Справа № 420/36504/25
19 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , № 1552500028107 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.10.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1977 року, період навчання на території Білоруської РСР з 01.09.1978 року по 17.06.1983 року згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 23.06.1983 року, період проходження військової служби на території Білоруської РСР з 01.07.1983 року по 29.07.1985 року згідно з військовим квитком серії НОМЕР_4 від 07.10.2008 року, період роботи набутий на території Білоруської РСР з 29.09.1977 року по 01.09.1978 року згідно з довідкою від 15.10.2024 року № 01-41, період роботи набутий на території Білоруської РСР з 26.08.1985 року по 03.04.1990 року згідно з архівною довідкою від 25.06.2024 № 8-43/39, періоди роботи набуті на території Білоруської РСР з 04.04.1990 року по 22.02.1991 року, з 01.04.1992 року по 20.11.1992 року згідно з довідкою від 06.06.2024 року № 8-40/АП-272, період роботи набутий на території Білоруської РСР з 25.02.1991 року по 20.03.1992 року згідно з довідкою від 17.06.2024 № 673, періоди роботи набуті на території Білоруської РСР згідно з довідкою «Информация содержащаяся в индивидуальном лицевом счете за период с 01.01.2003 року по 15.05.2024», виданої Мінським міським управлінням Фонду соціального захисту Міністерства праці і соціального захисту Республіки Білорусь, повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 24.09.2025 року та призначити ОСОБА_2 пенсію за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що досягнувши віку 65 років та набувши необхідний страховий стаж ОСОБА_3 звернувся 24 вересня 2025 року із заявою про призначення пенсії до територіальних органів Пенсійного фонду України. 02 жовтня 2025 року було прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_2 № 1552500028107 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Із вищезазначеним Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області ОСОБА_3 не згоден, вважає рішення формальним, незаконним та таким, що порушує його конституційні права, що стало підставою для звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Згідно з ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Пояснення щодо позову від третьої особи до суду не надходили.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Білорусії, посвідка на постійне проживання № НОМЕР_5 , дійсна до 02.01.2033 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 24.09.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
На підставі заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області 02.10.2025 року винесено рішення № 1552500028107 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.10.2025 року № 1552500028107 зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років, а вік заявника 65 років 03 дні, необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 27 років, у разі відсутності починаючи з 01.01.2018 року страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 - від 20 до 30 років та після досягнення 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років, а страховий стаж особи становить 3 місяці.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_6 від 29.09.1977, оскільки дата народження власника трудової книжки дописано іншим чорнилом, чим порушено вимоги Інструкції ведення трудових книжок працівників;
- період навчання на території Білоруської РСР з 01.09.1978 по 17.06.1983 згідно диплому від 23.06.1983 серії НОМЕР_3 ;
- період проходження військової служби на території Білоруської РСР з 01.07.1983 по 29.07.1985 згідно військового квитка від 07.10.2008 НОМЕР_4 ;
- період роботи набутий на території Білоруської РСР з 29.09.1977 по 01.09.1978 згідно довідки від 15.10.2024 № 01-41;
- період роботи набутий на території Білоруської РСР з 26.08.1985 по 03.04.1990 згідно архівної довідки від 25.06.2024 № 8-43/39;
- періоди роботи набуті на території на території Білоруської РСР з 04.04.1990 по 22.02.1991, з 01.04.1992 по 20.11.1992 згідно довідки від 06.06.2024 № 8-40/АП-272;
- період роботи набутий на території Білоруської РСР з 25.02.1991 по 20.03.1992 згідно довідки від 17.06.2024 № 673;
- періоди роботи набуті на території Білоруської РСР згідно довідки «информация содержащаяся в индивидуальном лицевом счете за период с 01.01.2003 по 15.05.2024», виданої Мінським міським управлінням Фонду соціального захисту Міністерства праці і соціального захисту Республіки Білорусь.
Періоди трудової діяльності осіб на території Білоруської РСР до 01.01.1992 не враховуються при обчисленні пенсії, оскільки серед матеріалів доданих до заяви відсутня інформація/документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з ч.4 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
З аналізу наведеного слідує, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку.
Згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.1 ст.24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.2 ст.24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з ч.1 ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, за приписами наведених норм основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що призначення і виплата пенсій громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Міжнародними договорами (угодами), укладеними Україною з іншими країнами, в частині призначення та виплати пенсій, розподіляються на два види, якими визначено умови пенсійного забезпечення за територіальним принципом (договори, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач), або за пропорційним принципом (договори, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони).
Таким чином, відповідно до договорів, що базуються на територіальному принципі, витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач.
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» затверджено Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, який визначає механізм підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі (за наявності) для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 Закону.
Періоди роботи осіб в іншій державі (за наявності), з якою укладено міжнародний договір України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, зараховуються до страхового стажу осіб, які проживають в Україні, на умовах такого міжнародного договору.
Так, суд зазначає, що Україна, Російська Федерація та республіка Білорусь були учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Статтями 6, 8, 11 цієї Угоди передбачено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами. Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє й дотепер.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення», постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Отже, на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні діяв воєнний стан та дипломатичні відносини з Білорусією припинені.
Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинену 14.12.1995 в м. Києві припинила свою дію для України 23.12.2023.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Цим же Законом вирішено вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Вказаний Закон № 2783-IX набрав чинності 23.12.2022 року.
Статтею 13 «Дійсність документів» вказаної Конвенції передбачалося, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.
Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
Приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачалося, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди було передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Згідно частини 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд встановив, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії 24.09.2025 року надано довідки, видані в 2024 році в Білорусії.
Зазначене свідчить, що позивач надає довідки іноземної держави, які видані у 2024 році, тобто після прийняття постановою КМУ від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», якою було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана Постанова № 1328 набрала чинності 02.12.2022 року.
Також, надані документи видані позивачу та надані до територіального органу ПФУ після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», яка набрала чинності 09.02.2023 року, якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою (зокрема, трудова книжка, диплом про навчання, військовий квиток, свідоцтво про народження, шлюб, розірвання шлюбу, тощо), приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля) у разі коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
В даному випадку, позивач, який є громадянином республіки Білорусь, при наданні у 2025 році документів, виданих у 2024 році іноземною державою, зобов'язаний надати для врахування територіальним органом ПФУ документів для прийняття на території України із спеціальним посвідченням (консульської легалізації, проставлення апостилю), що не було ним здійснено.
Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу», який визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу.
У разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.
Згідно п.2 Порядку № 562 у цьому Порядку термін інші держави означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР.
У разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах (п.3 Порядку № 562).
Приписами пункту 4 Порядку № 562 унормовано, що у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Під час розгляду справи позивач не надав до суду доказів, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії він зазначив про те, що не отримує пенсійні виплати в інших державах, та не вказав про причини неможливості отримання документів, що підтверджують неотримання заявником пенсійних виплат в іншій державі.
Суд критично оцінює посилання позивача про відсутність можливості самостійно отримати інформацію/документи, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Білорусь, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат, оскільки при звернення до територіального органу Пенсійного фонду України позивачем додавалися в тому числі довідки, видані в 2024 року на його ім'я в Білорусії.
Вказані обставини свідчать про невиконання позивачем вимог Порядку № 562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
На підставі зазначеного, суд вважає, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у заявника не було необхідного страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було правомірно відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.
З урахуванням зазначеного, рішення відповідача від 02.10.2025 року № 1552500028107 про відмову позивачу в призначенні пенсії є обґрунтованим та законним.
Суд також враховує, що умовою для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб таких органів є наявність у позивача суб'єктивного переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
В свою чергу, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею такого права, що унеможливлює одержання особою того, на що вона може розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Тобто, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків такої особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
При цьому, виходячи з наведених вище положень законодавства, особа-позивач на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Разом з цим, задоволення відповідних позовних вимог особи можливе лише в разі наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, при цьому така зміна відбувається з порушенням критеріїв правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, встановлених КАС України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Суд звертає увагу, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи фактів порушення прав позивача з боку відповідача не доведено.
З урахуванням зазначеного, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись Конституцією України, ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Н.А. Кузьменко