65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у прийнятті до розгляду заяви
"19" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/113/26
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви (вх. № 4-3/26 від 15.01.2026) за участю інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи - 1) Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі», 2) ТОВ “Одеська обласна енергопостачальна компанія», 3) ТОВ “Укрінтеренерго», -
15.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій заявник просить суд заборонити Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» (Оператору системи розподілу електричної енергії) вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення або обмеження електропостачання електроустановки позивача за ЕІС-кодом 62X2132379847134, у тому числі шляхом дистанційного відключення, зміни режимів електроживлення, технічного втручання в роботу засобів комерційного обліку у частині, що пов'язана з обмеженням або припиненням електроживлення, або реалізації попереджень шляхом фактичного відключення - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що між позивачем та ТОВ “Одеська обласна енергопостачальна компанія» діє договір постачання електричної енергії № 539484 від 11.06.2018, укладений на умовах публічного договору постачальника універсальних послуг, строк дії якого пролонговано до 11.06.2026. Водночас, як стверджує заявник, між останнім та Акціонерним товариством “ДТЕК Одеські електромережі» наявний спір, повязаний з реалізацією товариством повноважень у межах ліцензованої господарської діяльності оператора системи розподілу електричної енергії, а саме формування розрахункових документів, направлення попереджень та вчинення дій, спрямованих на припинення або обмеження електропостачання.
Розглянувши клопотання заявника про забезпечення позову до подачі позовної заяви, господарський суд зазначає наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суть забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Положення ГПК України визначають предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів (стаття 20 ГПК України). Відповідно господарський суд наділений повноваженнями відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду господарськими судами України (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України).
В той час, коли ухвала господарського суду про відмову у відкритті провадження є предметом апеляційного та касаційного оскарження, відкриття провадження у справі не може бути оскаржено з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 495/6724/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 570/3141/17).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У частині першій статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Суд виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов'язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 ГПК України. Водночас у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означитиме оскарження предметної та суб'єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами ГПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Так, у поданій заяві заявником зазначено власний статус саме як фізичної особи. Більш того, заявник вказує, що є побутовим споживачем електричної енергії, при цьому у матеріалах справи також відсутні будь-які докази, що свідчили би про ведення господарської діяльності заявником та приєднання ним до публічного договору постачальника універсальних послуг як суб'єкта господарювання.
Таким чином, враховуючи те, що позивач є фізичною особою та стверджує, що є побутовим споживачем, суд вважає, що спір у даній справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні статті 20 ГПК України. Враховуючи вищенаведені обставини та проаналізувавши положення чинного законодавства, суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви та майбутній позов належить до розгляду за правилами цивільної юрисдикції, а відтак мають вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Крім того, суд зазначає, що вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову наведені в ст. 139 ГПК України, згідно з ч.ч. 1, 2 якої заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, що не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику.
Між тим, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, остання не містить повного найменування інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, а саме: заявником зазначено - ТОВ “Одеська обласна енергопостачальна компанія», тоді як повне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія».
Разом з тим, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, остання не містить повного найменування інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, а саме третіх осіб: ТОВ “Одеська обласна енергопостачальна компанія» та ТОВ “Укрінтеренерго», при цьому заявником не зазначено ідентифікаційний код даних юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та їх місцезнаходження, що унеможливлює здійснення судом перевірки вірності інформації.
Також заявником не вказано місцезнаходження Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» та відомості стосовно наявності або відсутності електронного кабінету інших осіб, що можуть мати статус учасників справи у якості відповідача та третіх осіб.
Крім того, в заяві не зазначено ціну та предмет майбутнього позову, на забезпечення якого подається заява. Адже під час розгляду питання стосовно наявності передумов для забезпечення позову має бути досліджений в обов'язковому порядку зміст матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, оскільки ст. 136 ГПК України допускає забезпечення позову тільки у випадку, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Наразі ОСОБА_1 не вказано в заяві про забезпечення позову предмет позову, що унеможливлює з'ясування судом наявності або відсутності підстав для вжиття заходів, передбачених ст. 137 ГПК України, з метою ефективного захисту порушених прав заявника.
Також у порушення вимог п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 149 ГПК України заява про забезпечення позову не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а також предмету майбутнього позову та доказів направлення такої заяви з додатками сторонам.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Частиною 10 ст. 11 ГПК України визначено, що у разі якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі N 905/1956/15 (провадження N 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі N 629/847/15-к (провадження N 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі N 922/4519/14 (провадження N 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі N 0306/7567/12 (провадження N 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі N 761/45721/16-ц (провадження N 14-122цс20, пункт 105).
Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. Вказана позиція висловлена, в тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.
Господарський суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08 червня 2022 року у справі N 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), в яких Велика Палата наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Отже, якщо певні цивільні процесуальні відносини не врегульовані ЦПК України, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом процесуальні відносини. Ці правила є універсальними, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних процесуальних відносин у разі наявності прогалин у цивільному процесуальному законодавстві. Водночас під час застосування правил про аналогію закону варто, насамперед з'ясувати характер спірних суспільних відносин. Якщо спірні відносини є цивільними процесуальними відносинами, прогалина в законодавстві буде мати місце тоді, коли у ЦПК України немає норми права, спрямованої на врегулювання таких спірних відносин. Для застосування аналогії закону потрібно віднайти в актах цивільного процесуального законодавства правову норму, яка регулює подібні за змістом цивільні процесуальні відносини.
Відтак, враховуючи вищевикладене та те, що клопотання про забезпечення позову ОСОБА_1 подано до суду без додержання вимог статей 20, 138 цього Кодексу, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті до розгляду вказаної заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Керуючись ч. 10 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 139, 138, п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви (вх. 4-3/26 від 15.01.2026 р.) за участю інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи - 1) Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі», 2) ТОВ “Одеська обласна енергопостачальна компанія», 3) ТОВ “Укрінтеренерго».
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.С. Петров