Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 січня 2026 р. № 520/5436/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо припинення виплати з 01.12.2023 року ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) поновити з 01.12.2023 року ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбаченого Постановою КМУ "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 30 листопада 2016 року №884 та виплачувати до повного з'ясування обставин захоплення у полон або заручником, його інтернування або звільнення, або визнання його в установленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим, але не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (чоловік позивача ) проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді номер обслуги відділення мінометного взводу мінометної батареї, механізованого батальйону, солдат в період з 23.05.2022 року по 10.06.2023 року.
За час несення військової служби ОСОБА_2 розпорядився, щоб його заробітна плата за час несення ним військової служби та захисту України, була нарахована на банківський рахунок його дружини - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 , з травня 2022 року отримувала грошову винагороду за несення військової служби свого чоловіка, на особистий банківський рахунок.
Сповіщенням №63 від 16.06.2023, виданого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача повідомлено про те що її чоловік зник безвісти 10.06.2023.
15.06.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про заяву про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 12023221260000253).
Згідно Акту службового розслідування від 20.06.2023 року встановлено, що ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Згідно Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин дата набуття статусу ОСОБА_2 особи, зниклої безвісти за особливих обставин - 28.08.2023.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що з 23.05.2022 року по листопад 2023 року на її рахунок надходили виплати, передбачені чинним законодавством військовослужбовцям, які захищають Батьківщину проти збройної агресії російської федерації.
Позивач зверталася до ВЧ НОМЕР_2 з питанням підстав припинення щодо виплат, але відповіді не отримала.
Позивачем було отримано сповіщення про смерть ОСОБА_2 від 06.12.2023. Але жодних рішень, повідомлень з ВЧ НОМЕР_2 щодо припинення виплат не надходило.
Представником позивача були направлені адвокатські запити щодо припинення виплати, а також скарга до Міністерства оборони України на протиправні дії ВЧ НОМЕР_2 про вжиття заходів щодо припинення неправомірних дій з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_2 та забезпечення поновлення порушених прав на отримання грошового забезпечення сім'ї військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , який зник безвісти.
Відповіді на адвокатський запит та скаргу представником позивача отримано не було.
Позивач також посилається на те, що військовослужбовець ОСОБА_2 перебуває у статусі особи зниклої безвісті. Позивачу - дружині військовослужбовця ОСОБА_1 з грудня 2023 року виплати припинилися. Наразі кримінальне провадження не закрито, проводиться генетична експертиза Мітохондріальної ДНК, крім того готується призначення повторної експертизи.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо припинення виплат грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 його дружині з додатковою винагородою відповідно до Постанови КМУ №168 починаючи з грудня 2023 року, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч. 6-1 ст. 18 Закону № 2011-XII, членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 ст. 9 цього Закону.
Відповідно абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно із абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в подальшому - Порядок № 260).
Виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими врегульована розділом ХХХ Порядку № 260.
Пунктом 1 розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою ч., в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату (п. 2 розд. ХХХ Порядку № 260).
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (в подальшому - Порядок № 884), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок № 884 визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Відповідно до п. 4 цього Порядку № 885, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової ч. (установи, організації).
Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: (І) подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; (ІІ) подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; (ІІІ) подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; (IV) з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації) (п. 6 Порядку № 884).
Із урахуванням вищевикладених норм законодавства, суд вважає, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється, зокрема, до настання факту визнання особи померлою в установленому законом порядку. При цьому, виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді номер обслуги відділення мінометного взводу мінометної батареї, механізованого батальйону, солдат в період з 23.05.2022 року по 10.06.2023 року.
За час несення військової служби ОСОБА_2 розпорядився, щоб його заробітна плата за час несення ним військової служби та захисту України, була нарахована на банківський рахунок його дружини - ОСОБА_1 , яка з травня 2022 року отримувала грошову винагороду за несення військової служби свого чоловіка, на особистий банківський рахунок.
Сповіщенням №63 від 16.06.2023 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що її чоловік номер обслуги відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону, солдат ОСОБА_2 1989 р.н., зник безвісти 10 червня 2023 року в районі н.п. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойових завдань, пов'язаних із захистом батьківщини. Були здійсненні пошукові дії, які не дали результату.
15.06.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про заяву про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 12023221260000253).
Згідно Акту службового розслідування від 20.06.2023 року встановлено, що ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Згідно Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин дата набуття статусу ОСОБА_2 особи, зниклої безвісти за особливих обставин - 28.08.2023.
Позивачем було отримано сповіщення від 06.12.2023року, яким повідомлено, що її чоловік, номер обслуги відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону, солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі н.п. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойових завдань, пов'язаних із захистом Батьківщини. 05 грудня 2023 року тіло військовослужбовця було опізнано.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що з грудня 2023 року Військова частина НОМЕР_2 припинила виплати грошового забезпечення її чоловіка, буль яких повідомлень про причини припинення виплат від відповідача не надходило.
Також, позивач у позові зазначила, що згідно постанови про ідентифікацію особи від 05.12.2023 року тіло невстановленої особи, яке належать особі чоловічої генетичної статі, в журналі за №3042 та 3160, доставлене до КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР постановлено визнати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Висновок експерта № СЕ-19/108-23/18996-БД від 01.12.2023 року). Наразі кримінальне провадження не закрито, проводиться генетична експертиза Мітохондріальної ДНК, крім того готується призначення повторної експертизи.
Згідно витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.12.2023 №335 військовослужбовця ОСОБА_2 (який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 ), який зник безвісти при виконанні обов'язків військової служби, пов'язаної із захистом Батьківщини, вважати загиблими, з 01 грудня 2023 року. Підстава: довідка-доповідь по факту загибелі від 01 грудня 2023 року.
Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється, зокрема, до визнання особи померлою в установленому законом порядку. Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Відповідно до п.6 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):
до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів не надано доказів на підтвердження визнання ОСОБА_2 у встановленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначає Закон України від 12.07.2018 № 2505-VIII «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі Закон №2505-VIII), який забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.1 Закону № 2505-VIII особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст.4 Закону № 2505-VIII, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.
Якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Відповідно до ч.1, 4 ст.6 Закону № 2505-VIII близькі родичі та члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме).
Члени сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Згідно з ч.2 ст. 9 Закону № 2505-VIII особам, які зникли безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби, надаються гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими актами законодавства України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Згідно з пунктами 7, 34, 230 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008,
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту; у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший; у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України); у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти; у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим; у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.
Військовослужбовці, які померли, загинули виключаються зі списків особового складу Збройних Сил України наказами по особовому складу командирів (начальників), яким надано право видавати накази по особовому складу, незалежно від номенклатури призначення.
Згідно п.3 розділу VI Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (затверджена Наказом Міністерства оборони України15 вересня 2022 року № 280) командир військової частини про смерть (загибель) військовослужбовця повідомляє підрозділ цивільно-військового співробітництва штабу ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Смерть (загибель) військовослужбовця підлягає державній реєстрації органом РАЦС у встановленому законодавством порядку, а для тих, які перебувають за кордоном,- у закордонних дипломатичних установах України (посольствах, консульствах, представництвах тощо).
Пунктом 4 розділу VI Інструкції встановлено, що військовослужбовці, які померли (загинули), після встановлення причин і обставин смерті (загибелі) та отримання військовою частиною підтверджуючих документів виключаються із списків особового складу військової частини.
Внесення до облікових документів даних про час і причину виключення військовослужбовців із списків особового складу здійснюється на підставі наказу по стройовій частині про їх виключення (п.5 розділу VI Інструкції).
Відповідно до п.6 розділу VI Інструкції сповіщення на загиблого (померлого), захопленого в полон або заручником, а також інтернованого або зниклого безвісти військовослужбовця (додаток 20 до цієї Інструкції) є документом, що містить відомості про місце, дату та причину його смерті (загибелі), захоплення в полон або заручником, а також інтернування в нейтральній державі або зникнення безвісти, а також характеристику його вірності Військовій присязі Українському народу.
Особові справи померлих (загиблих) та обліково-послужні картки військовослужбовців надсилаються до відповідних ТЦК та СП після виключення цих військовослужбовців зі списків особового складу військової частини у порядку, визначеному пунктом 12 розділу XIV цієї Інструкції (п.7 розділу VI Інструкції).
Пунктом 8 розділу VI Інструкції встановлено, що на померлих (загиблих) осіб, які проходили базову військову службу, та курсантів, які не мали офіцерських звань, складається п'ять примірників іменного списку безповоротних втрат особового складу (додаток 22), який є документом, що відображає поіменно безповоротні втрати особового складу. Перший примірник надсилається до відповідного ТЦК та СП, одночасно з надсиланням сповіщення командира військової частини, другий - до Галузевого архіву, третій - до служби персоналу вищого рівня, четвертий - до Кадрового центру Збройних Сил (для військовослужбовців Держспецтрансслужби - до служби персоналу органу управління Держспецтрансслужби), а п'ятий - зберігається в окремій справі військової частини з обліку безповоротних втрат.
Відповідно до п.9 розділу VI Інструкції донесення про смерть (загибель) осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу (додаток 23) надсилається до служби персоналу вищого рівня.
У разі визнання особи безвісно відсутньою або оголошеною померлою на підставі рішення суду до донесення про смерть (загибель) додається клопотання про виключення таких військовослужбовців із списків особового складу Збройних Сил (Держспецтрансслужби) довільної форми, а також копії відповідного рішення суду.
Донесення про смерть (загибель) і клопотання про виключення із списків особового складу Збройних Сил (Держспецтрансслужби) складаються у трьох примірниках. Перший примірник надсилається до служби персоналу вищого рівня, другі до Кадрового центру Збройних Сил (для військовослужбовців Держспецтрансслужби - до служби персоналу органу управління Держспецтрансслужби), а третій - зберігається в окремій справі військової частини з обліку безповоротних втрат.
Згідно п.10 розділу VI Інструкції на підставі наказу по стройовій частині в електронному журналі обліку особового складу, у вкладці «Безповоротні втрати» робиться запис із зазначенням дати і причини смерті (загибелі) військовослужбовця, місця поховання, номера наказу про виключення із списків особового складу військової частини, коли, кому та за яким номером надіслано сповіщення командира військової частини.
З огляду на положення наведених норм права, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 73- 74 КАС України на підтвердження того, що ОСОБА_2 визнано померлим або безвісно відсутнім у встановленому законом порядку, а також не надано доказів виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, з яким закон, а також Порядок №884 пов'язує граничний момент припинення відповідних виплат членам сім'ї.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідач обґрунтовує припинення виплат з 01.12.2023, посилаючись на висновок експерта № СЕ-19/108-23/18996-БД від 01.12.2023 та витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.12.2023 №335.
Разом з тим, суд зазначає, що ідентифікація тіла військовослужбовця та внутрішній наказ по стройовій частині не доказами, які підтверджують смерть вказаного військовослужбовця у передбачений законом спосіб.
Крім того, суд враховує, що за приписами Закону №2011-XII та Порядку №884 виплата грошового забезпечення членам сім'ї здійснюється до повного з'ясування обставин та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу. Такі правила спрямовані на захист сім'ї в умовах невизначеності статусу військовослужбовця і не можуть тлумачитися розширено на шкоду гарантіям, встановленим державою.
Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, що визначено ч.1 ст. 49 ЦК України.
Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (ч.2 ст.49 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням та припиненням їхньої дії, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану врегульовані ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Згідно ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:
1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;
2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: 1) якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; 2) встановлення у судовому порядку факту смерті; 3) звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
Особи, які мають право або зобов'язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на безоплатне одержання інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті громадян.
Підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть (п. 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5).
Ці документи додаються до другого примірника актового запису про смерть.
У випадку проведення державної реєстрації смерті на підставі рішення суду, отриманого у спосіб, передбачений абзацом п'ятим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил, примірник рішення суду в електронній формі роздруковується та додається до другого примірника актового запису про смерть.
Узагальнюючи наведене, суд виходить з того, що смерть фізичної особи як акт цивільного стану є юридичним фактом, який породжує істотні правові наслідки, у тому числі щодо припинення (зміни) статусу особи, припинення проходження військової служби, виключення зі списків особового складу, а також щодо прав членів сім'ї на отримання належних виплат.
Саме тому законодавець встановив вичерпні підстави державної реєстрації смерті, до яких належать, зокрема, медичний документ встановленої форми або рішення суду, а державна реєстрація смерті здійснюється органом ДРАЦС у передбаченому законом порядку.
Водночас у межах спірних правовідносин судом встановлено, що станом на момент припинення виплат з 01.12.2023 та станом на час розгляду справи відсутні докази державної реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі документа встановленої форми про смерть або рішення суду про встановлення факту смерті або оголошення померлим.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим.
Суд враховує, що саме визнання у встановленому законом порядку (а не наявність внутрішніх управлінських документів чи повідомлень) є тією юридичною підставою, з якою закон пов'язує зміну правового статусу військовослужбовця та похідні соціальні наслідки.
Наявні в матеріалах справи сповіщення про смерть та витяг з наказу по стройовій частині, про визнання загиблим ОСОБА_2 з 01.12.2023 не замінюють і не підміняють собою державну реєстрацію смерті або судове рішення, оскільки не є актами цивільного стану і не підтверджують настання юридичного факту смерті у спосіб, визначений законом.
Окремо суд зазначає, що законодавство у сфері проходження військової служби пов'язує закінчення проходження військової служби із днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, а у випадку безвісної відсутності - до визнання його у встановленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Таким чином, оформлення припинення служби військовослужбовця, в даному випадку, є виключення зі списків на підставі передбачених законом підстав.
При цьому Порядок №884 та ч.6 ст.9 Закону №2011-XII закріплюють гарантію для членів сім'ї на період невизначеності долі військовослужбовця, до яких належать, зокрема, виплата грошового забезпечення, яка здійснюється до повного з'ясування обставин або визнання у встановленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим.
Суд зауважує, що виплата грошового забезпечення у вказаних випадках здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу.
За встановлених судом обставин відповідач, припиняючи виплати позивачу з 01.12.2023, фактично виходив не з юридичного факту смерті або оголошення померлим військовослужбовця ОСОБА_2 , підтвердженого актом цивільного стану або рішенням суду, та у відсутність виключення військовослужбовця зі списків особового складу.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов посилається на внутрішні документи та повідомлення, які самі по собі не є достатніми для припинення гарантій, встановлених Порядком №884 і Законом №2011-XII.
Суд констатує, що такий підхід суперечить принципу законності, закріпленому у ч.2 ст.19 Конституції України, оскільки суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі та у спосіб, передбачені законом, а не на власний розсуд змінювати момент припинення соціальних виплат, пов'язуючи його з подіями, які не визначені законом як юридичні підстави припинення.
Крім того, суд бере до уваги, що позивач послідовно вказує на триваючі процесуальні дії у межах кримінального провадження, пов'язані із встановленням обставин зникнення та загибелі (смерті) військовослужбовця, а також на проведення експертиз.
За таких умов твердження відповідача про остаточність з'ясування обставин та правомірність припинення виплат саме з 01.12.2023 не підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України у справах про протиправність дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності визначених законом юридичних підстав для припинення виплат, а також настання моменту, з яким Порядок №884 пов'язує граничне припинення виплат, а саме: виключення зі списків особового складу.
Отже, суд доходить висновку, що припинення Військовою частиною НОМЕР_2 з 01.12.2023 виплати грошового забезпечення на користь позивача як дружини військовослужбовця, здійснено без належної правової підстави, у спосіб, не передбачений законом, а тому є протиправним.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов?язання відповідача поновити з 01.12.2023 ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , передбачену Постановою КМУ "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 30 листопада 2016 року №884.
Щодо позовних вимог в частині зобов?язати відповідача виплачувати спірну виплату до повного з'ясування обставин захоплення у полон або заручником, його інтернування або звільнення, або визнання його в установленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим, але не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Разом з тим, зазначена вимога позивача звернена на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову у вказані частині.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Щодо клопотання позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем було надано копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1168856 від 21.03.2024; детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом та здійсненних витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 07.03.2025.
Так, згідно детального опису адвокатом здійснено правовий аналіз наданих документів: попереднє вивчення матеріалів, формування позиції, консультування на суму 1000 грн.; підготовка матеріалів для позовної заяви: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини; вивчення судової практики на суму 1000 грн.; складення позовної заяви в тому числі подання позовної заяви (друк, копіювання додатків, подання поштою) на суму 2000 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Разом з цим, оцінюючи поданий детальний опис робіт від 07.03.2025, суд дійшов висновку, що зазначені в ньому послуги адвоката, а саме: правовий аналіз наданих документів, попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції, консультування клієнта, опрацювання законодавчої бази, вивчення судової практики, а також підготовка та подання позовної заяви, є взаємопов'язаними та такими, що утворюють єдиний комплекс правничої допомоги, спрямований на підготовку та подання позовної заяви до суду.
Зазначені дії за своєю суттю не є самостійними та відокремленими видами правничої допомоги, а становлять невід'ємні етапи одного процесу надання професійної правничої допомоги у формі підготовки позовної заяви.
За таких обставин суд виходить з того, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають оцінці як єдина послуга з підготовки та подання позовної заяви, з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та розумності їх розміру.
Враховуючи наведене, а також те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, надані адвокатом послуги не є послугами значного обсягу, суд дійшов висновку про те, що клопотання про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 2000 грн.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо припинення з 01.12.2023 ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , які передбачені постановою КМУ "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 30 листопада 2016 року №884.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 поновити з 01.12.2023 ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , передбачену постановою КМУ "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 30 листопада 2016 року №884.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 19 січня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях