Справа №443/2203/25
Провадження №1-кп/443/40/26
підготовчого судового засідання
19 січня 2026 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області
у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
в провадженні Жидачівського районного суду Львівської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому із можливістю внесення застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.
Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_4 не працює, суспільно-корисною діяльністю не займається, раніше судимий, судимість якого не знята та не погашена, вчинив умисний корисливий злочин під час перебування на пробаційному нагляді. З метою уникнення кримінальної відповідальності під страхом покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а тому наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім цього, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 є місцевим жителем та знайомий із усіма свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні, може здійснювати моральний тиск на свідків та потерпілого, шляхом переконання та залякування, схиляння їх до зміни даних ними показань, або не дачі показань у кримінальному провадженні, а тому наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 будучи раніше засудженим та перебуваючи на пробаційному нагляді, вчинив корисливий злочин, тим самим для себе належних висновків не зробив та не припинив вчиняти кримінальні правопорушення. Вищевказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи наявність ризиків, передбачених у п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, характер та обставини кримінального правопорушення, інкримінованого останньому, характеризують його як особу, яка не має достатніх моральних цінностей, схильна для досягнення своїх цілей злочинним шляхом та залишаючись на волі ОСОБА_4 , зможе переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні клопотання про продовження строків застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримала.
Обвинувачений клопотання прокурора не заперечив, однак просив суд змінити застосований до нього запобіжний захід на домашній арешт щоб мати змогу відшкодувати потерпілому завдану шкоду, а також пройти медичний огляду, оскільки має бажання вступити до лав Збройних Сил України.
Захисник просила застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, оскільки останній свою вину у вчиненому повністю визнає.
Потерпілий залишив вирішення клопотання на розсуд суду.
Заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Судом встановлено, що до обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.11.2025 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 26.01.2026 з можливістю внесення застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Розглядаючи заявлене клопотання, суд послідовно враховує положення ст.ст.177, 178, 183 КПК України, а також частини 2 ст. 29 Конституції України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Одночано, згідно приписів п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до пункту 3 статті 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Однак, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальногромадянських прав та інтересів потерпілих. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження обвинуваченому терміну дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує, що така доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Водночас суд виходить із необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених статтею 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в підготовчому судовому засіданні не встановлено. Відтак, суд доходить переконання, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.
При розгляді справи судом не встановлено обставин, які б виключали перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, який раніше судимий та вчинив злочин під час відбування покарання, а й характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, яке є тяжким злочином та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від п'яти до восьми років без альтернативи застосування більш м'якого покарання, такий виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню його від суду, перешкоджанню встановленню істини у справі, тобто підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не відпали.
Враховуючи вищенаведене та ризики визначені ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що судовий розгляд неможливо завершити до закінчення строку тримання під вартою, визначеного ухвалою слідчого судді від 28.11.2025, суд приходить до висновку, що застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою слід продовжити, такий з урахуванням його тривалості, обсягу доказів, не виходить за межі розумного строку.
Надаючи оцінку доводам обвинуваченого, суд відхиляє такі, оскільки сама по собі та обставина, що обвинувачений бажає відшкодувати завдану шкоду та пройти медичний огляд з метою вступу на військову службу не свідчить про зменшення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та ні обвинуваченим, ні захисником не надано жодних доказів на підтвердження цього.
Більше того, порядок звільнення від відбування покарання для проходження військової служби передбачений ст.81-1 КК України, і таке застосовуються яка умовно-дострокове звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк від відбування покарання для проходження військової служби.
Також, варто зауважити, що відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Тобто питання визначення розміру застави вирішується одночасно із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отож, оскільки ухвалою слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.11.2025 визначено розмір застави і така ухвала не оскаржувалась в цій частині, то підстави для зміни визначеного розміру застави відсутні, а тому в цій частині клопотання прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.177,183, 315 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Продовжити дію запобіжного заходу, застосованого щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 19 березня 2026 року включно.
В решті вимог клопотання прокурора відмовити.
Клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_1