Справа № 132/3806/25
Провадження № 2/132/212/26
Іменем України
"16" січня 2026 р. Калинівський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого Аліменко Ю.О.
секретаря Безулої К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Калинівка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Солвентіс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути з відповідача борг за кредитним договором № 2849585 від 29.10.2019, що укладений між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 у розмірі 37390,00 грн., з яких 8000,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 29390,00 грн заборгованість за процентами.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 29.10.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2849585. ТОВ «Алекскредит» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору, одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № № 2849585 від 29.10.2019, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
Відповідно до умов кредитного договору, у якості підтвердження підписання договору (вчинення електронного правочину), надання кредиту позичальнику надсилаються кошти та електронне повідомлення, в якому зазначається інформація про кредитодавця, основна сума кредиту, процентні ставки та міститься активне посилання на правила, якими регламентуються порядок надання паперових копій електронних документів (за необхідності) та інші аспекти виконання вимог ч. 11 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач уклав кредитний договір № № 2849585 від 29.10.2019 із ТОВ «Алекскредит» та отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8000,00 грн., однак не виконував належним чином кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 37390,00 грн., з яких 8000,00 грн. за тілом кредиту, 29390,00 грн. забргованість за відсотками.
10.06.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № АК-10/06/2025.
07.07.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладений договір факторингу № ДФ-07072025.
Згідно договору № АК-10/06/2025 від 10.06.2025 та договору № ДФ-07072025 від 07.07.2025 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2329199 від 26.05.2019.
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТОВ «Солвентіс» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором не подав, хоча в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття вищевказаної позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 26.11.2025 вважається такою, що йому вручена 13.12.2025. Відповідно, відповідач ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
25.12.2025, через систему «Електронний суд», від представника ОСОБА_1 - адвоката Пономаренка Д.Ю. до суду надійшла заява про ознайомлення з метеріалами справи в електронному вигляді.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від її учасників до суду не надходило.
Враховуючи вищезазначене, відповідач був вчасно та належним чином повідомлений про місце розгляду справи, про визначений строк для надання відзиву на позов, однак заяву про участь у судовому засіданні не подавав, відзиву на позовну заяву не надіслав, заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження не надіслав.
Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).
Вказана вимога ЦПК України роз'яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 191 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд зазначеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному провадженні без повідомлення сторін, тобто за їх відсутності, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до таких висновків.
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частина 1 ст. 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 1050 ЦК України визначає наслідки порушення договору позичальником. Так, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1.ст. 516 ЦК України).
Судом встановлено, що 29.10.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2849585, що підписаний електронними підписами, в тому числі позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора PS2849585 (а.с. 19-21).
Відповідно до умов договору (п. 1.4, 1.6, 1.9) сума кредиту - 8000,00 грн, базова процентна ставка 1,7 %, акційна ставка 1,36 %, спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту 3,00 %; строк кредиту 30 календарних днів до 28.11.2019 р.
В графі реквізити сторін вказана інформація - прізвище, ім'я по батькові клієнта ОСОБА_1 , його РНОКПП, реквізити паспорта, адреса, номер мобільного телефону НОМЕР_1 , адреса електронної пошти, а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором PS2849585.
В додатку № 1 до кредитного договору № 2849585 від 29.10.2019 «графік платежів», сторонами погоджено дату видачі кредиту 29.10.2019, дату погашення кредиту 28.11.2019, сума платежу (у випадку повернення зобов'язань до спливу узгодженого строку) 11264,00 грн., з яких 8000,00 грн. сума кредиту, 3264,00 грн. проценти за процентною ставкою 1,36 %, також наведено сума платежу (у випадку не повернення зобов'язань до спливу узгодженого строку) 12080,00 грн., з яких 8000,00 грн. сума кредиту, 4080,00 грн. проценти за процентною ставкою 1,70 %.
Підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідає Закону України «Про електронну комерцію».
З таких доказів, які суд вважає належними та допустимими, суд доходить висновку про укладення між сторонами кредитного договору, умови такого, враховуючи зазначену інформацію позичальником при підписанні договору щодо паспортних даних, адреси, тощо, суд вважає, що така могла бути повідомленою лише ОСОБА_1 , а тому сумнівів в укладенні ним з ТОВ «Алекскредит» даного договору, в суду немає.
З листа від 04.11.2024 ТОВ «ФК «Елаєнс» вбачається, що таким повідомлено ТОВ «Алекскредит» про те, що на підставі укладеного між ними договору про надання послуг з переказу грошових коштів № 41346335 від 18.10.2017 було здійснено успішний переказ коштів на картку № НОМЕР_2 29.10.2019 на суму 8000,00 грн., номер операції 17268738941414444047058180057551 (а.с. 37).
Дані докази, які суд вважає належними та допустимими, підтверджується перерахування суми кредиту на виконання умов договору.
10.06.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № АК-10/06/2025 (а.с. 22-26).
Відповідно до платіжної інструкції № 185 від 16.06.2025 ТОВ «Секвоя Капітал» сплачено 1900000,00 грн. на користь ТОВ «Алекскредит» за договором факторингу № АК-10/06/2025 (а.с. 44).
Як вбачається з витягу з реєстру боржників до договору факторингу № АК-10/06/2025, за таким від ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2849585 від 29.10.2019 (а.с. 10).
07.07.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-07072025 (а.с. 29-33).
Відповідно до платіжної інструкції № 812 від 08.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» сплачено 2012173,75 грн на користь ТОВ «Секвоя Капітал» за договором факторингу № ДФ-07072025 (а.с. 43).
Як вбачається з витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ДФ-07072025, за таким від ТОВ «Секвоя Капітал» до ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2849585 від 29.10.2019 (а.с. 11).
Таким чином, вказаними доказами, які суд вважає належними і допустимими підтверджено факт набуття позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» права вимоги до відповідача за договором № 2849585 від 29.10.2019.
Суд при цьому зауважує, що згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Та вказує, що аргументів щодо недійсності правочинів стороною відповідача не заявлялось.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, а тому у нього утворилась заборгованість в розмірі 37390,00 грн., з яких 8000,00 грн. за тілом кредиту, 29390,00 грн. забргованість за відсотками.
Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів надання кредиту в розмірі 8000,00 грн. та неповернення такого відповідачем в установлений договором строк. Відповідно наявні підстави для стягнення заборгованості за наданим тілом кредиту в розмірі 8000,00 грн.
Щодо розміру заборгованості за процентами, то суд не погоджується з розрахунком позивача та зазначає таке.
В вимогах позовної заяви позивач просить стягнути заборгованість в розмірі 37390,00 грн., з яких 8000,00 грн. за тілом кредиту, 29390,00 грн. забргованість за відсотками.
З умов кредитного договору вбачається, що кредит в розмірі 8000,00 грн. надано на 30 днів, до 28.11.2019, умов щодо пролонгації строку кредитування в договорі не наведено. Розмір процентної ставки - 1,70 % за день - базова, та спеціальна (за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту (виникнення заборгованості, прострочення кредиту)) - 3,00 %.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов'язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов'язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому, вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимог про стягнення коштів в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.
У зв'язку з цим суд вважає безпідставним нарахування процентів з 28.11.2019, після завершення 30-ти денного строку кредитування.
Таким чином, суд вважає доведеним нарахування процентів в розмірі 3264,00 грн, та саме в цій частині слід задоволити позовну вимогу щодо стягнення процентів за кредитом.
При цьому суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Отже позов підлягає частковому задоволенню - на суму 11264,00 грн.
При цьому слід вказати, що суд позбавлений можливості дати оцінку аргументам відповідача, який відзиву не надав.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 2422,40 гривень згідно платіжної інструкції № 2849585 від 28.10.2025.
За подання позовної заяви майнового характеру позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, що є судовими витратами позивача, які суд вирішує стягнути на його користь із відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 11264*2422,4/37390 = 729,76 грн.
Крім зазначеного, у пред'явленому позові позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Так, позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано Договір про надання правової (правничої) допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак І.М. від 30.09.2025 року та акт № 2849585 про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 30.09.2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВЛ№ 841.
Однак, до матеріалів справи не надано доказів фактичної оплати вартості виконаних послуг, які заявлено в позовній заяві, як відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., у виді квитанції про сплату вартості послуг у заявленому розмірі, або платіжного доручення на перерахування обумовлених коштів, а тому у стягненні витрат на правову допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 526, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (07406, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, Київської області, код за ЄДПРОУ: 43657029, МФО 300346, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «СЕНС БАНК») суму заборгованості за кредитним договором № 2849585 від 29.10.2019 року в розмірі 37 390 (тридцять сім тисяч триста дев'яносто) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 729,76 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Суддя: