Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 січня 2026 року справа № 520/2046/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу
за позовною заявою громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ,
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
та Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Громадянин Таджикистану ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач-1, ДМС України) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - відповідач-2), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби від 18.12.2024 №180-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Таджикистану ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.01.2024 Головне управління Державної міграційної служби України вручило позивачу повідомлення від 06.01.2025 №2 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до вказаного повідомлення Державною Міграційною Службою України з цього приводу було прийнято рішення від 18.12.2024 №180-24. Позивач не погоджується з рішенням від 18.12.2024 №180-24, оскільки відмова відповідача-2 в наданні позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком примусове повернення позивача до Республіки Таджикистан, що тягне за собою загрозу життю позивача та свободі у країні походження через побоювання застосування до останнього несправедливого вироку та тортур через систематичне порушення прав людини. Позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 18.12.2024 №180-24 та зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідачем-1 та відповідачем-2 подано до суду відзиви на позовну заяву у яких вказали, що вони заперечують проти адміністративного позову з підстав, зазначених у відзиві.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
На підставі матеріалів справи судом встановлено, що позивач є громадянином Таджикистану. Дружина та діти позивача проживають в Україні та є громадянами України.
Позивач 17.01.2022 звернувся до відповідача-1 із письмовою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основними причинами вказав політичні та релігійні переслідування на батьківщині.
Як вбачається із заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач має страх повертатися до країни походження - Таджикистану, оскільки він є віруючим мусульманином, він регулярно відправляв молитви в мечеті, носив бороду та одягався в узор, який демонстрував його релігійні переконання. У 2009 році позивач виїхав до Єгипту для вивчення релігії. Навчався в університеті AL-AZHAR. У 2013 році Заявник повернувся до Таджикистану, щоб одружитися на своїй дружині, після півроку він повернувся до Єгипту. Наприкінці 2018 року був затриманий спецслужбами Єгипту та Таджикистану після того, як молився в мечеті. Його доставили до Таджикистану, через тиждень його відпустили.
У 2019 році позивач зробив новий закордонний паспорт і виїхав в Україну та отримав посвідку на проживання, оскільки його брат є громадянином України. У вересні 2021 року позивач подав документи на громадянство України, після чого його запросили до відділу з питань громадянства та затримали, оскільки позивач перебував у міжнародному розшуку в Інтерполі, і його запитував компетентний орган Таджикистану.
ДМС України прийняло рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.12.2024 №180-24 на підставі абзацу третього частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач отримав 24.01.2024 повідомлення від 06.01.2025 №2 про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі вказаного рішення, оскільки є серйозні підстави вважати, що позивачем вчинено злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи зазначене рішення Державної міграційної служби протиправним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон України № 3671-VІ).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України №3671-VІ біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №3671-VІ додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону України №3671-VІ встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно із підпунктом 4.3 пункту 4 Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Статтею 6 Закону України №3671-VІ визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (надалі - Керівництво), для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців особа у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
За змістом статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 7 Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України №3671-VI).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону України №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з частинами п'ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону України №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Як встановлено судом, позивач 17.01.2022 звернувся до відповідача-1 із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Основними причинами вказав політичні та релігійні переслідування на батьківщині.
ДМС України прийняло рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.12.2024 №180-24 на підставі абзацу третього частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач отримав 24.01.2024 повідомлення від 06.01.2025 №2 про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі вказаного рішення, оскільки є серйозні підстави вважати, що позивачем вчинено злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Як встановлено із документів, наявних в особовій справі позивача, що 01.12.2021 до ГУ ДМС України в Харківській області надійшла власноруч написана російською мовою заява ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, датована заявником 22.11.2021 роком. Заява надійшла супровідним листом від ДУ «Харківській слідчий ізолятор» №12/1-12 від 23.11.2021.
Водночас, Офісом Генерального прокурора України отримано запит Генеральної прокуратури Республіки Таджикистан від 03.12.2021 №18/27-1928-сод. про видачу ОСОБА_1 для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу Республіки Таджикистан (ст. 187 - організація злочинного угруповання (злочинної організації), ч. 2 - участь у злочинному угрупованні (злочинній організації) чи об'єднанні організаторів, керівників або інших представників організованих груп).
Відповідно до статті 587 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651 -VI, Офісом Генерального прокурора України доручено Харківській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки стосовно заявника, а також поручено звернутися до суду із клопотанням про застосування екстрадиційного арешту.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 590 КПК України, рішення про видачу особи не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.
Суд звертає увагу, що вказані злочини не мають політичного характеру або релігійного характеру, а відноситься до загально-кримінальних та є відповідно до Кримінального кодексу України особливо тяжкими.
Рішенням ГУ ДМС у Харківській області від 28.01.2020 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ, як особі, яка є повнорідним братом громадянина України (рідний брат заявника ОСОБА_2 Абоссі набув громадянства України 01.07.2019).
ГУ ДМС у Харківській області 12.02.2020 документувало позивача посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , терміном дії до 11.02.2030.
Постановою зазначеного старшого слідчого з особливо важливих справ прокуратури Согдійської області від 06.04.2021 стосовно позивача порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК Республіки Таджикистан (ст. 187 - організація злочинного угруповання (злочинної організації), ч. 2 участь у злочинному угрупованні (злочинній організації) чи об'єднанні організаторів, керівників або інших представників організованих груп).
Постановою слідчого СВ ВМВС Таджикистану по Аштському району від 14.05.2021 позивача притягнуто в якості обвинуваченого за кримінальною справою та пред'явлено обвинувачення за вказаною статтею.
Враховуючи, що позивач приховується від слідства та місце його знаходження не встановлено, постановою слідчого СВ ВМВС Таджикистану по Аштському району від 14.05.2021 ОСОБА_1 оголошено у розшук.
Суддею суду Аштського району Согдійської області 20.05.2021 ухвалено постанову про дозвіл на застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також, 11.11.2021 позивача, як учасника та організатора терористичного угрупування, було затримано працівниками карного розшуку Головного управління Національної поліції в Харківській області спільно з працівниками Головного відділу контррозвідки Служби безпеки України в Харківській області.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.11.2021 у справі №638/17458/21 (провадження №1-кс/638/2531/21) задоволено клопотання прокурора Шевченківської обласної прокуратури м. Харкова, до позивача застосовано тимчасовий арешт строком, на 40 діб та поміщено на утримання до Державної установи «Харківській слідчий ізолятор».
В подальшому, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2021 у справі №639/8578/21 (провадження №1-кс/639/2344/21) задоволено клопотання виконувача обов'язків начальника відділу міжнародно-правового співробітництва Харківської обласної прокуратури - до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) строком на 60 діб для забезпечення видачі компетентним органам Республіки Таджикистан, постановлено утримувати заявника у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» упродовж екстрадиційного арешту.
Після надання Харківською обласною прокуратурою дозволу на побачення із позивачем, а також узгодження дати проведення процедури прийняття заяви ОСОБА_1 із ДУ «Харківський слідчий ізолятор», за участі адвоката та перекладача, шляхом використання програми відео-конференц зв'язку «ZOOM» 17.01.2022 здійснено прийом зазначеної заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-IV та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату І позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649.
Заява позивача зареєстрована 17.01.2022 у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №2, а сам заявник документований довідкою про звернення за захистом в Україні № 012426.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 07.02.2022 у справі № 639/8578/21 (апеляційне провадження №11 -сс/818/137/22) залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника позивача на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2021 у справі № 639/8578/21 (провадження №1 -кс/639/2344/21) - останню залишено без змін.
В подальшому, ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 07.04 2022, 06.06.2022, 04.08.2022, 29.09.2022 перевірено наявність правових підстав для подальшого тримання позивача під вартою (екстрадиційний арешт).
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.10.2022 у справі №639/3227/22 (провадження №1-кс/639/885/22) задоволено клопотання начальника відділу міжнародно-правового співробітництва Харківської обласної прокуратури про зміну запобіжного заходу з тримання позивача під вартою екстрадиційного арешту) на особисте зобов'язання, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1,2,3,8,9 частини п'ятої статті 194 КПК України від 13.04.2012 №4651-VI.
На підставі зазначеної ухвали, 27.10.2022 позивача звільнено з ДУ «Харківській слідчий ізолятор», звідки він відбув до зареєстрованого місця проживання у с. Знам'янка Нововодолазького району Харківської області.
З 20.03.2024 позивач змінив місце проживання - наразі проживає разом із сім'єю у вказаному населеному пункті за адресою: АДРЕСА_1 , де займається власним сільським господарством.
Зі слів позивача, наприкінці 2018 року стосовно нього було застосовано тортури, після чого він проходив лікуванні у м. Душанбе, а потім приїхав до України з метою продовження лікування. Однак, аналіз правдоподібності тверджень позивача (пп. З п. 4 Висновку) показав, що такі твердження є недоведеними.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав до суду та ГУ ДМС у Харківській області жодних доказів щодо наявності у нього захворювань, які, з його з слів, виникли після застосування до нього тортур, а також проходження ним лікування у медичних закладах Таджикистану або України.
Судом встановлено, що надані позивачем відомості щодо застосування тортур є непослідовними та суперечать одне одному. Твердження позивача щодо стану здоров'я також суперечать одне одному та інформації, встановленій у судових інстанціях та медичних закладах України.
Порушена у Таджикистані проти позивача кримінальна справа за злочин, передбачений ч. 2 ст. 187 КК Республіки Таджикистан ст. 187 - організація злочинного угруповання (злочинної організації), ч. 2 - участь у злочинному угрупованні (злочинній Організації) чи об'єднанні організаторів, керівників або інших представників організованих груп) організації злочинного угруповання (злочинної організації), передбачає максимальне покарання - 12 років позбавлення волі.
Колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду 07.02.2022 у справі №639/8578/21 (апеляційне провадження №11-сс/818/137/22) встановлено, що компетентні органи Таджикистану гарантують, що запит на видачу не має на меті переслідування позивача за політичними мотивами, у зв'язку із расовою належністю, віросповіданням, національністю або політичними поглядами. Позивачу будуть надані всі можливості для захисту, у тому числі допомога адвоката, він не буде піддаватися катуванням, жорстоким, нелюдським, принижуючим гідність видам поводження або покарання.
За даними Організації Об'єднаних Націй, Таджикистан є країною-учасницею Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийнятої резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї від 10.12.1984 та раз на чотири роки звітує про прийняття законодавчих та адміністративних заходів по її виконанню перед Комітетом ООН проти тортур.
Позивач не надав документальних підтверджень, які б свідчили про загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону.
Відтак, суд дійшов висновку, що висловлювання позивача про те, що у разі його видачі компетентним органам Таджикистану він зазнає нелюдського поводження або тортур з боку правоохоронних органів, є припущенням та суб'єктивним побоюванням позивача.
Водночас, відповідно до пункту 56, 59 Керівництва УВКБ ООН, переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до загального права. Особи, котрі втікають від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.
Наведений аналіз відповідності суб'єктивної сторони побоювань заявника стати жертвою переслідувань за політичною та релігійною ознакою, які він виклав у заяві, анкеті від та під час співбесід, об'єктивній стороні дає підстави вважати, що в індивідуальних обставинах справи заявника (повідомлена ним історія) відсутні загрози переслідуванню з боку чинної влади Таджикистану, як його тлумачить Конвенція про біженців 1951 року.
За пунктом 1 статті 1 р. І Конвенції про статус біженців, біженець означає особу, яка вважалася біженцем згідно з угодами від 12.05.1926 і 30.06.1928 або згідно з конвенціями від 28.10.1933 і 10.02.1938, Протоколом від 14.09.1939 або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців («А»).
Положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони:
a) вчинили злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності, як це визначено в міжнародних актах, укладених з метою вжиття заходів щодо подібних злочинів;
b) вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці;
c) винні у вчиненні дій, які суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй («F»).
Враховуючи викладене, слід дійти таких висновків, що позивач з відома та дозволу влади Таджикистану виїхав на навчання до Єгипту. Незважаючи на заходи з боку влади Таджикистану у 2010 році, направлені на повернення таджицьких студентів з-за кордону до батьківщини, а також законодавчі обмеження щодо навчання таджицьких студентів за кордоном, введені владою Таджикистану у 2011 році, позивача це жодним чином не торкнулося - провчившись три курси у вищому навчальному закладі Єгипту, він був залишений на повторне навчання у 2012/2013 навчальному році через нескладання іспитів. В подальшому, позивач, реалізуючи свої права громадянина Таджикистану, уклав державний шлюб на батьківщині у 2013 році, оформлював закордонні паспорти у 2013, 2018, 2019 роках, продовжив строк дії такого паспорта у 2017 році, безперешкодно з боку влади країни походження приїздив до Таджикистану у 2013, 2018 роках та виїжджав до Єгипту, з його слів, на навчання).
Після того як позивач у 2018 році, з його слів, зізнався правоохоронним органам Таджикистану, що він є салафітом, його відпустили додому та не порушили кримінальну справу за ст. 307 (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності) КК Республіки Таджикистан, як це передбачено чинним законодавством країни стосовно таких осіб.
Позивач оформив свій поточний закордонний паспорт №402854507 у вересні 2019 року, а на початку листопада 2019 року особисто отримав довідку про відсутність судимості та (або) факту кримінального переслідування (розшуку), та безперешкодно з боку влади країни 17.11.2019 виїхав до рідного брата в Україну.
Відтак, позивач не довів, що влада країни походження переслідувала чи переслідує його через приналежність до релігійної течії «Салафія», вивчення та викладання релігії, а також за навчання у єгипетському вищому навчальному закладі.
Таким чином, кримінальне переслідування позивача не пов'язане з його віросповіданням - останній розшукується компетентними органами Республіки Таджикистан для притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 187 КК Республіки Таджикистан - позивач, приймаючи участь у діяльності заборонених екстремістсько-терористичних організацій, займався підготовкою громадян Таджикистану для участі у збройних конфліктах у Сирії та Іраку.
За даними Служби безпеки України від 15.11.2021, головною метою переїзду позивача до України є спроба уникнути кримінальної відповідальності на батьківщині.
Відповідно до абзацу третього підпункту «е» пункту 5.1 розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 №649, відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Проведений правовий аналіз матеріалів особової справи та інформації стосовно позивача з відкритих джерел, виявив суттєві розбіжності у твердженнях позивача щодо обставин його справи, що ставить під сумнів його непричетність до вчинення правопорушення, у зв'язку з ухиленням від відповідальності за яке він оголошений у розшук.
Позивач не надав доказів та не повідомив інформацію, які б спростували висновки компетентних органів Республіки Таджикистан щодо підстав арешту та екстрадиції.
Непрямим доказом того, що позивач з моменту залишення території країни громадянської належності переховувався саме від кримінального переслідування є той факт, що після перетину державного кордону України у листопаді 2019 року, він не звернувся без зволікань, як того вимагає стаття 5 Закону, до компетентного державного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Лише після затримання позивача правоохоронними органами України у листопаді 2021 року, поміщення до ДУ «Харківський слідчий ізолятор» та укладання договору з адвокатом, позивач надіслав відповідну заяву до ГУ ДМС у Харківській області, тобто через два роки.
Також слід зазначити, що Україна у 1945 році стала однією з держав-співзасновниць ООН та неодноразово обиралася до Ради Безпеки ООН - органу, на який країнами-членами ООН покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки .
Як учасник усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють боротьбу з тероризмом, Україна бере активну участь у діяльності ООН на контртерористичному напрямі.
Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638- IV, терористична діяльність - діяльність, яка охоплює вербування, пропаганду і поширення ідеології тероризму.
Судом встановлено, що позивач є прихильником релігійної течії «Салафія», яка є ідеологічним підґрунтям радикальної терористичної організації «Ісламська держава» (відома також як ІДІЛ), а діяльність позивача в останній суперечить меті та принципам Ради Безпеки ООН.
Інкриміноване позивачеві правопорушення відповідає ч. 1 ст. 2583 Кримінального кодексу України (створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з - конфіскацією майна або без такої).
Відповідно до ч. 4 ст. 18 КК Таджикистану вчинений позивачем злочин є тяжким. Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України вчинений позивачем злочин є особливо тяжким.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.
Таким чином встановлено, що позивач підпадає під дію положення про виключення, а саме пункту «b» розділу Б статті 1 Конвенції 1951 року, і відповідно під дію абзацу третього частини першої статті 6 Закону, як особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів та виключає можливість реалізації зазначеної мети.
За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача від 18.12.2024 №180-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню питання про його розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовної заяви громадянина Таджикистану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Державної міграційної служби України (ДМС України, вулиця Володимирська, 9, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 37508470) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вулиця Римарська, 24, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА