вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"19" січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/25/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Сисин С.В., розглянувши матеріали справи за заявою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034, місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9 А) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156) про видачу судового наказу про стягнення з боржника - Приватного підприємства «Фірма «Колектор» (місцезнаходження - 76011, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Польова, будинок 5, код ЄДРПОУ - 13659249) 2492,96 грн, з яких: заборгованість за договором №12 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.02.2023 у розмірі 1826,34 грн, 36,53 грн - штраф у розмірі 2 % від вартості неоплаченої продукції, 159,27 грн - 3% річних, 470,82 грн - інфляційні нарахування та стягнення 266,24 грн судового збору,
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» (далі - заявник) звернулось до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Фірма «Колектор» (далі - боржник) 2492,96 грн, з яких: заборгованість за договором №12 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.02.2023 у розмірі 1826,34 грн, 36,53 грн - штраф у розмірі 2 % від вартості неоплаченої продукції, 159,27 грн - 3% річних, 470,82 грн - інфляційні нарахування та стягнення 266,24 грн судового збору,
Заява про видачу судового наказу обґрунтована тим, що 01.02.2023 між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Кутське лісове господарство» (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс») та Приватним підприємством «Фірма «Колектор» було укладено договір №12 на поставку необробленої деревини (далі - договір). На виконання умов договору заявник поставив боржнику згідно з товарно-транспортною накладною від 13.02.2023 товар (лісопродукцію) на суму 71345,40 грн. Однак боржник за отриманий товар розрахувався лише частково, внаслідок чого у нього перед заявником виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 1826,34 грн.
Через порушення боржником строків оплати, заявником відповідно до умов п.5.2 договору нараховано 2% штрафу в розмірі 36,53 грн, а також на підставі статті 625 ЦК України заявлено до стягнення з боржника 3% річних у розмірі 159,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 470,82 грн за весь час прострочення.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для її передачі на розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області за територіальною юрисдикцією (підсудністю) з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а у рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловив думку про те, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів…".
За приписами статті 149 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.
У постанові від 09.04.2019 у справі № 910/6407/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з урахуванням критерію територіальної юрисдикції господарських судів, судам належить керуватися приписами статей 27-30 ГПК України та враховувати законодавчо встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності (частина шоста статті 31 ГПК України).
Відповідно до статті 1 ГПК України, Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Положеннями Кодексу визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
У відповідності до положень статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Частиною четвертою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" закріплено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Судом здійснено перевірку відомостей внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що адресою місцезнаходження боржника - Приватного підприємства «Фірма «Колектор» (код ЄДРПОУ - 13659249) є: 76011, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Польова, будинок 5.
Отже, як вбачається зі змісту статей 27 і 149 ГПК України, такі норми є імперативними та не передбачають право осіб, які звертаються до господарського суду, змінювати територіальну юрисдикцію господарських справ на власний розсуд.
З огляду на наведені обставини, враховуючи, що місцезнаходженням боржника, є місто Івано-Франківськ, суд з урахуванням положень статей 27 і 149 ГПК України дійшов висновку, що заява про видачу судового наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до Приватного підприємства «Фірма «Колектор» підсудна господарському суду за місцезнаходженням боржника, а саме: Господарському суду Івано-Франківської області.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин першої та п'ятої статті 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі №916/542/18).
Щодо цього, суд зауважує, що предметом поданої Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» заяви про видачу судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Фірма «Колектор» грошових коштів у сумі 2492,96 грн виступає матеріально-правова вимога про стягнення з боржника заборгованості за поставлену лісопродукцію, а підставою - порушення боржником умов договором №12 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.02.2023 в частині оплати вартості поставленої йому товару.
Тобто вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» за заявою про стягнення з Приватного підприємства «Фірма «Колектор» грошових коштів не стосується факту виконання зобов'язань щодо постачання поставлення лісопродукції за договором; безпосередньо не пов'язані з місцем виконання договору, оскільки предметом стягнення не є вимога про фактичне виконання зобов'язань за адресами вибуття-прибуття товару.
Оскільки вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» до Приватного підприємства «Фірма «Колектор» стосуються стягнення грошових коштів, а не фактичного виконання зобов'язань за договором, то відсутні підстави вважати, що виконання договору в частині сплати заборгованості за поставлену лісопродукцію можливе лише у Закарпатській області. Зобов'язання, про порушення яких стверджує заявник, не є такими, які через їх особливість належить виконувати тільки в певному місці.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 Цивільного кодексу України за грошовим зобов'язанням виконання проводиться - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. У частині другій цієї статті Кодексу передбачено, що зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Наведене дозволяє дійти висновку про те, що умовами договору №12 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.02.2023 не передбачено особливостей щодо сплати заборгованості в чітко визначеному місці, а також не врегульовано питання щодо місця повернення відповідних грошових коштів. У свою чергу, місце виконання боржником зобов'язання щодо оплати вартості поставленої лісопродукції за своїм характером не пов'язане з місцем фактичного постачання останньої, оскільки зазначена сплата проводиться в будь-якому місці.
Із огляду на відсутність відомостей щодо узгодження сторонами договору місця виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором №12 купівлі-продажу необробної деревини від 01.02.2023, суд не вбачає правових підстав для застосування положень частини п'ятої статті 29 ГПК України та доходить висновку про необхідність визначення підсудності заяви про видачу судового наказу за загальними правилами.
При вирішенні питання про визначення підсудності заяви про видачу судового наказу суд враховує ухвалу від 30.08.2024 у справі № 924/698/23, у якій Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, зокрема, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
За частиною п'ятою статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов'язання і відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Колегія суддів зазначає, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору поставки, а місце поставки не має значення для визначення юрисдикції спору. Іншими словами, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір.
Тому, на думку колегії суддів, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України.
У разі спору про стягнення грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору не підлягає застосуванню і пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
За таких обставин, в ухвалі від 30.08.2024 у справі № 924/698/23 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції і не може бути встановлене договором. У зв'язку з цим не підлягає застосуванню і частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Отже, оскільки відсутні підстави застосування статті 30 ГПК України щодо правил виключної підсудності справ та відсутні підстави застосування положень частини п'ятої статті 29 ГПК України, то за таких обставин підлягають застосуванню приписи статей 27 і 149 ГПК України щодо пред'явлення заяви про видачу судового наказу за місцем знаходження боржника.
Частина п'ята статті 152 ГПК України передбачає, що в разі, якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд, не пізніше десяти днів з дня надходження заяви, постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.
Пунктом 1 частини першої статті 31 ГПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (положення частини третьої статті 31 ГПК України).
З огляду на наведене, беручи до уваги відсутність підстав для застосування при визначенні підсудності даного спору приписів частини п'ятої статті 29 ГПК України, а також враховуючи те, що місцезнаходженням боржника - Приватного підприємства «Фірма «Колектор» (код ЄДРПОУ - 13659249) є Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Польова, будинок 5, суд дійшов висновку, що матеріали заяви про видачу судового наказу (справа №907/25/26) підлягають надісланню до Господарського суду Івано-Франківської області за територіальною підсудністю.
Керуючись ст. 27, 31, 152, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Матеріали заяви з доданими до неї документами про видачу судового наказу (справа №907/25/26) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034, місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок, 9 А) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156) про видачу судового наказу про стягнення з боржника - Приватного підприємства «Фірма «Колектор» (місцезнаходження - 76011, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Польова, будинок 5, код ЄДРПОУ - 13659249) 2492,96 грн, з яких: заборгованість за договором №12 купівлі-продажу необробленої деревини від 01.02.2023 у розмірі 1826,34 грн, 36,53 грн - штраф у розмірі 2 % від вартості неоплаченої продукції, 159,27 грн - 3% річних, 470,82 грн - інфляційні нарахування та стягнення 266,24 грн судового збору - надіслати Господарському суду Івано-Франківської області (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грушевського, будинок 32) за підсудністю.
Ухвала складена та підписана 19.01.2026, набирає законної сили з моменту її підписання суддею, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до статей 255 і 256 ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.В.Сисин