м. Вінниця
16 січня 2026 р. Справа № 120/3059/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася її представниця до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представниця позивачки зазначила, що її довірителька 03 лютого 2025 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 10 лютого 2025 року № 025350012779 позивачці відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах з огляду на недосягнення нею необхідного пенсійного віку.
Представниця позивачки не погоджується із таким рішенням пенсійного органу та вказує на те, що воно суперечить рішенню Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020, яким визнано неконституційною статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відтак, на думку представниці позивачки, до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в попередній редакції, а тому пенсійним органом безпідставно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Ухвалою від 17 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
10 квітня 2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 03 лютого 2025 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Подана заява з урахуванням принципу екстериторіальності розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішенням № 025350012779 від 10 лютого 2025 року відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачка не досягла 55 років.
Як зазначає представник цього відповідача, пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років. Водночас позивачка досягла 50 років, її страховий стаж складає 23 роки 07 місяців 11 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 - 26 років 11 місяців 23 дні.
Враховуючи наведене, представник цього відповідача вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії.
Також копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 17 березня 2025 року надіслано до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 18 березня 2025 року о 15 год. 58 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, копію ухвали від 17 березня 2025 року слід вважати врученою цьому відповідачу.
При цьому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не подано до суду відзив на позовну заяву.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин суд дійшов висновку справу вирішувати за наявними у ній доказами.
Дослідивши обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
10 лютого 2025 року цим пенсійним органом прийнято рішення № 025350012779, яким заявниці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зі змісту згадуваного рішення слідує, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років, а вік заявниці - 50 років. При цьому необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 25 років (страховий стаж заявниці становить 26 років 11 місяців 23 дні), а пільговий стаж - 10 років (пільговий стаж заявниці складає 23 роки 07 місяців 11 днів). Тобто, підставою для відмови в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах слугувала відсутність у заявниці встановленого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, що становить 55 років. Окрім того, у рішенні йдеться про те, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07 серпня 1998 року, оскільки не зазначено підстави звільнення з роботи.
Надаючи правову оцінку рішенню пенсійного органу, що оскаржується, суд зважає на таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону, а з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-ІV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VІІІ, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 8 частини другої статті 14 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України, статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення такого рішення. При цьому рішенням передбачено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, з одного боку, та Законом № 1058-ІV, з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Визначаючись із тим, нормами якого нормативного акту слід керуватися під час призначення пенсії позивачці, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам зразкової адміністративної справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20.
Таким чином, доводи пенсійного органу щодо відсутності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням відповідного віку є необґрунтованими.
Окрім того, оскаржуваним рішенням пенсійного органу до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року, оскільки у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07 серпня 1998 року неповністю зазначені підстави звільнення з роботи.
Визначаючись із тим, чи такі доводи є обгрунтовані, суд враховує наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
На момент заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 07 серпня 1998 року) чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Так, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов'язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Отже, на момент внесення до трудової книжки серії НОМЕР_1 запису про період роботи позивачки з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року обов'язок ведення трудових книжок покладався на адміністрацію підприємства (на роботодавця), а тому її неналежне ведення не може позбавити позивачку права на включення згаданого вище періоду роботи до страхового стажу.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, тому не може впливати на його особисті права.
Відтак, доводи пенсійного органу щодо незарахування до трудового стажу позивачки періоду її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року, оскільки в трудовій книжці неповністю зазначені підстави звільнення з роботи, слід визнати безпідставними.
Водночас судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 містить наступні записи: в графі "На підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер)" зазначено номер наказу (наказ № 9), на підставі якого позивачку і було звільнено з роботи.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України В Харківській області безпідставно не зараховано до страхового стажу позивачки період її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року.
Підсумовуючи викладене вище, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 025350012779 від 10 лютого 2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення пенсійного органу № 025350012779 від 10 лютого 2025 року, тому задоволенню підлягає також і похідна вимога, що залежить від задоволення основної вимоги, яка стосується зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року включно.
Водночас відсутні підстави для зобов'язання призначити пенсію Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, адже права ОСОБА_1 порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, який відмовив у призначенні пенсії, а тому саме цей пенсійний орган має їх відновити.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка досягла пенсійного віку 02 лютого 2025 року, а із заявою про призначення пенсії за віком звернулася до пенсійного органу 10 лютого 2025 року, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку, тому пенсію позивачці слід призначити з дня звернення за пенсією, тобто з 03 лютого 2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
В силу приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представницею позивачки, суд доходить висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачка при зверненні до суду з позовною заявою сплатила судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 24 лютого 2025 року.
Відтак, на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській № 025350012779 від 10 лютого 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 03 лютого 2025 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01 лютого 1995 року по 09 серпня 1999 року включно.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під, 2 поверх; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14099344)
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Рішення суду в повному обсязі складено 16.01.2026
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович