19 січня 2026 р. № 400/12628/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , ,
провизнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
25 листопада 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною відмову відповідача у розгляді рапорту та звільненні позивача на підставі, передбаченій підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ);
зобов'язання відповідача розглянути рапорт та прийняти рішення про звільнення позивача з підстави, передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ - у зв'язку із наявністю матері, ОСОБА_2 , особи з інвалідністю ІІ групи, котра потребує постійного стороннього догляду.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що під час проходження ним військової служби по мобілізації він подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. До вказаного рапорту позивач додав усі належні документи, які підтверджують, що його матір є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду. Однак, відповідач не надав йому жодної відповіді на його рапорт про звільнення з військової служби.
У заяві від 03.12.2025 позивач додатково вказав на те, що повнолітня дочка його матері не має змоги доглядати за нею з причини перебування її за кордоном.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
27.11.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), про витребування у відповідача доказу, а також про рекомендування позивачу подати доказ.
Позовну заяву з додатками та ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 суд направив відповідачу в його електронний кабінет, які отримані ним відповідно 25.11.2025 і 27.11.2025, що підтверджується картками руху документів.
У встановлений судом строк відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, витребувані докази не надав, про причину їх неподання не повідомив.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши заяви по суті справи сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно із записами у паспорті громадянина України, свідоцтв про народження позивача від 29.11.1983 серія НОМЕР_2 , від 18.06.1988 серія НОМЕР_3 і витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 05.06.2024 № 00045361739 ОСОБА_2 є матір'ю позивача і ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки Генеральної іміграційної інспекції Міністерства внутрішніх справ Румунії від 11.01.2024 ОСОБА_3 з 24.10.2022 є бенефіціаром тимчасового захисту і проживає Румунії.
Матір позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується її пенсійним посвідченням та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 20.02.2018 серія 12ААА № 275660 (далі - Довідка МСЕК від 20.02.2018).
Відповідно до Висновку лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Очаківський ЦПМСД» від 04.04.2024 № 184 матір позивача потребує постійного медикаментозного лікування, стороннього догляду (далі - Висновок ЛКК від 04.04.2024)
Відповідно до довідки відповідача від 11.10.2025 № 08.2/15855/25 позивач проходить військову службу у відповідача.
22.10.2025 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_4 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Листом від 30.10.2025 № 08/11450-25-Вих відповідач повідомив представницю позивача про результати розгляду її адвокатського запиту від 22.10.2025 в інтересах позивача про його звільнення з військової служби, а саме: про відмову в його задоволенні, оскільки клопотання позивача про звільнення з військової служби у встановленому порядку до відповідача не надходило. Рекомендовано позивачу звернутись із відповідним рапортом по команді відповідно до Статуту Збройних Сил України.
Вважаючи таку відповідь відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025 і від 20.10.2025 № 793/2025 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 строком на 90 діб, з 09.05.2025 строком на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб та з 05.11.2025 на 90 діб.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі - Указ № 65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ, Указом Президента України від 23.07.2024 № 470/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3892-ІХ, Указом Президента України від 28.10.2024 № 741/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 № 4025-ІХ, Указом Президента України від 14.01.2025 № 27/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4221-ІХ, Указом Президента України від 15.04.2025 № 236/2025, затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4357-ІХ, Указом Президента України від 14.07.2025 № 479/2025, затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4525-ІХ, та Указом Президента України від 20.10.2025 № 794/2025, затвердженим Законом України від 21.10.2025 № 4644-ІХ, відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб, з 14.05.2024 на 90 діб, з 12.08.2024 на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 на 90 діб, з 09.05.2025 на 90 діб, з 07.08.2025 на 90 діб та з 05.11.2025 на 90 діб.
Отже, воєнний стан в Україні діє, а загальна мобілізація проводиться з 24.02.2022 до 03.02.2026.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ за наявності одночасно таких обставин:
1) один з його батьків чи батьків дружини (чоловіка), є особами з інвалідністю І чи ІІ групи, і вони потребують постійного догляду;
2) відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За наявності вказаних обставин військова частина зобов'язана звільнити військовослужбовця з військової служби при подані ним відповідного рапорту. Такі повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційними.
Водночас Закон № 2232-ХІІ у чинній редакції не встановлює, яким документом підтверджується факт потреби постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
У постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 Верховний Суд сформував правову позицію, згідно з якою необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком (матір'ю) може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК).
Підпунктом 1 пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132, затверджені форма первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкція щодо її заповнення (далі - Інструкція щодо заповнення форми № 080-4/о).
Пунктом 2 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о встановлено, що Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974 (пункт 3 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о).
Згідно з пунктом 4 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7 Інструкції щодо заповнення форми № 080-4/о).
Таким чином, у висновку фори № 080-4/о безпосередньо не зазначаються відомості про те, якого саме догляду потребує відповідна особа: постійного, тимчасового тощо.
Суд встановив, що матір'ю позивача є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача та записом у паспорта громадянина України ОСОБА_2 .
На підтвердження факту, що його матір є особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного догляду, позивач до рапорту від 22.10.2025 про своє звільнення з військової служби додав копії Довідки МСЕК від 20.02.2018 та Висновку ЛКК № від 04.04.2024.
Відповідно до Довідки МСЕК від 20.02.2018 матері позивача встановлено ІІ групу інвалідності. У цій довідці не зазначено, що вона потребує постійного чи стороннього догляду.
Водночас у Висновку ЛКК, яка видана у довільній формі, вказано, що його матір потребує постійного медикаментозного лікування, стороннього догляду. Сума балів відповідно до шкали оцінки можливості виконання елементарних дій та шкалою оцінки можливостей виконання складних дій згідно з Державним стандартом догляду вдома, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2013 за № 1990/24522, не зазначено.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що позивач до рапорту надав документи, які підтверджують факт, що його матір, як особа з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного медикаментозного лікування, стороннього догляду.
Що стосується документів, які підтверджували б факт відсутності у матері позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, суд зазначає таке.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 1265 Цивільного кодексу України ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Відповідно до статей 1261 і 1262 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відтак до першого і другого ступеня споріднення фізичної особи відносяться, зокрема та невиключно, її чоловік (дружина), її батьки, діти, рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Статтею 202 Сімейного кодексу України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Таким чином, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, крім випадків:
якщо батьки були позбавлені батьківських прав;
на підставі відповідного рішення суду.
Відтак перебування повнолітньої дитини за кордоном не звільняє її від обов'язку утримувати непрацездатних батьків. Відмови від виконання такого обов'язку відповідно до частини першої статті 27 Цивільного кодексу України є нікчемними.
У постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
З вищевикладеного слідує, що перебування іншого члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення не є тією обставиною, яка свідчить про фактичну відсутність такої особи здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, оскільки у разі наявності у неї бажання, вона може повернутись на територію України для здійснення такого догляду. Чинним законодавством не передбачено обмежень щодо повернення на територію України таких осіб.
За таких обставин, суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача про те, що рідна ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 , оскільки вона є бенефіціаром тимчасового захисту в Румунії.
Крім цього, позивач не надав суду будь-яких доказів наявності (відсутності) в його матері чоловіка.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відтак позивач не довів ту обставину, що у його матері, ОСОБА_2 , відсутні інші члени сім'ї, крім позивача, першого або другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач до рапорту про звільнення не надав достатні докази на підтвердження того, що в його матері відсутні інші члени сім'ї першого або другого ступеня споріднення, а тому у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з військової служби як за пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
5. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
6. Повний текст рішення суду складений 19.01.2026.
Суддя В.Г.Ярощук