19 січня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5602/24-а
Cуддя Чернівецького окружного адміністративного суду Брезіна Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ДП Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 54689,39 гривень в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що під час проходження військової служби позивач без належної на те правової підстави набув грошове забезпечення, премії та додаткової винагороди в розмірі 54689,39 грн, у зв'язку із чим йому було направлено претензію з пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості, однак відповідачем завдана шкода добровільно не була відшкодована.
Повідомлення, адресоване відповідачу з ухвалою суду про відкриття провадження, повернулось до суду з відміткою пошти про неможливість вручення поштового відправлення.
Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Таким чином, у відповідності до вимог процесуального законодавства суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином про відкриття провадження по справі.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 10.12.2024 р. та 18.12.2024 р. адміністративний позов залишено без руху. 18.12.2024 року позивачем виправлено недоліки адміністративного позову, у зв'язку із чим судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2024 року №102 «Про результати проведення службового розслідування» за самовільне залишення військової частини відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також було встановлено, що внаслідок допущеного порушення відповідачу здійснено переплату грошового забезпечення на загальну суму 54689,39 гривень. (а.с. 7-9).
Згідно довідки-розрахунку передплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану відповідача, за період з 27.12.2023 р. по 07.01.2024 р. та з 13.12.2024 р. по 28.02.2024 р., загальна сума до утримання складає 54689,39 гривень. (а.с 11).
06.09.2024 року відповідачу направлено претензію з пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості. Станом на дату подання позову відповідачем заборгованість не сплачено.
Мотивувальна частина
Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно із ст. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до ч.1 ст.49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
У статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, зокрема, що солдат зобов'язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.
Згідно із ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197.
Відповідно до п.15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 р. №160-ІХ.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно із ч.ч. 1-4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі").
Відповідно до ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Частина перша статті 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно із п.1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14- ц зробила висновок, що “у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас, встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби." Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 у справі №14-481цс18.
На підставі матеріалів справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2024 року №102 «Про результати проведення службового розслідування» за самовільне залишення військової частини відповідача притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також було встановлено, що внаслідок допущеного порушення відповідачу здійснено переплату грошового забезпечення на загальну суму 54689,39 гривень.
Крім того, 06.09.2024 року відповідачу направлено претензію з пропозицією добровільно сплатити суму заборгованості. Станом на дату подання позову відповідачем заборгованість не сплачено.
Таким чином, відповідач своїми діями призвів до того, що він без належних правових підстав отримав кошти, у вигляді грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану, а отже за змістом зобов'язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов'язок останнього повернути безпідставно одержане майно.
З урахуванням наведеного вище, суду дійшов висновку про те, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 54689,39 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач довів суду правомірність заявлених вимог щодо стягнення коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану
З вказаних підстав суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати
У відповідності до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У зв'язку із тим, що позивач не поніс таких витрат, питання судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 262 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 54689,39 гривень в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Найменування сторін:
позивач: ДП Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 );
відповідач: ОСОБА_1 (с. Строїнці, Чернівецький район, Чернівецька область, 60308, код РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя Т.М. Брезіна