Справа № 132/3329/22
Провадження № 2/132/38/25
Іменем України
02 жовтня 2025 року місто КАЛИНІВКА
Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - СЛОБОДЯНЮК І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 132/3329/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл та виділення в натурі 7/8 частки земельної ділянки,
16.12.2022 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 із вказаним позовом про розподіл та виділення в натурі 7/8 частки земельної ділянки, в якому зазначає, що вона після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за заповітом, успадкувала 7/8 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8802га., що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер 0521683100:07:000:0124, про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.04.2019 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. В той же час, відповідач ОСОБА_2 , маючи право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , її також прийняла, та в порядку спадкування за законом, успадкувала 1/8 спірної земельної ділянки, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 24.04.2019 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. Між ними, які співвласниками земельної ділянки, не досягнуто згоди щодо порядку користування та розпорядження нею, в тому числі і щодо укладення договору її оренди, а тому вона вимушена звернутися до суду із вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2022 року, визначено склад суду з розгляду позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.
Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 28.12.2022 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 10.03.2023 року, продовжено строк підготовчого провадження не більше ніж на тридцять днів з дня постановлення цієї ухвали. Зобов'язано Калинівську державну нотаріальну контору Вінницької області надати суду копію спадкової справи № 301/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
На виконання цієї ухвали, 20.03.2023 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла копія спадкової справи № 301/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 31.05.2023 року, по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
05.03.2025 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшов висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.02.2025 року № 3681/23-21.
Відповідно до ухвали судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 10.03.2025 року, поновлено провадження у справі зі стадії, на якій його було зупинено.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Голівський В.В. звернувся 25.03.2025 року до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою про зміну предмету позову.
Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 26.06.2025 року, закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_4 та її представник - адвокат ГОЛІВСЬКИЙ В.В. до суду не з'явились, надали письмову заяву, згідно якої просять справу розглянути за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити з підстав, зазначених у поданому позові.
Відповідач ОСОБА_5 до суду не з'явилась, надала письмову заяву, згідно якої просить справу розглянути за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
За приписами частини першої статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно положень частини четвертої статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідну практику Європейського суду з прав людини, як джерело право.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 03.04.2008 року та «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 року.
Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 року).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Саме на національні суди покладено обов'язок створення умов для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним, зокрема, суд має вирішувати, чи відкладати судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричиняє невиправдані затримки у провадженні (рішення від 06.09.2007 року у справі «Цихановський проти України», рішення від 18.10.2007 року у справі «Коновалов проти України»).
У рішенні в справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Слід також зазначити, що у відповідності до статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про кожне судове засідання, оприлюднювалася на офіційному веб-порталі Судової влади України, та відповідач не була позбавлена об'єктивної можливості дізнатися про дати судових засідань, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
За вищевказаних обставин, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому суд вважає за необхідне завершити розгляд справи за відсутності позивача (його представника) та відповідача, що не може розцінюватись, як порушення їх прав, передбачених ст.ст.43, 49 ЦПК України.
Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області помела ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 21.03.2018 року виконавчим комітетом Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, зокрема на земельну ділянку, площею 3,8802га. у межах згідно з планом, що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683100:07:000:0124, яка належала померлій згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 155838, виданого 08.09.2004 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області на підставі розпорядження від 09.12.2003 року № 466, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 75.
Дану земельну ділянку, як вбачається з витребуваної судом спадкової справи №301/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , успадкували:
ОСОБА_2 у розмірі 1/8 її частки, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 24.04.2019 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. за реєстровим номером 1497;
ОСОБА_1 у розмірі 7/8 її частки, про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.04.2019 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. за реєстровим номером 1501.
Зазначені спадкоємці, як співвласники спірної земельної ділянки, не досягли згоди щодо порядку користування та розпорядження нею, в тому числі і щодо укладення договору її оренди, а тому ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В ході розгляду цієї справи, за клопотанням позивача ОСОБА_1 , судом було призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
За висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 25.02.2025 року № 3681/23-21, наявна технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі землекористування, розділити в натурі земельну ділянку площею 3,8802га., що розташована на території Мирненської сільської ради Хмільницького (бувшого Калинівського) району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683100:07:000:0124, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 (7/8 частки) та ОСОБА_2 (1/8 частки), у відповідності до часток співвласників. Варіант 1, 2, 3 та 4 розподілу земельної ділянки графічно відображено на план-схемі в додатках 1, 2, 3 та 4 до висновку відповідно.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Згідно з положеннями частин першої - п'ятої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Частиною першою статті 86 ЗК України визначено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до частини першої статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Згідно частини третьої, четвертої статті 88 ЗК України, учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17 (провадження № 61-7504св19), зроблено висновок про те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16 та Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16.
За частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
З урахуванням встановлених у даній цивільній справі обставин, суд дійшов висновку, що найбільш прийнятним для всіх співвласників спірної земельної ділянки є запропонований варіант розподілу земельної ділянки за № 2, що графічно відображений експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лесько І.В. в додатку № 3 Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №3681/23-21 від 25 лютого 2025 року.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл та виділення в натурі 7/8 частки земельної ділянки необхідно задовольнити.
Здійснити поділ земельної ділянки загальною площею 3,8802 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, та кадастровим номером 0521683100:07:000:0124, на дві відокремлені земельні ділянки, в натурі (на місцевості), відповідно до варіанту розподілу земельної ділянки за № 2, що графічно відображений експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лесько І.В. в додатку № 3 Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 3681/23-21 від 25 лютого 2025 року.
Виділити в натурі у власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 3,3952 гектарів, в межах відповідно до варіанту розподілу земельної ділянки за № 2, що графічно відображений експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лесько І.В. в додатку № 3 Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 3681/23-21 від 25 лютого 2025 року.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 3,8802 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, та кадастровим номером 0521683100:07:000:0124, у зв'язку з її поділом між співвласниками.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1984грн.80коп., що підтверджується платіжним документом.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь позивача повинні бути стягненні судові витрати у розмірі 1984грн.80коп.
За частинами першою, другою статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Пунктом 8 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у розумінні якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, заява № 19336/04, § 268).
Такий підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованій у справах № 826/1216/16 від 27.06.2018 року, № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року, № 910/12876/19 від 07.07.2021 року, № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано передбачені законом документи, що містяться в матеріалах справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6статті 137 ЦПК України).
Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката іншими учасниками справи не заявлялось, тому немає підстав для зменшення розміру цих витрат.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони.
Заперечень щодо неспівмірності заявленої суми від відповідача не надходило. Судом підстав для зменшення вказаних витрат не встановлено, а тому з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат, а також критеріїв розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14000грн.00коп.
Згідно з частинами шостою-восьмою статті 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
У пунктах 174-179 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23), зазначено, що витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132 КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України). Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи. У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України). Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи. Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
У даній цивільній справі, на замовлення позивача ОСОБА_1 була призначена та проведена судова земельно-технічна, за результатами якої складений висновок експерта від 25.02.2025 року № 3681/23-21.
За проведення цього експертного дослідження позивач ОСОБА_1 сплатила 10754грн.10коп., що підтверджується документально.
Оскільки зазначені витрати безпосередньо пов'язані з розглядом справи, та враховано судом висновок експерта від 25.02.2025 року № 3681/23-21, як доказ, а тому позивачка, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу.
З урахуванням цього, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, пов'язані із проведенням експертизи у розмірі 10754грн.10коп.
За приписами частин першої-третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст.133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл та виділення в натурі 7/8 частки земельної ділянки - задовольнити.
Здійснити поділ земельної ділянки загальною площею 3,8802 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, та кадастровим номером 0521683100:07:000:0124, на дві відокремлені земельні ділянки, в натурі (на місцевості), відповідно до варіанту розподілу земельної ділянки за № 2, що графічно відображений експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лесько І.В. в додатку № 3 Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 3681/23-21 від 25 лютого 2025 року.
Виділити в натурі у власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 3,3952 гектарів, в межах відповідно до варіанту розподілу земельної ділянки за № 2, що графічно відображений експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лесько І.В. в додатку № 3 Висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 3681/23-21 від 25 лютого 2025 року.
Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 3,8802 гектарів, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мирненської сільської ради Калинівського району Вінницької області, та кадастровим номером 0521683100:07:000:0124, у зв'язку з її поділом між співвласниками.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984грн.80коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000грн.00коп.; витрати, пов'язані із проведенням експертизи у розмірі 10754грн.10коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя