м. Вінниця
19 січня 2026 р. Справа № 120/16295/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №023830035874 від 24.09.2025 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки їх дії є законними та вмотивованими.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у відзиві на позовну заяву, також просило у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
16.09.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення №023830035874 від 24.09.2025 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.09.1985 по 02.10.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1983, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18.10.1993 року за №643 та відсутня інформація про реорганізацію підприємства.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 роки з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.
Судом встановлено, що позивачу не зараховано до страхового стажу, зокрема період роботи з 02.09.1985 по 02.10.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1983, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою УРСР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18.10.1993 року за №643 та відсутня інформація про реорганізацію підприємства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З аналізу наведених норм випливає, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Згідно з приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 29.07.1983 року позивач, зокрема:
- 02.09.1985 року - прийнята до ОГТ на посаду техніка-технолога на підставі наказу №1521 від 30.08.1985 року;
- 01.01.1988 року - відповідно до Кваліфікаційного довідника посад службовців встановлено посаду старшого технолога на підставі наказу №3410 від 04.01.1988 року;
- 01.02.1988 року - переведена на посаду техніка-технолога згідно з наказом №5614 від 01.02.1988 року (запис № 14);
- 01.10.1991 року - переведена на посаду інженера відповідно до наказу №6405 від 01.10.1991 року;
- 10.06.1994 року переведена на посаду інженера другої категорії на підставі наказу №1261 від 27.06.1994 року;
- 02.10.1995 року - звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, згідно з наказом №1362 від 10.10.1995 року.
Відтак, суд наголошує, що позивач має належним чином оформлені записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, а такі записи відповідно до вимог законодавства є належними та допустимими доказами, що підтверджують страховий стаж позивача за вказаний період.
Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові №677/277/17 від 06.02.2018 та Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові №120/97/25 від 03.11.2025.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблені чітко, зрозуміло, відсутні ознаки підробок, у зв'язку з чим наведені вище доводи відповідача (2) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до страхового стажу.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення/перерахунку пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем (2) недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні/перерахунку пенсії.
Відповідач (2) не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці або у довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у наданих документах.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, засвідчення звільнення з роботи печаткою УРСР у трудовій книжці не може бути підставою для не зарахування періоду роботи позивача з 02.09.1985 року по 02.10.1995 року до загального страхового стажу.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи з підстав відсутності інформації про реорганізацію підприємства, суд зазначає наступне.
Відповідно до архівного витягу від 12.09.2025 року №Д/24/58038/24-30 у 1992 році Виробниче об'єднання "Жовтень" було перепідпорядковане Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.
Надалі, з 07 серпня 1995 року, Виробниче об'єднання "Жовтень" було перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Вінницький ламповий завод" (ВАТ "ВЛЗ").
Вказане товариство було створене згідно з законами України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" та рішення регіонального відділення Фонду державного майна у Вінницькій області від 07 серпня 1995 року № 147-11, прийнятого на виконання Указу Президента України від 26 листопада 1994 року № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних сертифікатів".
ВАТ "Вінницький ламповий завод" діяло на підставі Статуту, зареєстрованого виконавчим комітетом Замостянської районної ради м. Вінниці, реєстраційний № 124 від 13.06.1996 року, та є правонаступником Виробничого об'єднання "Жовтень".
Отже, повне перетворення (реорганізація) Виробничого об'єднання "Жовтень" відбулося у 1996 році, що підтверджує безперервність прав та обов'язків підприємства, зокрема й у частині трудових правовідносин із працівниками.
За таких обставин суд зауважує, що відсутність у пенсійного органу інформації про перейменування або реорганізацію підприємства сама по собі не може бути підставою для незарахування позивачу спірного періоду роботи до страхового стажу.
У разі виникнення необхідності уточнення відповідних відомостей відповідач (2) не був позбавлений можливості та процесуальних повноважень витребувати додаткові документи, у тому числі безпосередньо в особи, яка звернулася із заявою про призначення пенсії.
Водночас, відповідачем (2) не вчинено жодних дій, спрямованих на отримання чи уточнення відомостей та додаткових документів, на підставі яких можливо було б підтвердити страховий стаж позивача за спірний період, натомість безпідставно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.
Отже, суд дійшов до переконання, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №023830035874 від 24.09.2025 року, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком позивачу прийнято не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.09.1985 року по 02.10.1995 року та призначити пенсію за віком, починаючи з 03.10.2025 року (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що спірне рішення №023830035874 від 24.09.2025 року прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №023830035874 від 24.09.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 02.09.1985 року по 02.10.1995 року та призначити пенсію за віком, починаючи з 03.10.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач (1): Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403);
Відповідач (2): Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341).
Суддя Свентух Віталій Михайлович