про повернення позовної заяви
19.01.2026 Справа № 908/105/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько Олександри Анатоліївни, розглянувши матеріали
позовної заяви: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Садівничого товариства «ДНІПРО» (69065, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські зорі, буд. 1)
про визнання недійсним рішення загальної конференції членів садівничого товариства «Дніпро» від 21.10.2023, зобов'язання вчинити дії,
13.01.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 150/08-07/26, документ сформований в системі Електронний суд 12.01.2026) ОСОБА_1 до відповідача Садівничого товариства «ДНІПРО» про:
- визнання недійсним рішення загальної конференції членів обслуговуючого кооперативу Садівничого товариства «ДНІПРО» від 21.10.2023 року, оформлене протоколом №24 загальної конференції представників СТ «ДНІПРО» від 21.10.2023;
- зобов'язання СТ «Дніпро» поновити електропостачання і водопостачання ділянки №34 кварталу 13, користувачем якої є ОСОБА_1 ;
- зобов'язання перерахувати розмір заборгованості позивача по членським внескам, без урахування періоду відключення його ділянки від лінії електромережі і центральної мережі водопостачання та періоду його виключення з членів товариства.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 13.01.2026, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/105/26 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про її повернення на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
За змістом статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Розмежовуючи юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних спорів та інших справ, визначених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), з юрисдикцією та повноваженнями господарських судів, суд у розрізі спірного в цій справі питання звертає увагу на таке.
Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У свою чергу, юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначаються ГПК України (стаття 1 Кодексу).
Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, яка передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що встановлює вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц, від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 року вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
При цьому, предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи:
- у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
- у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
- у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.
Водночас за приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За змістом поданої позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини в частині вимог про зобов'язання поновити електропостачання та водопостачання ділянки №34 кварталу 13, користувачем якої є ОСОБА_1 та про зобов'язання перерахувати розмір заборгованості позивача по членським внескам, без урахування періоду відключення його ділянки від лінії електромережі і центральної мережі водопостачання та періоду його виключення з членів товариства не пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності СТ «Дніпро», відтак не мають ознак спору щодо корпоративних прав позивача, не підпадають під пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що спір за участю фізичної особи, яка не є підприємцем, а позовні вимоги не підпадають під категорію спорів, які виникли з корпоративних відносин, не відноситься до юрисдикції господарських судів.
У частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який є одночасно способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги (постанова Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 910/130/21).
Фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, є підставою позову. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог до відповідачів, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду від 16.10.2020 № 910/7186/19).
За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
В той же час, статтею 21 та частиною 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено заборону об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем об'єднано вимоги, які виходячи із суті спору, належить розглядати в порядку різного судочинства, господарського і цивільного.
За приписами пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
За таких обставин, з урахуванням порушення правил об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, і, відповідно, за приписами Господарського процесуального кодексу України інститут роз'єднання позовних вимог, у даному випадку, не може бути застосований, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Ураховуючи формування позивачем позовної заяви в системі «Електронний суд», позовна заява з додатками до неї на адресу позивача не направляється.
Керуючись ст.ст. 20, 30, 173, 174, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (вх. № 150/08-07/26, документ сформований в системі Електронний суд 12.01.2026) до відповідача: Садівничого товариства «ДНІПРО» про визнання недійсним рішення загальної конференції членів садівничого товариства «Дніпро»; зобов'язання поновити електропостачання і водопостачання ділянки №34 кварталу №13; зобов'язання перерахувати розмір заборгованості по членським внескам, без урахування періоду відключення ділянки від лінії електромережі та центральної мережі водопостачання та періоду виключення позивача з членів товариства - повернути позивачеві.
Ухвала підписана 19.01.2026.
Відповідно до положень ст.ст. 174, 235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Суддя О.А Федько