Справа № 336/6202/25
Пр. 2/336/305/2026
16.01.26
16 січня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Безкровної Є.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/6202/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -
Представник позивача адвокат Пархомчук С.В. в інтересах позивача 03.07.2025 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з зазначеним позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №89955 від 03.11.2019 у сумі 65 135,00 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у сумі 3 500,00 гривень та простроченої заборгованості за процентами у сумі 61 635,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 03.11.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №89955 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Підписуючи договір, відповідачка підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов?язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов?язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Так, як стверджує сторона позивача, відповідно до п.1.1 договору ТОВ «Займер» надало відповідачу фінансовий кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов?язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов?язки, передбачені договором. ТОВ «Займер» надало відповідачці грошові кошти на таких умовах: сума виданого кредиту: 3 500,00 гривень, дата надання кредиту: 03.11.2019, строк кредиту: 19 днів, валюта кредиту: UAH, стандартна процентна ставка: 2% в день або 730% річних. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором станом на 16.04.2025, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 65 135,00 гривень, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3 500,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами - 61 635,00 гривень. Згідно з п. 1.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Реквізити зазначені безпосередньо відповідачкою. При цьому, відповідно до п. 6.2 договору сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних ними у Договорі реквізитів, і зобов'язується своєчасно у письмовій формі, по електронній пошті, повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення - несе ризик настання пов'язаних із цим несприятливих наслідків.
Товариство скерувало на адресу відповідачки, як видно з позовної заяви, вимогу про погашення заборгованості, яка залишена без реагування з боку ОСОБА_1 .
Крім того, представник позивача зазначає, що 17.02.2022 між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі, у тому числі стосовно відповідачки. Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 до договору факторингу №01-17/02/2022, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , про що також зауважено в позовній заяві.
Враховуючи наведене, неможливість позасудового врегулювання спору, з підстав, передбачених ст. 15, 16, 524-526, 533, 536, 610-611, 625, 629, 1049-1050 ЦК України, представник позивача, діючи в інтересах позивача, просить задовольнити позов у вказаній сумі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 19.08.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Роз?яснено, що відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов. У вказаній ухвалі також встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.
16.09.2025 за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Калініна С.К. до матеріалів справи із дотриманням строків, визначених в ухвалі суду, надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого сторона відповідача вважає подану позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Так, договір, долучений стороною позивача, не містить підписів сторін правочину, що є порушенням ст.207 ЦК України. Зокрема, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч.3 ст. 207 ЦК України). При цьому, на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Разом з тим, доказів укладення договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано. Надані докази не дозволяють ідентифікувати підписантів договору, при цьому, підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа. Тому, як стверджує представник відповідача, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору. Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору № 89955 від 03.11.2019, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Крім того, належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу певної суми, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до частини 2 ст. 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Разом з цим, позивачем, разом із позовною заявою, направлено до суду копію інформаційної довідки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», яке не відповідає вище переліченим вимогам чинного законодавства для первинних бухгалтерських документів. З наданої суду відповіді слідує, що грошові кошти ніби перераховані через невстановленого посередника, проте у наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватися іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором. Доказів того, що картковий рахунок № НОМЕР_1 належить або використовувався відповідачем матеріли справи не містять, також документ має містити усі відкриті цифри (номер рахунку), а не їх частину), що є об'єктивною перешкодою для здійснення будь-якою банківською установою такої грошової операції. Така довідка сама по собі не свідчить про отримання відповідачем коштів в розмірі 3 500,00 гривень, без інформації від банківської установи про рух коштів по картці. Отже, позивачем не надано до суду належного та допустимого доказу отримання відповідачем коштів від ТОВ «ЗАЙМЕР», що є порушенням процесуального обов?язку позивача.
Як наголошує представник відповідача, документ, наданий ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» під назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором № 89955 фактично таким не є, оскільки складений не банком, а самим ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», та не має обов'язкових реквізитів, які передбачені Положенням про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Даний документ не містить інформації щодо періоду утворення заборгованості, а лише узагальнені суми по тілу кредиту та відсоткам, і в ньому не зазначено відсоткової ставки, за якою відсотки були нараховані. При цьому сама по собі ідентифікація позивачем як виписки з рахунку складеного ним письмового документу, не наділяє цей документ ознаками та правовою силою первинного документа.
Окремо стороною відповідача наголошено на відсутності детального розрахунку за складовими кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідача, зокрема простроченої заборгованості за процентами, із зазначенням за який період вона нарахована (щоденно) та за якою відсотковою ставкою, даних про внесені платежі. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. У свою чергу ТОВ «ЗАЙМЕР» нарахувало проценти за межами стоку кредитування в значно більшому розмірі, та відступили право вимоги процентів у такому розмірі позивачу. При цьому в позовній заяві не наведено підстав такого розрахунку процентів.
Щодо розміру витрат на правничу допомогу, у відзиві зауважено, що, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 922,40 грн. не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, є значно завищеною, а, отже, несправедливою. Так, з боку адвоката не потребувало значного часу для надання такої консультації, вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою. Враховуючи вищевикладене та обставини даної справи, сторона відповідача вважає, що розумний розмір витрат позивача на правову допомогу, має бути 5 000,00 гривень, у стягненні яких слід відмовити, позаяк в матеріалах справи відсутні докази надання професійної правничої (правової) допомоги адвокатом.
Враховуючи наведене, адвокат Калінін С.К. просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Також 19.09.2025 за допомогою системи «Електронний суд» адвокатом Пархомчуком С.В. в інтересах позивача скеровано відповідь на відзив, за змістом якого ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», вважає відзив безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Сторона позивача із посиланням на приписи ч. 2 ст. 639 ЦК України наголошує, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У даній справі між Первісним кредитором та Відповідачем укладено кредитний договір саме в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, як зазначено у відповіді на відзив, відповідачка, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористалась доступом до мережі Інтернет та перейшла на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрала бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього нею надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому зараховані кошти. У процесі укладення правочину відповідачка пройшла передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами укладено договір у встановленому законом порядку. Відповідно до встановленого алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі Первісного кредитора, що застосовується з метою акцепту оферти та належного укладення електронного договору, позичальнику надається можливість перейти за посиланням на відповідну вебсторінку, де він має змогу ознайомитися з умовами публічної оферти, яка містить усі істотні умови договору відповідно до вимог цивільного законодавства. Додатково, для підтвердження волевиявлення, на номер мобільного телефону, зазначений позичальником у заявці на отримання кредиту, направляється SMS-повідомлення із відповідною інформацією. Позичальник має можливість завантажити собі на персональний комп'ютер проект договору (оферту) в електронному вигляді, як це передбачено п. 2 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Одночасно з переходом на сторінку ознайомлення з офертою, Первісним кредитором генерується та відправляється, на номер телефону вказаний позичальником в заявці на кредит, персональний одноразовий ідентифікатор, який використовується позичальником для підписання електронного договору. Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Тобто, відповідно до тверджень сторони позивача, для укладання кредитного договору, Відповідачем вчинено ряд дій, без здійснення яких договір був б не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.
Окремо представник позивача наголошує, що вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Отже, доводи сторони відповідача щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами.
Щодо порядку перерахування кредитних коштів, адвокат Пархомчук С.В. зауважує, що Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Платіжний сервіс активується при використанні позичальником сайту первісного кредитора. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто відповідачка. Проте, стороною відповідача не спростовано факту перерахування кредитних коштів. За таких обставин Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку( НОМЕР_1 ), реквізити якої надані самим Позичальником. Поряд з цим, посилання Відповідача на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним, як і на Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, що регулює питання бухгалтерського обліку виключно в банках України. Оскільки первісний кредитор та Позивач не є банківськими установами, дія зазначеного Положення на них не поширюється, а, отже, формування виписок по особових рахунках клієнтів у їхній діяльності не передбачено.
Щодо періоду нарахування процентів представником позивача зауважено на тому, що відповідно п.2.3. кредитного договору (про надання фінансового кредиту), обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Щодо вартості правничих послуг, у відповіді на відзив наголошено, що у даній справі заявлена вартість виконаних робіт є явно завищеною та не узгоджується ані з критеріями малозначності спору, ані з рівнем його фактичної складності. Зокрема, витрачений час на надання усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, а також підготовку та складання відзиву на позовну заяву не відповідає вимогам реальності та співмірності адвокатських витрат, що, у свою чергу, виключає можливість визнання їх розумними та обґрунтованими. Враховуючи наведене, сторона позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви, а такожд інших заяв по суті справи у даній справі не подано.
Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.
Судом встановлено, що 03.11.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №89955 (індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту), який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора KL1726 (відповідна довідка долучена у додатках до позовної заяви за підписом директора ТОВ «Займер» Кривець В.В. та досліджена судом).
Так, згідно з п. 1.1 Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3 500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За змістом п. 1.2. Кредит надається строком на 19 днів, тобто до 21.11.2019. Строк дії договору 19 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором.
Сторонами у п.1.3. врегульовано, що за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
За змістом п.1.4-1.6 договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта. Невід?ємною частиною договору є Публічна Пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, розміщена на сайті товариства.
Крім того, відповідно до положень п. 1.7 договору клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». Мета кредитування в умовах договору не відображена.
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід?ємною частиною цього Договору (п.2.1.). Сума кредиту, проценти за користуваня кредитом, нараховані штаф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором (п.2.2.).
Разом з цим, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (п.2.3).
Згідно з графіком розрахунків та орієнтовною сукупною вартістю кредиту, який є додатком до договору, вказано, що із урахуванням 19-ти днів (строку надання кредиту), суми кредиту - 3 500,00 гривень, фіксованої процентної ставки - 2% на день, сума нарахованих процентів дорівнює 1 330,00 гривень.
Факт отримання коштів позичальником, - відповідно до тверджень сторони позивача, підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 05.05.2025, за даними якої 03.11.2019 на картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» перераховано кредитні кошти в сумі 3 500,00 гривень на підставі договору №89955, через платіжний сервіс торговця, № транзакції 27276-80026-40088. Проте, з врахуванням приписів ст.78 ЦПК України даний доказ не відповідає критеріям допустимості. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з цим судом встановлено, що 17.02.2022 між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі.
Згідно з п.6.2.3. права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами цього договору. Разом з цим, в разі невиконання фактором вимог п.7.2 договору, договір вважається неукладеним. Ціна відступлення права вимоги визначена у п.7.1 договору, узгоджена сторонами у сумі 311 979,08 гривень. Сума даного зобов?язання уточнена у додатковій угоді про заміну первісного зобов?язання новим зобов?язанням (новація), укладеній 12.10.2022 між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», врегульована сторонами у п.3.2 та дорівнює 202 128,71 гривень. Сторонами визначено, що перша сума від вказаної вже сплачена фактором, зараховується як частина оплати відповідно до даного пункту угоди. При цьому, долученими до позовної заяви засвідченими копіями платіжних доручень підтверджено перерахування позивачем на користь ТОВ «Займер» зазначеної вище суми, а саме: №3 668 від 21.02.2022, №3 878 від 12.10.2022, №3 876 від 12.10.2022.
Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 (витяг досліджений судом) до договору факторингу №01-17/02/2022 ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за підписами представників сторін правочину набуло права грошової вимоги до відповідачки на суму 65 135,00 гривень, з яких сума заборгованості по тілу - 3 500,00 гривень, по відсоткам - 61 635,00 гривень, дата закінчення дії договору, як зазначено у виписці, - 21.11.2019.
Випискою з особового рахунку за кредитним договором №89955 за підписом директора ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» Осипенко І.С. підтверджено, що станом на 16.04.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає 65 135,00 гривень, а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3 500,00 гривень, прострочена заборгованість за процентами - 61 635,00 гривень. Нарахування відсотків, пені, штрафів позивачем не здійснювалось. За даними виписки станом на дату 16.04.2025 заборгованість за кредитним Договором 89955 від 03.11.2019 не погашена. Нарахування відсотків, пені, штрафів позивачем не здійснювалось. Дані про погашення заборгованості не надані.
Стороною позивача також долучено до позовної заяви копію вимоги на ім?я ОСОБА_1 щодо необхідності сплати заборгованості відповідно до умов кредитного договору, яка наявна станом на 14.04.2025. Докази її надіслання у матеріалах справи відсутні, а формування вимоги не свідчить про її доведення до відома сторони відповідача, разом з цим, дана обставина не змінює висновків суду за результатами розгляду справи позаяк обов?язковості дотримання досудового порядку врегулювання спору дана категорія справ не передбачає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.
За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631, 638 ЦК України).
За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків. Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1,2 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Главою 73 розділу І книги 5 ЦК України врегульовує положення, що стосуються договору факторингу.
Так, згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові у справі відсутнє (щодо обох договорів), хоча на виконання умов договорів факторингу могло бути витребувано клієнтом. Разом з цим, виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Такі відомості стороною відповідача не надані.
Згідно з висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
В даній справі час повідомлення відповідача про відступлення первісним кредитором, як і наступним (новим) кредитором на користь позивача права грошової вимоги за кредитним договором не підтверджено, проте дана обставина не є визначальною для висновків суду.
Щодо критеріїв розмежування договора факторингу та договора відступлення права вимоги (цесії).
Згідно з ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договорам відступлення права вимоги: 1) предметом договора є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договора відступлення права вимоги має відповідати формі договора, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договора відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договора факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ч.1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У п.5 ч.1 ст.1 Закону N 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договора про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону N 2664-III.
Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону N 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договора; 8) порядок зміни і припинення дії договора; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договора; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договора факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договора є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договора визначені у статті 6 Закону N 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договора факторингу: 1) предметом договора є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договора полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Звідси, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість, грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договора позики або кредитного договора та елементи договора купівлі-продажу грошової вимоги або договора застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договора факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106).
Крім того, якщо предметом та метою укладеного договора є відступлення права вимоги, а інші умови договора притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі N 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження N 12-42гс22).
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, за нормою ч.1 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд погоджується із твердженнями сторони відповідача з приводу того, що, виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Даний Закон втратив чинність на підставі Закону № 1591-IX від 30.06.2021, тобто, на момент укладення кредитного договору його положення є актуальними.
При цьому, згідно з п.1.42 ст.1 торговець - суб'єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до договору з еквайром або платіжною організацією, приймає до обслуговування платіжні інструменти з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг (включаючи послуги з видачі коштів у готівковій формі.
Суд звертає увагу, що за змістом індивідуальної частини договору не визначено, що кошти в рахунок надання позики перераховуються саме ТОВ «Займер», проте матеріали справи не містять достовірних та належних доказів існування договірних відносин між ТОВ «Займер» та ТОВ «Платежі онлайн», іншим торговцем, сайт якого вказаний у довідці, без конкретизації найменування торговця.
Суд вважає доцільними й доводи сторони відповідача й з приводу того, що доказів приналежності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 матеріли справи не містять.
Суд також наголошує, що алгоритм перерахування коштів в рахунок надання кредиту, викладений представником позивача у відповіді на відзив, має характер припущень, адже достатніх доказів на користь тверджень сторони позивача в цьому контексті не додано. Відповідно, суд вважає непідтвердженим перерахування кредитних коштів в даній справі та виникнення у відповідавчи зобов'язання відповідно до умов договору.
Слід зауважити, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Так, судом встановлено, що 03.11.2019 між ТОВ «Займер» та відповідачкою укладено саме електронний договір №89955 про надання кредиту. Вказаний договір підписано відповідачкою електронним підписом шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, тобто, відповідно до ч.6,8 ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що відповідачка дійсно ознайомилась і погодилась з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Доводи сторони відповідача з приводу відсутності підписів сторін на договорі від 03.11.2019 суд не приймає як такі, що суперечать нормам чинного законодавства та дослідженим письмовим доказам.
Укладення договору в електронній формі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Суд, дослідивши наявні письмові докази, наголошує, що, звертаючись до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Так, виписка (розрахунок заборгованості), що міститься у справі, не підтверджує періоду утворення (нарахування) заборгованості, строків та відсоткової ставки, дати припинення нарахування первісним кредитором, а лише узагальнені суми по тілу кредиту та відсоткам. Відсутні й відомості з приводу того, чи мала місце часткова сплата кредиту, за умови підтвердження його видачі.
Відповідно до ч.3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі.
Крім того, ч.5 ст.8 данного нормативно-правового акта визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Проте, за змістом договору сторони погодили, що умови Закону України “Про споживче кредитування» на правовідносини, що виникли між сторонами у справі, не розповсюджуються. Мети кредитування, з урахуванням положень договору, суд не може встановити, відповідно, й зробити висновкок про застосованість зазначеного спеціального нормативно-правового акта.
У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Разом з цим, підстав для здійснення перерахунку заборгованості судом у даній справі не встановлено за відсутності доказів видачі (перерахування у безготівковий спосіб) кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 .
Відповідно, із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку і про те, що позивач не набув право вимоги у даній справі, позаяк не підтверджено право вимоги первісного кредитора.
Ч.1 ст.229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» не підлягають задоволенню, відповідно, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2 422,40 гривень, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, залишаються за позивачем.
Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити таке. Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
17.09.2025 до справи подано клопотання адвоката Пархомчука С.В. про розподіл судових витрат, у зв?язку із розглядом справи. За змістом даного клопотання представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у сумі 10 500,00 гривень.
Відповідно до приписів ч.2,3 ст.141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Судом встановлено, що професійна правова допомога ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» надавалася адвокатом Пархомчуком С.В. на підставі довіреності від 30.12.2024 та договору про надання правової допомоги від 29.12.2023, додаткової угоди №1 від 27.12.2024. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги надано Акт про отримання правової допомоги від 22.08.2025, платіжну інструкція № 3 9512 від 22.08.2025 на підставі рахунку від 22.08.2025 про плату за правничу допомогу 10 500,00 гривень.
Враховуючи результати розгляду справи, а саме, рішення суду, що ухвалюється на користь сторони відповідача, підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною позивача, судом не встановлено, відповідно, вони залишаються за позивачем.
Поряд з цим, представник відповідачки адвокат Калінін С.К. у додатках до відзиву долучив засвідчені копію довіреності на представництво інтересів ОСОБА_1 , свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги від 16.09.2025 на підставі укладеного між АБ «Калінін і партнери» та ОСОБА_1 договору №б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07.07.2025. Так, відповідно до п.3.2., 4.1. договору за правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п. 1.1. 1.2 Договору Клієнт сплачує Бюро гонорар (винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього Договору, з урахуванням Рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника Адвокатського бюро «Калінін і Партнери» № 3/2018 від 17.07.2018. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Разом з цим, судом досліджено Додаток № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 07.07.2025, від 07.07.2025, за змістом якого сторони правочину домовились про гонорар Бюро, умови та порядок розрахунків: Так, на визначення розміру гонорару Бюро впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. За надання професійної правничої (правової) допомоги, передбаченої в п.п. 1.1 Договору Клієнт сплачує Бюро гонорар (винагороду) в розмірі 7 000,00 гривень, у строк до набрання судового рішення законної сили, у справі, що визначена предметом Договору.
Згідно з актом виконаних робіт від 16.09.2025 Бюро надало, а Клієнт Протасова Наталія Сергіївна (отримала) юридичні послуги (професійну правничу допомогу) у формі: усна консультація; вивчення та аналіз позовної заяви з додатками щодо заборгованості за кредитним договором № 89955 від 03.11.2019; складання, оформлення, подання до суду в інтересах Клієнта відзиву на позовну заяву, тобто всього 19 годин, за які сума витрат на професійну правничу допомогу становить 7 000,00 гривень.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
За приписами ч.4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідачка. Суд наголошує, що при розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Так, стороною позивача у відповіді на відзив подано заперечення проти розміру витрат на професійну (правничу) допомогу.
Враховуючи наведене обґрунтування, ціну позову, її значення для відповідачки, наявні докази на підтвердження надання правової допомоги адвокатом (представником відповідача), змістовність відзиву, із врахуванням наведеного вказаною стороною розрахунка, а також беручи до уваги заперечення сторони позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість судових витрат, понесених стороною відповідача, заявлених до стягнення у сумі 7 000,00 гривень.
З огляду на вказані норми права, результати розгляду справи, критерії відповідно до ч.4-6 ст.137 ЦПК України, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 гривень.
В цьому контексті суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
У стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «КЕШ ТУ ГОУ» судових витрат з оплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень (сім тисяч гривень 00 копійок).
Реквізити сторін: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 16.01.2026.
Суддя Л.А. Вайнраух