Справа № 758/17559/25
Категорія 55
05 січня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про стягнення безпідставно набутих коштів, -
Позивач звернулась до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» безпідставно набуті кошти відповідно до ст. 1212 ЦК України та нараховані проценти за користування безпідставно одержаними коштами відповідно до статті 1214 ЦК України.
В обґрунтування позову посилається на те, що спірні кошти стягнуті під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального Хари Н.С. від 19.02.2021 №9687, який в подальшому судовим рішенням визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Посилаючись на те, що спірні кошти стягнуті без достатньої правової підстави та у відповідності до ст.1212 ЦК України підлягають поверненню, просить стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на його користь 21211,42 грн. в рахунок повернення коштів, стягнутих у виконавчому провадженні НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №9687 від 19.02.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського округу Харою Н.С. в сумі 21211,42 грн..
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач також просив стягнути проценти за користування коштами, які позивач нарахував відповідно до частини 2 статті 1214 ЦК України за обліковою ставкою НБУ у розмірі 2 095,18 грн., а також 3% річних у розмірі 441,79 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 1 839,11 грн., а всього просив стягнути 26 587,50 грн., а також стягнути судові витрати у розмірі 968,96 грн. сплаченого судового збору та 11000 грн. витрат на правову допомогу.
26.11.2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов таких висновків.
19 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис №9687 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором №200653131201 від 04.04.2016р. у розмірі 28671,10 грн.
З метою примусового виконання цього виконавчого документа, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольгою Леонідівною було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2, в межах якого зі ОСОБА_1 було стягнуто 25 032,56 грн., які розподілені та перераховані наступним чином: в рахунок погашення заборгованості перед стягувачем - 22 211,42 грн.; в рахунок погашення основної винагороди приватного виконавця - 2 221,14 грн.; в рахунок погашення витрат виконавчого провадження - 600 грн.
Рішенням Хортицького районного суду міста міста Запоріжжя 29.01.2025 року виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 19.02.2021 року №9687 визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили.
У межах виконавчого провадження НОМЕР_2, з метою примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 19.02.2021 №9687 за час виконання виконавчого напису приватним виконавцем Юхименко О.Л. було утримано на користь відповідача 21 211,42 грн.
Враховуючи, що судовим рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 29 січня 2025 року визнано оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, суд констатує, що виникли спірні правовідносини, які регулюються нормам статті 1212 Цивільного кодексу України, виходячи з такого.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи без підставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15, від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19.
Встановлено, що правовою підставою для набуття АТ «ПУМБ» грошових коштів у спірному розмірі став виконавчий напис нотаріуса, який рішенням суду визнано таким, що не підлягає виконанню. Відтак, після набрання судовим рішенням законної сили, відпадала правова підстава для отримання таких коштів, а тому грошові кошти у розмірі 21 211,42 грн. підлягають поверненню позивачу у відповідності до ст. 1212 ЦК України.
Звертаючись до суду, позивач також просив стягнути з відповідача 3 відсотки річних та інфляційні збільшення боргу, який нарахував на суму 21211,42 грн.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) суд виснував таке: «Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми».
Відтак, на суму невиконаного грошового зобов'язання підлягає нарахуванню 3% річних та інфляційне збільшення боргу як міра відповідальності боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів з моменту, коли така підстава відпала.
До позовної заяви позивач долучив розрахунки 3% річних, які нарахував за період з 1 березня 2025р. по 28 жовтня 2025р., тобто за 242 дні у розмірі 441,39 грн., а також долучив розрахунок інфляційних втрат за користування безпідставно набутими грошовими коштами, які нарахував з березня 2025р. по жовтень 2025р. на суму 1 839,11 грн.
Судом перевірено правильність розрахунків, такі розрахунки відповідачем спростовані не були.
Відтак, суд дійшов висновку про законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 441,39 грн., а також інфляційних втрат на суму 1 839,11 грн.
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач також просив стягнути з відповідача 2 095,18 грн. в якості процентів, які нарахував за обліковою ставкою НБУ на підставі статей 1214, 536 та 1048 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Ст.536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Законом розмір процентів встановлюється ст.1048 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 2095,18 грн. процентів, нарахованих на рівні облікової ставки НБУ, суд керується постановою ВП ВС від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою виснувано таке:
«Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК….
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині…..
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України».
Отже, зважаючи на те, що законодавець передбачив компенсацію грошових втрат кредитора шляхом застосування відповідальності відповідно до статті 625 ЦК України у вигляді нарахування трьох відсотків річних та інфляційного збільшення боргу, підстав застосовувати статтю 1048 ЦК України для нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ за користування чужими коштами не вбачається.
Відтак, позивачу слід відмовити у задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача 2095,18 грн. як відсотків, нарахованих за користування чужими коштами за обліковою ставкою НБУ.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
До позовної заяви позивач долучив Договір про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2025р., укладений з адвокатом Тимошенком Андрієм Володимировичем.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується правовим висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у якому ВП ВС зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати….Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Додатком №1 до даного договору є Розрахунок вартості юридичних послуг, складений станом на 17 жовтня 2025р., відповідно до якого вартість складання позовної заяви становить 4000 грн. Розрахунком також передбачені інші витрати, як-то консультативна допомога, складання адвокатського запиту, складання вимоги про повернення безпідставно набутих коштів, складання відповіді на відзив, підготовка та подача його до суду, участь у судовому засіданні, а всього на суму 11000 грн.
Втім, частина таких витрат не є власне судовими витратами, частина таких послуг не надавалися в межах розгляду даної справи. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність компенсації позивачу за рахунок відповідача 4000 грн. вартості правової допомоги на складання позовної заяви.
У зв'язку із наведеним, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 22 211,42 грн. безпідставно набутих коштів, інфляційні втрати у розмірі 1839,11 грн., 3% річних у розмірі 441,79 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. та 968,96 грн. судового збору, а всього стягнути 29 461,28 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 264, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 22 211,42 грн. безпідставно набутих коштів, інфляційні втрати у розмірі 1839,11 грн., 3% річних у розмірі 441,79 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. та 968,96 грн. судового збору, а всього стягнути 29 461,28 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят одну гривню 28 коп.).
В решті позовних- вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ - 14282829)
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя Т.В. Войтенко