Дата документу 19.01.2026 Справа № 336/9404/24
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №336/9404/24 Головуючий у 1-й інстанції: Боєв Є.С. Провадження № 22-ц/807/508/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
19 січня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Подліянової Г.С.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вишнякової Ірини Олександрівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякової Ірини Олександрівни про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав. в якій просила зокрема позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини - ОСОБА_3 , стягнути з останнього на її користь понесені судові витрати.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини - ОСОБА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,80 грн.
02 грудня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякової І.О. про ухвалення додаткового рішення по справі №336/9404/24 щодо відшкодування витрат на правову допомогу, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 22 750,00 грн.
Заяву про ухвалення додаткового рішення подано до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 01 грудня 2025 року.
Заява мотивована тим, що, звертаючись до суду в позовній заяві, ОСОБА_1 зазначала попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи, у розмірі 14500,00 грн, також зазначала, що такі докази будуть подані відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Заявник вказувала, що у зв'язку з тривалим розглядом цієї справи фактичний розмір понесених витрат на правничу допомогу склав 22750,00 грн. Збільшення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтовується відкладенням судового розгляду справи, у зв'язку з чим адвокат взяла участь у 5 судових засіданнях. Також повідомила, що долучити докази понесених витрат не було можливості до прийняття рішення, так як позивач перебуває поза межами території країни та підписаний позивачем акт прийому-передачі наданих послуг, який було складено 24.11.2025 року, було отримано адвокатом 01.12.2025 року.
До заяви адвокатом додано договір про надання правничої допомоги від 17.06.2024, укладений між адвокатом Вишняковою І.О. та ОСОБА_1 , акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до вказаного договору складений 24.11.2025 на загальну суму 22 750,00 грн, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001095 від 29.09.2015, довідка про отримання грошових коштів від 01.12.2025 укладений між адвокатом Вишняковою І.О. та ОСОБА_1 , докази направлення заяви з додатками сторонам у справі (т.2 а.с.218-224).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року заяву сторони позивача про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Не погоджуючись з таким судовим рішення, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякової Ірини Олександрівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду у цій справі є помилковою як така, що порушує норми ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема помилково залишив без розгляду її заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, застосувавши частину восьму статті 141 ЦПК України, зазначивши, що докази подані 02 грудня 2025 року. Вказує, що вона надала належні докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції протягом 5 днів з дати ухвалення рішення (24.11.2025) з урахуванням вихідних днів через підсистему «Електронний суд» - 01 грудня 2025 року.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 04 грудня 2025 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 направлено на зареєстровану адресу його місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.33), Районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування та Районній адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування доставлено до «Електронного кабінету» 31.12.2025, що підтверджується відповідними довідками відповідального працівника суду (т.2 а.с.40-41).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженні у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Ухвалу про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції мотивував тим, що у разі, якщо до завершення розгляду сторона не надала документів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, відповідно як і подання цих доказів з пропуском строків, передбачених ч.8 ст.141 ЦПК України, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення та заявник не звернеться до суду із відповідним клопотанням про його поновлення із зазначенням причин такого пропуску.З'ясовано, що заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, сторона позивача подала до суду першої інстанції лише 02 грудня 2025 року, тобто після того, як суд 24 листопада 2025 року ухвалив рішення у справі. Тобто, заяву подано із пропуском строку, передбаченого ч.8 ст.141 ЦПК України, а клопотання про його поновлення адвокатом не заявлялось.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав. в якій просила зокрема позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини - ОСОБА_3 , стягнути з останнього на її користь понесені судові витрати (т.1 а.с.2-12).
За результатами розгляду позовної заяви 24 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя ухвалив заочне рішення по суті спору, яким позовні вимоги позивача задовольнив у повному обсязі.Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини - ОСОБА_3 . Вирішено питання про стягнення судового збору (т.1 а.с.208-212).
У суді першої інстанції представництво інтересів позивача ОСОБА_4 здійснювала адвокат Вишнякова І.О. на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1198572 від 20.09.2024 року виданого на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 17.06.2024 року (т.1 а.с.51). Також в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги № б/н від 17.06.2024 року (т.1 а.с.218-219).
В позовній заяві, яку подано через систему «Електронний суд» 20.09.2024 року, поданої до прийняття судом першої інстанції рішення по суті спору, позивач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Вишнякової І.О. навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язану з розглядом цієї справи, які сторона понесла та які очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції становить 14500,00 грн. А також зазначила, що докази щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу будуть подані відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Адвоката Вишнякова І.О. зареєстрована в підсистемі «Електронний суд».
02 грудня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякової І.О. про ухвалення додаткового рішення по справі №336/9404/24 щодо відшкодування витрат на правову допомогу, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 22 750,00 грн (т.1 а.с.215-217).
Заяву по ухвалення додаткового рішення подано до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 01 грудня 2025 року.
До заяви адвокатом додано договір про надання правничої допомоги від 17.06.2024, укладений між адвокатом Вишняковою І.О. та ОСОБА_1 , акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до вказаного договору складений 24.11.2025 на загальну суму 22 750,00 грн, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001095 від 29.09.2015, довідка про отримання грошових коштів від 01.12.2025 укладений між адвокатом Вишняковою І.О. та ОСОБА_1 , докази направлення заяви з додатками сторонам у справі (т.2 а.с.218-224).
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року заяву представника позивача адвоката Вишнякової І.О. про ухвалення додаткового рішення суду по справі №336/9404/04, залишено без розгляду (т.1 а.с.228-229).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/129 наведено правовий висновок про те, що "однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат".
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23 (провадження № 61-1802св24) Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування статті 134 ЦПК України про необхідність подання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначивши, що аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін "може відмовити", а не "відмовляє". Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника. Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв'язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов'язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які заявники понесли у судах першої та апеляційної інстанцій, має вирішуватися з урахуванням положень частини другої статті 134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 569/20104/21 (провадження № 61-8219св22).
У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Отже, згідно з положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі (в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі), повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)).
У справі, яка переглядається, встановлено, що рішення суду першої інстанції ухвалено 24 листопада 2025 року. Інформації про дату складання його повного тексту немає.
Тобто, у даному випадку позивач мав право подати докази понесених витрат протягом 5 днів з 24.11.2025 року, а саме: до 29.11.2025 року (субота, вихідний день).
Відповідно до ч.1,2,3,6 статті 124 ЦПК України передбачено, що строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Враховуючи наведене положення останнім днем строку є 01 грудня 2025 року (понеділок).
Тобто, останній п'ятий день з моменту ухвалення рішення припадає на перший робочий день, понеділок - 01 грудня 2025 року (перенесений з вихідного дня, суботи 29 листопада 2025 року).
В оскаржуваній ухвалі суду суд помилково встановив, що із заявою про ухвалення додаткового рішення адвокат звернулася 02 грудня 2025 року та, що заяву подано із пропуском строку, передбаченого ч.8 ст.141 ЦПК України, що призвело до неправильно ухваленого рішення про повернення заяви без розгляду.
Заяву про ухвалення додаткового рішення згідно картки руху заяви було подано представником позивача через «Електронний суд» 01 грудня 2025 року (о 17 год.46 хв) (підписано КЕП 17 год. 44 хв.), а також доставлено до суду цього ж дня о 17 год. 48 хв. (т.2 а.с.10-11). Відомості щодо дати формування документу також містяться на Заяві про ухвалення додаткового рішення, на якій зазначено, що документ сформований в системі «Електронний суд» 01 грудня 2025 року (т.1 а.с. 215-217).
Також, до заяви автоматично системою було сформовано та долучено квитанції №5232478 та №5232479 про доставку документів сторонам, які мають зареєстрований кабінет у електронному суді, 01.12.2025 року о 17 год. 42 хв.
Згідно п.24 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язанні з розглядом справи у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.
Відповідно до п. 28 Положення дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню.
Документи, що надійшли через Електронний суд, реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя (п. 39 Положення).
Суд першої інстанції не врахував, що відправлення документа заявником та його отримання судом не обов'язково є одномоментною подією та може не збігатися у часті, і для правильного обрахування строку визначальним є саме момент відправлення відповідного документа заявником за допомогою електронних засобів. Ототожнення понять «час реєстрації» та «час подання процесуальних документів» є необгрунтовним.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у справі №227/477/21 від 29.11.2023 року.
У справі, що переглядається, заява про ухвалення додаткового рішення суду подана стороною позивача сформована, підписана та подана через підсистему «Електронний суд» 01 грудня 2025 року, проте, враховуючи, що вона подана після завершення робочого дня, тому зареєстрована судом першої інстанції наступного робочого дня - 02 грудня 2025 року.
Викладені обставини підтверджуються як відміткою на заяві про те, що документ сформований в системі «Електронний суд» 01 грудня 2025 року, так і квитанціями від 01 грудня 2025 року про доставку документів до зареєстрованих електронних кабінетів користувачів ЄСІТС - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району 01.12.2025 о 17.42, Карткою руху документа.
У вирішенні процесуального питання - встановлення дати (часу) подання (пред'явлення) заяви до суду потрібно враховувати, коли саме таку заяву подав заявник, а не коли її було отримано та зареєстровано судом.
Згідно ч.5 ст.124 ЦПК України останній день строк триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Згідно з частинами 5 та 6 статті 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинитися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначену Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Отже, у разі подання заяви в електронній формі з використанням Єдиної інформаційно-комунікаційної системи строк триває до 24 години 01.12.2025 року.
Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, в тому числі, яка наведена у його постанові від 16.08.2023 року по справі №761/29374/19.
Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу-правову допомогу без розгляду у зв'язку з пропуском строку її подання передбачених ч.8 ст.141 ЦПК України, не звернув уваги на зазначені вимоги законодавства, не врахував можливості подачі заявником документів засобами електронного зв'язку до 24 години останнього дня, установленого ч. 8 ст. 141 УПК України, а саме в п'ятиденний строк з моменту ухвалення рішення у справі.
З урахуванням вищевикладеного, встановивши, що в позовній заяві до прийняття судом першої інстанції рішення по суті заявлених вимог, сторона позивача в позовній заяві зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які вона понесла, або які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, а також заявляла, що докази їх понесення будуть надані стороною позивача до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та зазначила про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення будуть подані згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутність підстав для розгляду заяви сторони позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та безпідставно залишив заяву представника позивача адвоката Вишнякової І.О. про стягнення з відповідача таких судових витрат без розгляду.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументи апеляційної скарги є виправданими.
Враховуючи, що передача справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Вишнякової Ірини Олександрівни - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 19 січня 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кухар С.В.