 09.11.2024 року позивач не виконував свої посадові обов'язки.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків 06.01.2024 року, 07.09.2024 року, 22.09.2024 року, 05.10.2024 року, 26.10.2024 року, 27.10.2024 року, 09.11.2024 року.
Так, відповідачем суб'єктом владних повноважень у спірному випадку доведено правомірність своїх дій, отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Частиною третьою статті 52 Закону України «Про державну службу» встановлено, що виплата за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.
Таким чином, виплата за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.
Згідно із частиною четвертою статті 52 Закону виплата за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов'язків за вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою.
Отже, якщо виконання обов'язків за вакантною посадою покладено на одного державного службовця, такому державному службовцю встановлюється виплата у розмірі посадового окладу, встановленого за вакантною посадою. Якщо виконання обов'язків за вакантною посадою розділено між декількома державними службовцями, виплата встановлюється пропорційно додатковому навантаженню в межах посадового окладу, встановленого за вакантною посадою.
Разом з тим, частиною восьмою статті 31 Закону визначено, що на час виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби здійснюється виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 Закону, крім випадку покладення виконання обов'язків на відповідного заступника.
Таким чином, у разі виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу державного органу заступником такого керівника, виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 Закону, не здійснюється.
Абзацом першим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Водночас пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не встановлено розмір компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою.
Разом з тим, абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У зв'язку з цим, зважаючи на положення частини третьої статті 52 Закону, державному службовцю державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, виплачується компенсація за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.
Враховуючи положення частини четвертої статті 52 Закону, якщо виконання обов'язків за вакантною посадою покладено на одного державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, такому державному службовцю виплачується компенсація за виконання обов'язків за вакантною посадою у розмірі посадового окладу, встановленого за цією вакантною посадою, тобто у розмірі 100 відсотків посадового окладу.
Якщо виконання обов'язків за вакантною посадою розділено між декількома державними службовцями, державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, компенсація встановлюється пропорційно додатковому навантаженню в межах посадового окладу, встановленого за вакантною посадою. Така компенсація може бути у розмірі 50 відсотків посадового окладу, встановленого за вакантною посадою, кожному державному службовцю, або, наприклад, одному державному службовцю 30 відсотків посадового окладу, встановленого за вакантною посадою, а іншому 70 відсотків.
Як було зазначено судом вище, наказами Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о, від 18.12.2023 № 624-о, від 03.06.2024 № 278-Ос, від 27.09.2024 № 547-Ос на ОСОБА_1 покладалось виконання обов'язків за вакантною посадою начальника відділу контролю за дотриманням вимог ліцензійних умов до призначення особи на цю посаду в установленому порядку, але на строк не довше трьох місяців з дати початку фактичного виконання обов'язків.
Фактично на позивача було покладено виконання обов'язків начальника відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов:
- з 02.08.2023 року строком 3 місяці (на підставі наказу Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о);
- з 18.12.2023 року строком 3 місяці (на підставі наказу Міндовкілля від 18.12.2023 року № 624-о);
- з 03.06.2024 року (на підставі наказу Міндовкілля від 03.06.2024 року № 278-Ос) по 10.06.2024 року (наказ Міндовкілля від 11.06.2024 року № 297-Ос);
- з 27.09.2024 року (на підставі наказу Міндовкілля від 27.09.2024 року № 547-Ос) по 17.11.2024 року (наказ Міндовкілля від 18.11.2024 року № 686-Ос).
При цьому, позивач до покладення відповідних обов'язків посаду заступника начальника Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов не виконував, тому має право на нарахування та виплати доплати за додаткове навантаження.
Позиція відповідача про те, що позивачем не обґрунтовано обсягу додаткового навантаження та відповідно розрахованого розміру доплати за виконання обов'язків за вакантною посадою суперечить положенням статті 52 Закону України «Про державну службу», якими встановлено, що виплата за додаткове навантаження, у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов'язків за вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в спірному випадку допущено протиправну бездіяльність.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача доплати за додаткове навантаження, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені, натомість відповідач не здійснював нарахування доплати за додаткове навантаження (доплата за виконання обов'язків начальника відділу) у відповідному розмірі та не вирішував питання, яку розрахункову величину, слід застосувати для такого нарахування.
Тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату за додаткове навантаження (доплата за виконання обов'язків начальника відділу), з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року в адміністративній справі №160/11129/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року в адміністративній справі №160/11129/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко