Справа № 201/12460/25
Провадження № 2/201/5463/2025
17 листопада 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.
за участі секретаря судового засідання Максимовій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , заінтересована сторона у справі - Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору. Свої вимоги мотивувала наступним.
07 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Соборному районному відділі ДРАЦС м. Дніпра, актовий запис №581.
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження дитини, у вересні 2021 року, між позивачкою та відповідачем було укладено письмову цивільно-правову угоду (в подальшому - договір), у якій сторони добровільно визначили взаємні зобов'язання та гарантії матеріального характеру, пов'язані із забезпеченням належних умов життя для їх спільної дитини.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався щомісячно, до 6 числа кожного місяця, сплачувати позивачу грошові кошти у розмірі 20 000, 00 грн. для забезпечення побуту, виховання та розвитку дитини.
Угоду укладено у простій письмовій формі, з дотриманням усіх істотних умов цивільного договору (сторони, предмет, обсяг, строк та волевиявлення).
Відповідач добровільно виконував умови договору до серпня 2025 року, після чого повністю припинив сплату коштів, внаслідок чого станом на 07.10.2025 утворилася заборгованість за три місяці в розмірі 60 000, 00 грн.
Договір не розірвано, не змінено, не визнано недійсним.
Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, позивачка вимушена звернутися до суду.
16 вересня 2025 року рішенням суду по справі №201/9990/25 шлюб між сторонами розірвано.
21 жовтня 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява, у якій ОСОБА_2 послався на те, що з Єдиного державного реєстру судових рішень йому стало відомо про наявність даної справи із позовом ОСОБА_1 до нього.
Це спонукало відповідача до звернення до суду із зустрічним позовом про визначення проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що вказаний договір було укладено сторонами формально - виключно з метою забезпечення матері їхньої дитини певних фінансових гарантій, аби вона, опікуючись дитиною, відчувала себе матеріально захищеною.
Однак чинність цього договору фактично припинилася з моменту, коли їх сім'я перестала існувати як єдине спільне та дитина, з кінця липня 2025, постійно проживає із батьком - позивачем за зустрічним позовом, і перебуває виключно на його утриманні.
Отже, стягнення з нього будь-якої суми заборгованості не можливе.
Зазначає, що з липня 2025 умови договору втратили практичне та юридичне значення, оскільки його предмет - фінансове забезпечення матері дитини на розвиток дитини - став безпідставним.
Наразі вони з донькою проживають спільно за адресою: АДРЕСА_1 , усі витрати з належного фінансового та матеріального забезпечення покладені на батька. Дитина має необхідні речі, одяг, продукти харчування. Також він забезпечує доньку належними умовами для її духовного та культурного розвитку. Приймає участь у її шкільному житті, цікавиться доньчиними досягненнями.
Позивач за зустрічним позовом зазначив, що він самостійно виховує доньку, забезпечує стабільні і гармонійні умови життя дитині, піклується про стан здоров'я та її загальний розвиток. Відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона не цікавиться її фізичним та духовним станом, не здійснює фінансове забезпечення дитини, не приділяє їй належної уваги та підтримки, не цікавиться її шкільним життям.
Тому, з метою захисту найкращих інтересів дитини, для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, ОСОБА_2 вимушений звертатися до суду зі позовом про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісною позовною заявою.
Позивачка за первісним позовом, вона ж відповідачка за зустрічним позовом в судове засідання для розгляду справи по суті не з'явилася, заявлено клопотання про розгляд справи без її участі, зазначила, що не заперечує проти прийняття рішення на підставі наявних у справі документів. Свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити.
Відповідач за первісним позовом, він же позивач за зустрічним позовом у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги за первісним позовом не визнав, позовні вимоги за зустрічним позовом просив задовольнити.
Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) свого представника до суду не направив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується первісна позовна заява та зустрічний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розрізано 16 вересня 2025 року.
Від шлюбу у сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
У вересні 2021 року, між позивачкою та відповідачем було укладено письмову цивільно-правову угоду (в подальшому - договір), у якій сторони добровільно визначили взаємні зобов'язання та гарантії матеріального характеру, пов'язані із забезпеченням належних умов життя для їх спільної дитини.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався щомісячно, до 6 числа кожного місяця, сплачувати позивачу грошові кошти у розмірі 20 000, 00 грн. для забезпечення побуту, виховання та розвитку дитини.
Угоду укладено у простій письмовій формі, з дотриманням усіх істотних умов цивільного договору (сторони, предмет, обсяг, строк та волевиявлення).
Однак на теперішній час, обставини взаємовідносин між сторонами суттєво змінилися.
Так, 16 вересня 2025 року рішенням суду по справі №201/9990/25 шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 27.10.2025, складеного комісією у складі: начальника Управління - служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради Голик О.І. та заступником начальника Управління - служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради Якимчук В.І. за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом із ОСОБА_2 проживає його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі слів сусідів родина характеризується позитивно, мати дитини ОСОБА_1 проживає окремо з 01.01.2024, матеріально утримувати дитину не допомагає, планує виїхати за кордон. Дитина має охайний вигляд, легко йде на контакт. Доглядати за ОСОБА_4 допомагає бабуся, ОСОБА_5 . Для дитини створені належні умови для комфортного розвитку та проживання.
Згідно з деклараціями № 0001-5Р7Н-0310 від 08.10.2025 та № 0001-3Е2Р-0310 від 09.10.2025 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, вбачається, що за медичною допомогою в разі захворювання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або з метою профілактичних оглядів звертається батько - ОСОБА_2 .
На підставі поданих суду доказів, суд приходить до висновку, що факт проживання дитини з батьком, утримання та самостійного виховання батьком дитини повністю підтверджується наданими доказами.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що дитина сторін на теперішній час проживає з батьком, а позивачка за первісним позовом, вона ж відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не займається її розвитком, не утримує дитину, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
Надаючи оцінку встановленим фактам, та аналізуючи доводи сторін, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Від встановлення даного юридичного факту залежить виникнення та можливість безперешкодної реалізації особистих прав. Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні і догляді потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача як батька.
У вказаній справі позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав.
За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (ч. 4,5 ст. 19 СК України) .
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22.
Позивач за зустрічним позовом повністю утримує дитину та опікується її інтересами та потребами, особисто займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям дитини без участі матері.
Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.
Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до переконання, що у первісному позові слід відмовити, зустрічну позовну заяву слід задовольнити.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст.ст. 3, 110-112, 114, 109, 41, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 200, 258, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по договору - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , заінтересована сторона у справі - Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем його проживання.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 1233 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев