15 січня 2026 року Справа № 480/1551/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1551/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 через неврахування до трудового стажу періоди роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.02.1983 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області врахувати всі періоди роботи, згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 28.02.1983 року, в тому числі з 23.09.1989 року по 11.03.1991 року, період з 12.03.1991 року по 31.07.1991 року, період роботи з 15.01.1999 року по 04.06.2005 року у Центрі театрального мистецтва м. Акко Держави Ізраїль, час догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії розподілена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області. Однак головне управління відмовило у призначенні пенсії рішенням від 29.01.2025 № 262740012801 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає такі дії головного управління протиправними, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по даній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву.
За змістом довідки про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Сумській області в підсистемі "Електронний суд" 27.02.2025 (а.с. 42).
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив, тому у відповідності до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання відповідачем відзивів на позов кваліфікується судом як визнання позову.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, зазначає наступне.
Позивачка 21.01.2025 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася з заявою про призначення за віком.
За наслідками розгляду поданою позивачем заяви, ГУ ПФУ в Сумській області було прийнято рішення від 29.01.2025 №262740012801, відповідно до якого позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до оскаржувального рішення, пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону №1058, становить 60 років, а вік заявника - 60 років 03 місяці 11 днів, страховий стаж становить 19 років 03 місяці 17 днів.
Необхідний страховий стаж визначений ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV по 31.12.2017 становить не менше 15 років.
До страхового стажу не зараховано такі періоди роботи та інші періоди:
- період з 23.09.1989 до 11.03.1991, у зв'язку з відсутністю наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; у трудовій книжці зазначено лише договір як підставу прийняття, однак сам договір не надано;
- період з 12.03.1991 по 31.07.1991, у зв'язку з відсутністю номера та дати наказу про звільнення з роботи;
- період роботи з 15.01.1999 по 04.06.2005 у Центрі театрального мистецтва м. Акко, Держава Ізраїль, оскільки відповідно до пункту 1 статті 24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу особам, які проживають в Україні, лише у випадках, передбачених цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль у сфері пенсійного забезпечення відсутній;
- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки у свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, а в анкеті-опитуванні у відповіді на питання «Чи здійснювали Ви догляд за дитиною/дітьми до 3-х років?» заявницею зазначено «Ні».
Не погодившись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що на час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162, яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, назазначення назви підприємства, де працювала особа, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Тобто, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відтак, з урахуванням наведених обставин, посилання відповідача на відсутність у трудовій книжці відомостей про накази щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи або їх реквізитів не є достатньою та самостійною підставою для неврахування періодів трудової діяльності позивачки до її страхового стажу чи ігнорування належним чином оформлених записів трудової книжки.
З огляду на це, періоди роботи позивачки відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 23.09.1989 до 11.03.1991 та з 12.03.1991 до 31.07.1991 підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суд зазначає таке.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Далі - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 року (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Так, до 01.01.2004 року до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 року включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
При цьому, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини. Чинне законодавство не містить обов'язкової умови наявності у свідоцтві відмітки про отримання дитиною паспорту.
Суд зазначає, що помилкове зазначення позивачкою окремих відомостей в анкеті-опитуванні під час подання заяви про призначення пенсії не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу, оскільки відповідач зобов'язаний приймати рішення на підставі чинних норм законодавства та наданих підтвердних документів.
Згідно викладених вище норм законодавста позивачка має право на зарахування до її страхового стажу пероду перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періоду трудової діяльності на території Держави Ізраїль суд зазначає, що 28.09.2012 між Україною та Державою Ізраїль було підписано Угоду про соціальне забезпечення. Водночас зазначена Угода не набула чинності, оскільки процедура її ратифікації парламентами обох держав не була завершена. За таких обставин положення цієї Угоди не підлягають застосуванню, а отже правові підстави для зарахування до страхового стажу позивачки періоду трудової діяльності на території Держави Ізраїль відсутні.
Також задоволенню не підлягає вимога про зарахування до страхового стажу всіх періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки матеріалами справи підтверджено, що всі періоди трудової діяльності позивачки, за винятком періодів, зазначених в оскаржувальному рішенні, уже зараховані відповідачем до її страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Суд зазначає, що до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Також на даному етапі зазначена вимога позивача є передчасною.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019р. по справі №804/3646/18.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 21.01.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись основними засадами адміністративного судочинства та вимогами законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.01.2025 № 262740012801 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язаня відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 23.09.1989 до 11.03.1991, з 12.03.1991 до 31.07.1991, а також період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 ); зобов'язання повторно розглянути заяву позивачки від 21.01.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з ГУ ПФУ в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп., сплачених позивачем за подання позовної заяви (а.с.37).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.01.2025 за №262740012801 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) врахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 23.09.1989 року до 11.03.1991 року, з 12.03.1991 до 31.07.1991 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 21.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик