Справа № 932/5178/25
Провадження № 2/932/1983/25
09 січня 2026 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді - Куцевола В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди та стягнення безпідставно набутих коштів,-
У травні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, 25500,00 грн., а також 254,79 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої рішенням органу державної влади;
-стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5100,00 грн., стягнуті 13.02.2025 року згідно квитанції №KH4H-989C-H38E-96XT;
-стягнути з Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 320,00 грн., набутих з підстави, яка згодом відпала.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що 08.01.2025 року щодо позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено постанову №20, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25500,00 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 11.04.2025 року у справі № 932/1786/25 Постанову №20 скасовано, провадження у справі закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП.
Законодавством передбачено, що незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути підставою для відшкодування завданої такими діями шкоди. Це врегульовано як положеннями загального характеру (ст. 16, 23 ЦК України), так і спеціальними положеннями законодавства (ст. 1173 ЦК України, Закон №266/94-ВР).
Позивач зазначає, що йому була нанесена моральна шкода оскільки: блокування рахунків позивача вже під час виконавчого провадження з виконання Постанови №20 завдало позивачу особливих складнощів, адже мобілізація вимагала активної витрати коштів на первинне облаштування побуту військовослужбовця, придбання речей першої необхідності та ін.; відповідач не обтяжував себе доведенням до позивача Постанови №20, щоб позивач мав у розпорядженні принаймні якийсь час для організації захисту прав; позивачу в статусі військовослужбовця було особливо складно звертатись до суду, оскільки в навчальному центрі не передбачено будь-якої інфраструктури для відповідних дій; через дії відповідача-1 позивач потравив в усі бази даних як ухилянт (наприклад, «Армор» органів поліції, «Гарт-1» прикордонної служби, навіть в застосунку «Резерв+», який є електронним військово-обліковим документом, при генеруванні повних відомостей з реєстру наявна інформація про правопорушення), що завдає впливу гідності особи (уявленню про себе як про особу, яку держава називає правопорушником), а також її честі (уявлення про особу інших людей); внаслідок незаконних дій у позивача виникло почуття відчаю та зневіри, демотивація та пригнічення.
Розмір шкоди позивач визначає на підставі вищевказаного як 25500,00 грн - суму штрафу, яку свавільно накладено на позивача. Вважає, що такий розмір штрафу відповідає рівню завданої позивачу моральної шкоди та страждань.
Під час здійснення примусового виконання Постанови №20 з нього було стягнуто кошти. Таке стягнення здійснено в рамках виконавчого провадження №76864164 на суму 5674,79 грн., що підтверджується квитанцією від 13.02.2025 року № KH4H-989C-H38E-96XT.
Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження з позивача повністю стягнуто виконавчий збір (5100,00 грн.). Згідно відомостей про виконавче провадження з позивача також стягнуто витрати пов'язані з провадженням виконавчих дій за користування АСВП: 69,00 грн., за використані: (папір копіювальний, картридж, скоби для степлера, конверти, ручку кулькову, рекомендовані листи): 251,00 грн.
Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження заборгованість за штрафом не стягувалась, однак фактично стягнуто більше, ніж 5100+69+251=5420,00 грн (проти 5674,79 грн.).
Незалежно від того чи мав право відповідач-2 стягувати з позивача кошти, після скасування Постанови №20 відпали законні підстави для того, щоб такі вже стягнуті кошти лишались у відповідача-2. Вони мають бути повернуті позивачу за ст. 1212 ЦК України. Основу цих коштів складає виконавчий збір, щодо якого ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено додаткову імперативну вимогу щодо саме обов'язку його повернути. Позивачу дотепер не повернуто ніяких коштів з тих, що були з нього стягнуті.
Ухвалою судді від 23.06.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачам надсилалась ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками до неї. Відповідно до вимог ст. ст.128, 272 ЦПК України, відповідачі є таким, що належним чином повідомлені про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов'язки, однак правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористалися.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що 08.01.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову № 20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25500,00 грн. У постанові роз'яснено, що на підставі ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня отримання постанови з метою примусового виконання цієї постанови органами державної виконавчої служби штраф, визначений постановою по справі про адміністративне правопорушення буде стягнуто у подвійному розмірі 51000,00 грн.
Відповідно до копії рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 11.04.2025 у справі № 932/1786/25, скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.01.2025 року №20 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладений штраф у розмірі 25500,00 грн., а провадження у справі закрито за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
З зазначеного рішення суду вбачається, що передумовою для його ухвалення стала та обставина, що факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено ОСОБА_1 , жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень.
22.01.2025 року державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченко О.М. відкрито виконавче провадження № 76864164 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_5 № 20 від 08.01.2025 року.
Згідно квитанції № KH4H-989C-H38E-96XT від 13.02.2025 року з рахунку позивача були списані кошти в сумі 5674,79 грн. на підставі ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» за ВП № 76864164. Залишок до сплати 50745,21 грн.
Згідно Інформації про виконавче провадження № 76864164 в АСВП наявна наступна інформація: сума грошових коштів, яка підлягає стягненню - 51000,00 грн., витрати виконавчого провадження 320,00 грн., виконавчий збір - 5100,00 грн., звернення стягнення на кошти на рахунках боржника - 56420,00 грн.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Вказаних висновків щодо застосування відповідних норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
Оскільки посадова особа яка винесла постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
В даному випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 ЦК України).
Згідно ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи
Отже, необхідною підставою для відшкодування такої шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на те, що позовна заява не містить конкретних посилань щодо обґрунтування розміру моральної шкоди, а зазначення позивачем про приниження честі та гідності, спричинення моральних страждань носять абстрактний характер та не підтверджені належними та допустимими доказами, вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди завданої органом державної влади та коштів набутих з підстави, яка згодом відпала, суд зазначає наступне.
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
Згідно висновку до якого дійшла колегія суддів ВП/ВС у постанові від 08.08.2023 прийнятій за результатами розгляду справи №910/5880/21, після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб'єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.
Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку №787 не поширюються.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 7 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
З огляду на те, що постанова на виконання якої було відкрито виконавче провадження у зв'язку з чим стягнуто з позивача кошти у розмірі 5674,79 грн. була скасована, а стягнута сума на її виконання не повернута, враховуючи приписи ст.1212 ЦК України у взаємозв'язку із приписами ЗУ «Про виконавче провадження», вказані кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України, як такі, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, суд вважає за необхідне стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 193,79 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування моральної шкоди та стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 5674,79 грн.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 193,79 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол