ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2026Справа № 910/12254/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/12254/25
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА"
про стягнення 303 186,80 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" про стягнення 303 186,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором транспортного експедирування №К-147/УКТ від 30.04.2024 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 264 175,60 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня у розмірі 18 323,45 грн та 35% річних - 20687,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 відкрито провадження у справі № 910/12254/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. При цьому, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 03.10.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 06.10.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 03.10.2025.
22.10.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову. Крім того, у відзиві відповідач, в порядку ст. 90 ГПК України, поставив позивачу три питання.
27.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, вказав, що не є свідком по даній справі, а відтак до нього не підлягають застосуванню приписи ст. 90 ГПК України, а також зазначив, що фактично у відповіді на відзив містяться відповіді на поставлені відповідачем питання.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрейн» (за договором - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» (надалі - клієнт) укладено Договір транспортного експедирування № К-147/УКТ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого експедитор зобов'язується за дорученням, за плату та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажу (зернові, зернобобові, олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом у вагонах-зерновозах (надалі - послуги) по залізницях України, якщо інше не вказано у додаткових договорах та/чи заявах на організацію перевезення вантажу (надалі - заява) до цього договору, у власних орендованих вагонах або вагонах, які знаходяться під управлінням експедитора на інших законних підставах (надалі - вагони експедитора), а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2. договору, перевезення заявленої партії вантажу оформляється окремими заявами.
Клієнт надає експедитору заяву в двох примірниках, підписаних уповноваженим представником клієнта та скріплених відбитком його печатки, не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку надання послуг (пп. 1.2.1. п. 1.2. договору).
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. договору визначено, що клієнт зобов'язаний здійснювати оплату рахунків експедитора в строки та в порядку передбаченому п. 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку (не пізніше 1 банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора) у розмірі 100 % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому чинним законодавством України порядку тощо.
Згідно з п. 3.6. договору, факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг (надалі - акт). Акт експедитор направляє клієнту в двох примірниках підписаних зі своєї сторони, не пізніше двох робочих днів з моменту перевезення кожної партії вантажу.
Не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, здійснюється звірка виконаних сторонами обов'язків, після чого експедитор надає клієнту 2 примірники акта звірки взаєморозрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків підписується сторонами відповідно до п. 3.6. договору цього договору. У відповідності до акту звірки здійснюються кінцеві взаєморозрахунки сторін.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторони несуть відповідальність, у тому числі матеріальну за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України. У разі порушення зобов'язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення і вжити усіх необхідних заходів для усунення наслідків.
Згідно з п. 4.8. договору, за прострочення в оплаті послуг, робіт, витрат експедитора понад строк, зазначений у цьому договорі або іншому погодженому сторонами документі, клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню у розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань нараховуються протягом усього строку прострочення. Крім того, клієнт на вимогу експедитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35 % річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання перейнятих на себе зобов'язань за даним договором (п. 6.1. договору).
На виконання умов договору за загальний період червень-серпень 2025 року позивач надав, а відповідач отримав послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 294 175,60 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами прийому-передачі виконаних робіт № 0963 від 30.06.2025 на суму 59 535,00 грн, № 0970 від 09.06.2025 на суму 40 260,40 грн, № 0971 від 21.07.2025 на суму 45 576,60 грн, № 0972 від 12.07.2025 р. на суму 52 380,00 грн, № 0980 від 12.07.2025 на суму 37 926,72 грн, № 0975 від 27.06.2025 на суму 30 450,68 грн, № 0998 від 31.07.2025 на суму 11 860,00 грн, № 0992 від 06.08.2025 на суму 16 186,20 грн та Актом звірки взаємних розрахунків за період серпень 2025, підписаних сторонами представниками та скріплених печатками сторін без будь-яких зауважень.
Також позивачем до матеріалів справи на підтвердження виконання зобов'язань за договором надано: протоколи погодження договірної ціни № 38 від 28.04.2025 № 39 від 12.05.2025 № 40 від 12.05.2025 № 41 від 16.05.2025№ 42 від 25.05.2025 № 43 від 04.06.2025 № 44 від 10.07.2025 № 45 від 18.07.2025, підписані сторонами, та рахунки на оплату № 0963 від 28.04.2025, № 0970 від 12.05.2025, №0971 від 12.05.2025, № 0972 від 16.05.2025, № 0980 від 06.06.2025, № 0975 від 27.06.2025, № 0998 від 18.07.2025, № 0992 від 06.08.2025, які направлялися відповідачу як на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача, так і засобами поштового зв'язку, що підтверджується описами вкладення у цінне поштове відправлення та фінансовими чеками Укрпошти, доданими до позовної заяви.
На підставі платіжної інструкції № 3253 від 29.07.2025 відповідач сплатив 30 000,00 грн, які були зараховані позивачем в рахунок оплати рахунку № 0970 від 09.06.2025, оскільки відповідачем у призначенні платежу було зазначено лише реквізити договору без посилання на конкретний рахунок або акт прийому-передачі виконаних робіт.
Отже, спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором транспортного експедирування № К-147/УКТ від 30.04.2024 щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 264 175,60 грн основного боргу, а також нарахованих за порушення виконання грошових зобов'язань 18 323, 45 грн пені та 20 687,75 грн 35% річних.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає наступні обставини:
- докази надіслання рахунків на оплату на електронну пошту відповідача є неналежними доказами, а відтак, обчислення строків виконання зобов'язань відповідача з наступного дня після дати, вказаної у рахунку, є передчасним та недоведеним;
- оскільки оплати здійснювались відповідачем і приймались позивачем не на умовах попередньої оплати, то фактично сторони погодили, що за своєю правовою природою такі періодичні оплати відповідають етапам надання послуг і будь-яких претензій чи зауважень з приводу того порядку оплати до відповідача позивачем не заявлялось (в тому числі у долучених до позову вимогах. Позивач фактично засвідчив (закріпив) мовчазну згоду на відступлення від умов договору приймаючи від відповідача оплати за такі послуги. Сторони фактично змінили встановлений договором порядок розрахунків за мовчазною згодою сторін, оскільки Експедитор попри положення п. 1.2.8 Договору та Протоколів узгодження цін приступав до надання послуг без отримання попередньої оплати з боку Клієнта, що також спростовує розрахунки позивача щодо обчислення строків виконання зобов'язань відповідача з наступного дня після дати, вказаної у рахунку на оплату;
- відповідно до п. 4.14 Договору, стягнення неустойки є правом Сторони, права та законні інтереси якої порушено, та здійснюється за її письмовою вимогою. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, сплачує (за умови відсутності заперечень) суму неустойки іншій Стороні у готівковій чи безготівковій формі в строк, що не перевищує 5 (п'ять) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги про сплату неустойки. Враховуючи зазначене договірне положення, сторони погодили, що право на нарахування неустойки не є абсолютним, а залежить від погодження (відсутності заперечень) сторін. Проте, відповідач заявляє про наявність заперечень щодо стягнення неустойки з підстав, зазначених у п. 2 цього відзиву.
Крім того, позивач нараховує штрафні (пеню) також на суми, які були предметом розгляду в справі №910/7736/25, чим фактично намагається переконати суд в доведеності заявлених позовних вимог. Проте рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2025 у справі №910/7736/25 не набрало чинності та оскаржується в Північному апеляційному господарському суді, а відтак позивач позбавлений права посилатися на дане рішення як на доказ своїх вимог.
- позивач не мав права здійснювати самостійний розподіл отриманих від відповідача коштів на власний розсуд. Відповідно до загальних принципів виконання грошових зобов'язань у разі наявності кількох зобов'язань між тими самими сторонами сплачені кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення боргу в хронологічному порядку - спочатку за найдавнішими зобов'язаннями, якщо інше не встановлено договором або не визначено сторонами під час здійснення платежу.
- також відповідач вважаємо, що нарахування та стягнення з відповідача пені та 35% річних у заявлених позивачем розмірі є несправедливим та порушує баланс інтересів сторін, а відтак, відповідач просить суд - у разі встановлення судом підставності нарахування таких відсотків річних та пені - зменшити розмір відсотків річних до суми 5 000,00 грн та розмір пені до суми 10 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд визнає Договір транспортного експедирування №К-147/УКТ від 30.04.2024 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування, отже, до правовідносин щодо його виконання також підлягають застосуванню норми Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Стаття 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" містить визначення понять наступних термінів:
- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
- експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
- перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
- учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
Експедитори за дорученням клієнтів:
- забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України;
- фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;
- здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;
- ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;
- організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;
- організовують експертизу вантажів;
- здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;
- надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;
- забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;
- здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності;
- забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;
- забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;
- здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;
- оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;
- надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;
- надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як убачається з матеріалів справи, на підставі договору, позивачем були надані, а відповідачем прийняті експедиторські послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом у період червень-серпень 2025 року на загальну суму 294 175,60 грн, що підтверджується: актами прийому передачі виконаних робіт, рахунками-фактурами, протоколами узгодження цін.
Зазначені вище акти приймання-передачі виконаних робіт підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Підпунктом 2.2.4. пункту 2.2. договору визначено, що клієнт зобов'язаний здійснювати оплату рахунків експедитора в строки та в порядку передбаченому п. 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата послуг за цим договором здійснюється клієнтом у вигляді передоплати згідно виставленого експедитором рахунку (не пізніше 1 банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку від експедитора) у розмірі 100 % попередньо розрахованої вартості послуг, яка погоджується сторонами в протоколах узгодження цін та включає в себе вартість винагороди експедитора, вартість залізничного тарифу, запірно-пломбувальні пристрої та інші можливі витрати, які повинні підтверджуватись відповідними документами у встановленому чинним законодавством України порядку тощо.
Як встановлено судом вище, рахунки-фактури, які містяться в матеріалах справи направлені на електронну пошту відповідача, яка вказана в розділі 9 договору "Реквізити сторін", а саме: inter.logistic.ua@gmail.com, що підтверджується роздруківками з електронної скриньки позивача.
Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку, що строк оплати отриманих послуг з перевезення вантажу залізничним транспортом у період червень-серпень 2025 року є таким, що настав.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У свою чергу, відповідачем здійснено оплату за отримані на підставі договору послуги у період червень-серпень 2025 року з перевезення вантажу залізничним транспортом на загальну суму 30 000,00 грн.
До матеріалів справи на підтвердження розміру заборгованості в розмірі 264 175,60 грн також надано підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін Акт звірки взаємних розрахунків за серпень 2025 року.
Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 зазначив, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Крім того, у постанові від 07.07.2021 у справі 916/2620/20 Верховний Суд, посилаючись на частини 1-4 статті 13, статтю 73, частини 1-3 статті 74 та статті 76-79 ГПК України зробив висновок, що акт звірки розрахунків є належним письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати обставини, на які вона посилається у позові.
Отже, з наданих позивачем доказів судом установлено, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу транспортно-експедиторські послуги згідно умов договору, а відповідач не оплатив надані послуги в повному обсязі.
За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відтак, здійснивши оцінку зібраних у справі доказів на предмет їх вірогідності та належності, суд приходить до висновку, що відповідачем було отримані від позивача експедиторські послуги з перевезення вантажу залізничним транспортом у період червень-серпень 2025 року, проте в порушення умов укладеного між сторонами договору повністю їх не оплачено, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 264 175,60 грн.
Відповідачем під час розгляду справи не надано належних і допустимих доказів на спростування обставини, зазначених позивачем, та в обґрунтування поданих заперечень, як і не надано доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання з оплати отриманих послуг на суму 264 175,60 грн.
Таким чином, ураховуючи те, що відповідно до умов договорів строк оплати наданих позивачем послуг настав, а доказів сплати заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 264 175,60 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 35% річних у розмірі 20687,75 грн та пеню - 18 323,45 грн, розраховані окремо за кожним неоплаченим відповідачем рахунком.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Умови п. 4.8 Договору передбачено, що за прострочення в оплаті послуг, робіт, витрат Експедитора понад строк, зазначений у даному Договорі або іншому погодженому Сторонами документі, Клієнт додатково сплачує штрафні санкції - пеню у розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожен день прострочення. Штрафні санкції за не виконання грошових зобов'язань нараховуються протягом усього строку прострочення. Крім того, Клієнт на вимогу Експедитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 35% (тридцять п'ять відсотків) річних від простроченої суми за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Штрафні санкції та інші види компенсацій (інфляційні втрати та плата за використання чужих грошей) стягуються/зараховуються в порядку черговості або сплачуються протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку або вимоги, в тому числі надіслані Клієнту засобами факсимільного або електронного зв'язку.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що пунктом 4.8. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст.625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 35% річних, суд визнає їх обґрунтованими та арифметично вірними.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Водночас, розмір пені, який підлягає стягненню з боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання регулюється положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як убачається з доданих позову розрахунків, позивач, керуючись приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», здійснив розрахунок пені, виходячи з розміру не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, а не у розмірі 0,7%, передбаченому п. 4.8 Договору.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд визнає їх обґрунтованими та арифметично вірними.
Щодо клопотання відповідача про зменшення 35% річних до суми 5000, 00 грн та пені - до суми 10 000,00 грн, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України (чинним на момент виникнення правовідносин) та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 35% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 35% річних, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 35% річних до суми 5 000, 00 грн.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено суду наявність виняткових обставин, за яких суд може зменшити заявлену позивачем до стягнення пеню.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 264 175,60 грн, пені - 18 323,45 грн та 35% річних - 20687,75 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Серед іншого, позивач, на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України, також просить зазначити у рішенні суду органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення у даній справі, проводити нарахування 35% річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Судом ураховано, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Проте, положення ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України передбачає нарахування лише одного виду санкцій за невиконання грошового зобов'язання або пені, або відсотків. Одночасне нарахування пені і відсотків не передбачено.
Суд вважає за необхідне зазначити про нараховування на суму основного боргу в розмірі 264 175,60 грн 35% річних за формулою: С х 30 х Д: 365 або 366 (в залежності від кількості днів у році за спірний період): 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення) та стягнути вказану суму нарахованих відсотків з за період, починаючи з 01.10.2025, до дати виконання рішення суду відповідачем.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України проценти річних сплачуються за весь час прострочення.
Отже, 35% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення платежу, а день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування.
Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
З огляду на викладене, задоволенню підлягає вимога позивача про нараховування на суму основного боргу в розмірі 264 175,60 грн 35% річних до дати повного виконання рішення суду відповідачем.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" (03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, буд. 5-Б, офіс 11, код ЄДРПОУ 38346686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРЕЙН" (67562, Одеська обл., Одеський р-н, село Крижанівка, вул. Академіка Сахарова, буд. 1-Б, поверх 4, кабінет 9, код ЄДРПОУ 36554348) заборгованість у розмірі 264 175 грн 60 коп., пеню - 18 323 грн 45 коп., 35% річних - 20 687 грн 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3638 грн 24 коп.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 35% річних за формулою: С х 35 х Д : 365 або 366 (в залежності від кількості днів у році за спірний період) : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення) на суму боргу 264 175,60 грн за період з 01.10.2025 до моменту виконання рішення суду відповідачем.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ЛОГІСТІК УКРАЇНА" суми боргу, нарахування 35% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, за наведеною вище формулою.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 19.01.2026.
Суддя А.І. Привалов