про залишення позовної заяви без руху
19 січня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/321/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) завдані державі матеріальні збитки у розмірі 331212,92 гривень (триста тридцять одна тисяча двісті дванадцять грн. дев'яносто дві коп.).
Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною третьою статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 132 цього Кодексу розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі, а частиною другою цієї статті, - що за подання до адміністративного суду позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру.
Таким чином, сума судового збору за подання вказаного позову складає 3974,57 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням коефіцієнта 0,8), оскільки 1,5 відсотка (4968,19 грн) від ціни позову (331212,92 грн), з урахуванням коефіцієнта 0,8, у цій справі менше, ніж мінімальна гранична сума, що встановлена Законом України "Про судовий збір" для сплати судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою.
До позовної заяви позивачем не додано документа про сплату судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Водночас, у своєму позові Військова частина НОМЕР_1 просить звільнити останню від сплати судового збору внаслідок наявних ознак вчинення відповідачем кримінального правопорушення.
В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Військова частина наголошувала, що з огляду на викладене та враховуючи висновки службового розслідування, викладені в Акті службового розслідування №1709/54517-в від 26.10.2025, який доданий до позову, матеріальні збитки державі були завдані відповідачем з наявними ознаками вчинення ним кримінального правопорушення. Разом з тим, по причині неможливості подати цивільний позов в рамках кримінального провадження та задля забезпечення якнайшвидшого відшкодування завданих державі матеріальних збитків, військова частина НОМЕР_1 вимушена звернутися до суду за таким відшкодуванням в рамках адміністративного судочинства.
Вирішуючи заяву позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.
За визначенням статті 1 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
На підтвердження вищевказаних обставин Військова частина НОМЕР_1 надала копію Акту службового розслідування №1709/54517-в та Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Поряд з тим, суд наголошує, що акт службового розслідування не є доказом вчинення кримінального правопорушення, оскільки таким доказом є відповідне судове рішення (вирок).
Однак, позивачем такого доказу до суду не надано.
Відтак, відсутні підстави для звільнення Військової частини НОМЕР_1 від сплати судового збору відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частинами першою та другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд встановив, що відповідно до довідки про матеріальні збитки від 16.11.2025, заявлено позивачем сума стягнення з відповідача розрахована за період з 03.08.2022 по 10.09.2025.
Як слідує із Акта службового розслідування від 26.10.2025, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2022 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у відпустку для лікування терміном на тридцять діб, з 04.07.2022 по 02.08.2022. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2022 солдат ОСОБА_1 призначений на посаду сержанта резерву 38 запасної роти військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2022 солдат ОСОБА_1 , який перебував у відпустці, вважається таким, що знаходиться на лікуванні в психіатричній лікарні, місто Полтава. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2022 солдат ОСОБА_1 виведений в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 30.10.2022. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2025 солдат ОСОБА_1 , який не прибув з лікування, вважається безпідставно відсутнім на військовій службі з 10.09.2025. Згідно відповіді від військової частини НОМЕР_4 вих. № 1170/5359 від 15.10.2025 солдат ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у військовій частини НОМЕР_5 не перебував, в інші лікувальні заклади не скеровувався. Отже, солдат ОСОБА_1 не з'явився з відпустки для лікування вчасно без поважних причин до військової частини НОМЕР_1 з 03.08.2022 по теперішній час.
Однак з позовної заяви неможливо встановитим, які дії вчинялися позивачем для встановлення факту перебування військовослужбовця ОСОБА_1 після закінчення його відпустки з 02.08.2022 по 10.09.2025, а також після постановлення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2022 № 150.
Підстава, що дає суб'єкту владних повноважень, військовій частині НОМЕР_1 , право на пред'явлення визначених законом вимог виникла саме з 03.08.2022 - відповідач з цієї дати звільнився з відпустки для лікування.
Судом встановлено, що позовна заява, яка є предметом цього аналізу, подана заявником до суду лише 13.01.2026.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З іншого боку, як зазначила ВП ВС, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі 912/2797/21 (постанова від 05.07.2023).
Підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об'єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду.
Таким чином, позивач звернувся до суду із позовом через 3 роки після закінчення відпустки для лікування.
Отже, позовні вимоги, які охоплюють період, що передує тримісячному строку звернення до суду з цим позовом, тобто з 03.08.2022 по 12.10.2025, заявлені з пропуском строку, встановленого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обгрунтованої заяви позивача про поновлення цього строку.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, поданий до суду адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічно, за правилом частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, подання позовної заяви без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, є підставою для постановлення суддею ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відтак, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали:
- документа про сплату судового збору в сумі 3974,57 грн (за реквізитами для сплати судового збору: отримувач: ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101; код ЄДРПОУ: 37959255; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок: UA078999980313191206084016719; призначення платежу: Судовий збір, за позовом____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд), Полтавський окружний адміністративний суд або доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору).
- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку в частині позовних вимог, що охоплюють період з 03.08.2022 по 12.10.2025.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачу.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя С.О. Удовіченко