16 січня 2026 року м. Київ справа №320/242/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-КИЇВ»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС-КИЇВ» (далі позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2022 № 10737/10-36-07-06/39482580, яким встановлено завищення від?ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 3 454 811,00 гривень.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з прийнятим
Головним управлінням ДПС у Київській області податковим повідомленням-рішенням, вважає його необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно винесено податковим органом на підставі протиправних та необґрунтованих висновків, викладених у акті перевірки «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕТС-КИЇВ щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2022 року від?ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням періодів декларування від?ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків» № 9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022. Позивач зазначає, що висновки податкового органу зводяться до тверджень про нереальність господарських операцій з ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ», що на думку контролюючого органу призвело до завищення від?ємного значення з ПДВ.
Позивач вважає, що висновки, викладені в Акті перевірки
№9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022 ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив, вказавши, що під час проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЕТС-КИЇВ» було виявлено ряд податкових порушень, які і стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
06.01.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Харченко С.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
06.02.2023 від податкового органу надійшов відзив на позовну заяву.
17.02.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
02.03.2023 від податкового органу надійшли заперечення на відповідь на відзив.
12.03.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв?язку із звільненням судді з посади, справу передано на розгляд судді Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 справу прийнято до провадження та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
17.04.2024 від податкового органу надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
05.11.2024 від податкового органу надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.
07.11.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
12.12.2024 від податкового органу надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.
12.12.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 12.12.2024 суд, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до подальшого розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до підпункту 19-1.1.6 пункту 19-1.1, статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8, пункту 78.1 статті 78 підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України на підставі направлень від 12.09.2022 № 3529/10-36-07-06, № 3528/10-36-07-06 та наказу
від 12.09.2022 №1009-п, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕТС-КИЇВ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2022 року від?ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, з урахуванням періодів декларування від?ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.
Перевірка проводилась з 13.09.2022 по 21.09.2022.
За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено акт №9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022, в якому зафіксовані допущені позивачем порушення:
1) пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого завищено від?ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 3 654 274,00 гривень.
Не погоджуючись із актом перевірки № 9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022, ТОВ «ЕТС-КИЇВ» направило до податкового органу заперечення від 18.10.2022 № 181.
За результатами розгляду заперечень, податковий орган листом від 04.11.2022
№ 11712/12/10-36-07-06 переглянув висновки викладені в акті перевірки № 9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022 та відкорегував суму завищення від?ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, та зазначив нову суму в розмірі 3 454 811,00 гривень
На підставі акта перевірки №9082/10-36-07-06/39482580 від 28.09.2022 та відповіді за результатами розгляду заперечень позивача від 04.11.2022
№ 11712/12/10-36-07-06, Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення:
1) №10737/10-36-07-06/39482580 від 09.11.2022, відповідно до якого встановлено завищення від?ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 3 454 811,00 гривень.
Не погоджуючись із прийнятим суб'єктом владних повноважень податковим повідомленням -рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з положенням п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.
Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.
Позивач та його контрагент на момент складання податкових накладних, зазначених в акті перевірки, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).
Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п. 2.1 Наказу № 88).
Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Із наведеного вбачається, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.
Із змісту статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Під час розгляду справи судом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «ЕТС-КИЇВ» мало взаємовідносини, зокрема з контрагентом-постачальником ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ» на підставі Договору на електромонтажні роботи №01220818
від 17.09.2018, Договорів підряду № 01290619/ЕЛ-19 від 29.06.2019, №130БП
від 01.08.2019, № 182 від 31.10.2019, № 184 від 11.11.2019, № 183 від 25.11.2025, № 29
від 02.03.2020, № 163 від 02.11.2020, № 162 від 02.11.2020, № 8П/2021 від 18.02.2021.
З наведених визе Договорів вбачається, що ТОВ «ЕТС-КИЇВ» залучала до виконання електромонтажних робіт та інших будівельних робіт в продовж тривалого часу ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ», при цьому ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ» здійснювали постачання та монтаж електротехнічного обладнання.
На підтвердження виконання умов даних догорів позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано: копії актів приймання-передачі електичної енергії, копії актів прийняття будівельних робіт, копії довідок про вартість будівництва, копії платіжних документів, копії видаткових накладних, копії локальних кошторисів, копії підсумкових відомостей ресурсів до локальних кошторисів та інші документи, які підтверджують здійснення електромонтажних та будівельних робіт.
Таким чином, факт реальних господарських операцій позивача з ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ» підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи, та які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій.
Разом з тим, податковим органом зроблено висновок про нереальність господарських операцій з даним контрагентом, оскільки в останнього відсутні основні засоби та недостатня кількість працюючих. Отже, згідно наявних даних неможливо підтвердити сутність господарської операції. Крім того, податковим органом прийнято рішення № 72648 від 21.02.2022 про відповідність ТОВ «ПРОФ ЕЛКТРО МОНТАЖ» пункту 8 критеріїв ризиковості.
Таким чином, контролюючим органом зроблено висновок, що первинні документи з даним контрагентам-постачальникам складені суто формально.
Проте, суд зазначає про помилковість таких висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій, виходячи з наступного.
Щодо того, що у штаті підприємств недостатня кількість працюючих та щодо відсутності основних засобів, суд зазначає, що Верховним Судом по справі №К/990/4256/17 від 27.02.2018 року зроблено висновок про те, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договором цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Також, суд зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Чинним законодавством не передбачено необхідної кількості трудових ресурсів, складських та виробничих приміщень для виконання того чи іншого виду діяльності. При цьому, підприємство може залучати необхідні трудові ресурси на підставі цивільно-правових договорів.
Судом встановлено, що на момент здійснення договорів підряду позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійними в судовому порядку не визнавались. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що під час здійснення останньої, податковим органом таких обставин не встановлено.
Як вбачається з письмових документів, наявних в матеріалах справи, первинні бухгалтерські документи ТОВ «ЕТС-КИЇВ» в повній мірі відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять: назву документа (форми); дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, судом встановлено, що всі податкові накладні постачальника за спірними операціями заповнені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.
Крім того, щодо отриманої податкової інформації необхідно зазначити, що позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту, про що також зазначено в рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.
Суд зазначає, що у позивача на час розгляду справи наявні первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, контрагент на час здійснення операцій перебував на обліку в податкових органах та не припинений, має усі необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств». Факт підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами фактичного виконання договорів, укладеними між позивачем та його контрагентом, вказує на фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого останнім ПДВ до податкового кредиту та витрат.
За таких обставин, відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «ЕТС-КИЇВ» та ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Таким чином, в ході розгляду справи ТОВ «ЕТС-КИЇВ» підтверджено реальність взаємовідносин з контрагентом-постачальником ТОВ «ПРОФ ЕЛЕКТРО МОНТАЖ».
Отже, податковий орган протиправно дійшов висновку про завищення ТОВ «ЕТС-КИЇВ» податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаним контрагентом на загальну суму 3 454 811,00 гривень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09.11.2022 року № 10737/10-36-07-06/39482580, яке є предметом оскарження, прийняте відповідачем не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), натомість висновки акту перевірки ґрунтуються переважно на припущеннях та формальному тлумаченні норм податкового законодавства без врахування всіх фактичних обставин та доказів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення від 09.11.2022 року № 10737/10-36-07-06/39482580.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 24810,00 гривень.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 09.11.2022 № 10737/10-36-07-06/39482580.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-КИЇВ» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Борщагівська, буд. 30А, корп. 15, кв. 157, код ЄДРПОУ 39482580) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 24810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) грн 00 коп, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а, код з ЄДРПОУ ВП 44096797).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.