Справа № 443/1043/25 Головуючий у 1 інстанції: Равлінко Р.Г.
Провадження № 22-ц/811/3441/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
19 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Підлужного В.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сікорської Ірини Станіславівни, представника ОСОБА_1 , на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2025 року,
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (в подальшому - «ТзОВ», «позивач») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останньої на користь згаданого позивача заборгованості за кредитним договором №179889 від 25.02.2021 року, в сумі 20 060 грн 00 коп., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4 000 грн. 00 коп., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 16 060 грн 00 коп., а також сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 25 лютого 2021 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 179889 про надання фінансового кредиту (в подальшому - «Кредитний договір»), який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту - 4 000,00 грн; дата надання кредиту: 25.02.2021; строк кредиту: 30 днів; валюта кредиту: UAH; стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно п. 1.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. На виконання вимог п. 1.4. кредитного договору відповідачкою були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів (ч. 7 кредитного договору). На підтвердження виконання Товариством п. 1.4 Кредитного договору, позивач надав інформаційну довідку, відповідно до якої 25.02.2021 року на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 4 000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
17 лютого 2022 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу №01-17/02/2022 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників: в тому числі - і до ОСОБА_1 .
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить 20 060 грн і така складається з 4 000 грн. простроченої заборгованості за сумою кредиту та 16 060 грн. простроченої заборгованості за процентами.
Позивачем на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, яка відповідачкою залишена без реагування (а.с. 2-7).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш ту гоу» заборгованість за кредитним договором №179889 від 25.02.2021 року в сумі 20 060 гривень 00 копійок, 2 422 грн 40 коп. судового збору та 5 000 гривень 00 копійок витрат на професійну правову допомогу, а всього разом: 27 482 гривні 40 копійок (а.с. 109-124)
Дане рішення оскаржила представник відповідачки.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову повністю,покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає, що:
-«будь-які належні та достовірні докази, які свідчать про те, що договір підписаний відповідачем і відповідач погодився з його умовами, в тому числі сумою кредиту, строком повернення, розміром процентів, в матеріалах справи відсутні», а паспорт споживчого кредиту та правила кредитування відповідачем не підписані;
- «Позивачем не надано доказів видачі кредитних коштів»;
-до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів» та зазначає, що суд першої інстанції не застосував приписи ст. 1048 ЦК України, внаслідок чого стягнув проценти у завищеному розмірі, поза строком кредитування;
-висновок суду про погодження відповідача з розміром процентів не підтверджується матеріалами справи;
- «витрати на правову допомогу є не співмірними зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт та ціною позову», а тому «підстави для стягнення з відповідача витрат на правову допомогу відсутні».
Апеляційний розгляд справи просить проводити без участі апелянта та її представника (а.с. 134-138).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 151-152).
17 листопада 2025 року представник позивача подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Апеляційний розгляд справи також просить проводити без участі представника позивача(а.с.161-173).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Як стверджується матеріалами справи, позивач позовні вимоги обґрунтовує укладеним з відповідачкою у відповідності до Закону України «Про електрону комерцію» Кредитним договором в електронній формі № 179889 від 25.02.2021 року.
Задоволення позовних вимог суд мотивував тим, що позивачем доведено факт укладення з відповідачкою Кредитного договору № 179889 в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідачки. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачки під час укладення договору.
Відповідно до довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з якою укладено договір № 179889 від 25.02.2021 року, ідентифікована ТзОВ «Займер». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювався в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua/ Одноразовий ідентифікатор AV5570. Дата відправки ідентифікатору позичальнику 25.02.2021. Номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор, НОМЕР_3.
В графі позичальник даного кредитного договору зазначено: ОСОБА_1 Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 Ідентифікаційний код: НОМЕР_2 Тел.: +НОМЕР_3 Е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 Рахунок Позичальника №: НОМЕР_1 , на підставі чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» було здійснено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: номер платіжної інструкції A371343B172917CLY179889T1218161. Надавач платіжних послуг ТОВ «ПрофітГід». Номер транзакції 31424-76842-04483. Дата / час здійснення переказу коштів 2021-02-25 12:08:05. Сума переказу: 4 000,00 грн. Номер платіжної картки отримувача НОМЕР_1 . Код авторизації 412261. Призначення переказу: видача кредита #179889, що стверджується долученими до позовної заяви копіями довідки про ідентифікацію (а.с. 9-зворот); індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту № 179889 від 25.02.2021 року та додаток № 1 до договору (а.с. 13-14); виписка з особового рахунку за Кредитним договором № 179889 (а.с. 26).
У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто - таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Кредитний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності позивачем укладення Кредитного договору не можуть прийматися до уваги.
У відповідності до умов Кредитного договору, кошти надаються Позичальнику (відповідачці) в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні Кредитного договору.
Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів.
Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WavForPav, Ipay, Platon, а також ТОВ «ПРОФІТГІД».
Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS.
Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на веб- сайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації.
Ні первісний кредитор, ні позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки відповідачки, оскільки ця інформація є банківською таємницею.
Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто - відповідачка.
Відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.
Однак, відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не була позбавленою можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
А згідно частин 1 та 2 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи та за рішенням суду.
Отже, на виконання пункту 1.4 Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «ПРОФІТГІД», яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідачки за реквізитами банківської картки, зазначеної нею під час реєстрації.
Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «ПРОФІТГІД» з якого вбачається, що 25.02.2021 року о 12:08:05 було проведено транзакцію на суму 4 000,00 грн, маска картки - НОМЕР_1 .
Відтак, доводи апеляційної скарги про ухвалення судом оскаржуваного рішення «за відсутності будь-яких доказів що підтверджували б видачу кредитних коштів», також не можуть прийматися до уваги.
Кредитним договором встановлено, що:
-Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1);
-Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 26-03-2021. Строк дії договору 30 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами (пункт 1.2);
-за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована (пункт 1.3);
-обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (пункт 2.3).
Таким чином, сторони Кредитного договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У контексті спорів щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) надала чітке роз'яснення щодо порядку застосування ст. 625 ЦК України. Зокрема, зазначено, що право на нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, а також розмір таких процентів, залежать від підстави їх нарахування, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили лише проценти за правомірне користування кредитом.
Позичальник (відповідачка) погодилася на умови Кредитного договору щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, а тому твердження апелянта про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.
З аналізу детального розрахунку заборгованості за кредитним договором, долученого разом з відповіддю на відзив, вбачається факт часткового погашення боргу, що свідчить про належне укладення кредитного договору, фактичне отримання відповідачкою кредитних коштів та її згоду з умовами зазначеного договору.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 міститься висновок про те, що факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів або визнання їх недійсними тривалий час є нічим іншим, як визнанням цих кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов.
За наведеного вище доводи апеляційної скарги про «нарахування процентів з порушенням … норм права та судової практики» також не можуть прийматися до уваги.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Позовна заява містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справ у розмірі 12 922,40 грн., які складаються з витрат на судовий збір ( 2 422,40 грн) та витрат на професійну правову допомогу, яка орієнтовно становила 10 500,00 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі № 826/856/18, провадження № К/9901/57401/18, викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а доводи апеляційної скарги щодо недоведеності понесених витрат не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому також не можуть прийматися до уваги.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року - 3 328 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 20 060 грн. 00 коп. заборгованості за Кредитним договором.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 20 060 грн. 00 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 20 060 грн. 00 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 19 січня 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.