Справа № 944/3711/25 Головуючий у 1 інстанції: Білецька М.О.
Провадження № 33/811/2028/25 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
15 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу захисника Мустяца І.М. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Яворівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2025 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять ) гривень 60 копійок.
Згідно з постановою судді, 04 липня 2025 року о 02 год. 45 хв. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краківець», територія Яворівської територіальної об'єднаної громади Яворівського району Львівської області, під час проходження прикордонного контролю на виїзд з України в Республіку Польща, пред'явив на паспортний контроль паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 21 липня 2020 року на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В процесі прикордонного контролю встановлено, що він є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 16.08.2013, органом що видав 7319, на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Даним фактом ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст. 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57, тобто здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон без відповідних документів, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Не погоджуючись із рішенням судді суду першої інстанції, захисник Мустяца І.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді Яворівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2025 року та закрити провадження у справі.
Зазначає, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , копія постанови йому судом не надсилалась. Така отримана захисником лише 02.12.2025.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що на даний час ОСОБА_1 є громадянином України та постійно проживає в АДРЕСА_1 .
Наголошує, що у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували, що паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон, який ОСОБА_1 пред'явив у пункті пропуску «Краківець» під час перетинання державного кордону України в Румунію є підробленим документом, чи таким, що містить недостовірні відомості.
Тому вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення, не з'явився. Причини неявки апеляційному суду не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Захисник Мустяца І.М. надіслав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.
За таких обставин, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП, та наявності заяви захисника Мустяци І.М., апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 та захисника Мустяца І.М.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ст. 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини. Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Частиною 1 статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний кордон» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Судом встановлено, що, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №004951Е (а.с. 1), 04 липня 2025 року о 02 год. 45 хв. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Краківець», територія Яворівської територіальної об'єднаної громади Яворівського району Львівської області, під час проходження прикордонного контролю на виїзд з України в Республіку Польща, пред'явив на паспортний контроль паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 21 липня 2020 року на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В процесі прикордонного контролю встановлено, що він є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 16.08.2013, органом що видав 7319, на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст. 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57, тобто здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон без відповідних документів, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.204-1 КУпАП.
З наявних у матеріалах справи відомостей вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Підвальне, Герцаївського району, Чернівецької області, Україна, 16.08.2013 отримав паспорт громадянина України НОМЕР_2 (а.с.2).
Так, ст. 4 Конституції України проголошено, що в Україні існує єдине громадянство. Поняття єдиного громадянства визначається у ч. 1 ст. 2 Закону України від 18.01.2001 №2235-ІІІ «Про громадянство України», як один із принципів законодавства України про громадянство. Єдине громадянство держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у
правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров'я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народжений у с. Підвальне, Герцаївського району, Чернівецької області, Україна, а тому є громадянином України, та незважаючи на отримання паспорта громадянина Румунії на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у правових відносинах з Україною, ОСОБА_1 визнається лише громадянином України.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що ОСОБА_1 перетинав кордон у визначеному місці з паспортом громадянина Румунії, даний паспорт не є підробленим та не містить недостовірних відомостей, оскільки в даному випадку ОСОБА_1 , як громадянин України, зобов'язаний був пред'явити на паспортному контролі документи, що дають право саме громадянину України на виїзд чи в'їзд в Україну (дійсний паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України та інші.).
У пункті 1 частини 2 Закону України «Про громадянство України» зазначено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Підстави втрати та припинення громадянства України визначені у статтях 18 та 19 Закону України «Про громадянство України», а датою припинення громадянства України у передбачених цими статтями випадках є дата видання відповідного указу Президента України.
Встановивши правовий зв'язок фізичної особи з державою Україна, тобто належність особи, яка перетинає державний кордон у пункті пропуску за документом громадянина іноземної держави, до громадянства України, службові особи Державної прикордонної служби України зобов'язані керуватися правовою нормою пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України». Якщо громадянин набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідна правова норма міститься в частині 1 стаття 3 Європейської конвенції про громадянство - кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами. Наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається.
Отже можна зробити висновок, що використовувати паспорт громадянина іншої країни для перетину державного кордону України на законних підставах мають фізичні особи лише після видання Указу Президента України про втрату такими особами громадянства України.
Оскільки початком здійснення прикордонного контролю є момент подання особою паспортного документу для перевірки, факт надання громадянином України паспортного документу іноземної держави кваліфікується як спроба незаконного перетину державного кордону України, так як даний документ не може вважатися відповідним, тобто дані дії є адміністративним правопорушенням, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком судді суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги статей 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, оскільки під час здійснення прикордонного контролю на виїзд з України, громадянин України ОСОБА_1 пред'явив паспорт громадянина Румунії.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
За таких обставин, суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, за перетин державного кордону України, громадянином України, за паспортними документами іншої країни. Вказані висновки судді відповідають зібраним у справі доказам, яким суддею надана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Призначене ОСОБА_1 адміністративне стягнення відповідно до вимог ст. 33 КУпАП в межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП відповідає завданню та меті накладення адміністративного стягнення та є необхідним й достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено.
З огляду на зазначене, оскаржувана постанова судді є законною та обґрунтованою, а отже підстави для задоволення апеляційних вимог відсутні.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
поновити захиснику Мустяца І.М. строк апеляційного оскарження.
Постанову судді Яворівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу захисника Мустяца І.М.- без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Т.М. Урдюк