15 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/3877/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Слободін М.М.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2424 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Рильовою В.В., ухвалу підписано 03.11.2025) у справі №922/3877/25
за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави
до 1) Харківської міської ради, м.Харків,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3) Фізичної особи-підприємця Луніної Вікторії Олексіївни, м. Харків,
про визнання недійсним договору та повернення майна,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 у справі №922/3877/25 у задоволенні заяви керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова про забезпечення позову (вх.№3877 від 30.10.2025) - відмовлено.
Ухвала суду обґрунтована тим, що заявником разом з поданою на розгляд суду заявою обов'язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, відступлення для інших осіб. При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не бути вважати це достатньою підставою для задоволення заяви. Натомість, у поданій прокурором на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності невиконання Фізичною особою-підприємцем Луніною В.О. рішення суду. При цьому, заявником до заяви про забезпечення позову не додано жодного доказу наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову. Зокрема, заявником не надано доказів, які б свідчили про вчинення Фізичною особою-підприємцем Луніною В.О. дій, направлених на ухилення від виконання рішення, у разі задоволення позову. Також, як зазначено судом, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернеться до суду. Суд також наголосив на тому, що наявність обставин, з якими заявник пов'язує необхідність накладення арешту на майно, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарсько процесуальним кодексом України.
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 у справі №922/3877/25 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову задовольнити; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 625196363101, а саме - нежитлові приміщення підвальної частини №30-4, 30-5, 30-7, 30-8, 30-9 загальною площею 50,5 кв.м; об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977810663101, а саме - одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху №30-1 загальною площею 5,2 кв.м; та об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977846663101, а саме 30/100 часток у праві власності на одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху №І площею 0,6 кв.м, загальною площею 56,3 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. “А-4» за адресою: АДРЕСА_1 (к. АДРЕСА_1 ) із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном; судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за відповідними реквізитами.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом не надано оцінки доводам прокурора, що предметом спору у даній справі є, зокрема, вимога про повернення у комунальну власність нежитлових приміщень підвальної частини №30-4, 30-5, 30-7, 30-8, 30-9 загальною площею 50,5 кв.м; одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху №30-1 загальною площею 5,2 кв.м; 30/100 часток у праві власності на одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху № І площею 0,6 кв.м, загальною площею 56,3 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, 52. Зазначає, що у разі задоволення позовних вимог ФОП Луніна В.О. втрачає право власності на спірне майно та матиме повернути це майно у комунальну власність територіальної громади. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна може розпорядитися майном на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, наявність у ФОП Луніної В.О. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. ФОП Луніна В.О., знаючи про наявність судового спору та можливого задоволення позову прокурора, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. Вказані способи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є ФОП Луніна В.О., а відсутність обтяжень не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 15.12.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Крім того, за змістом ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Так, ухвала суду від 15.12.2025 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду була надіслана у Єдиний державний реєстр судових рішень для оприлюднення 15.12.2025 та 17.12.2025 була оприлюднена для загального доступу.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Луніної Вікторії Олексіївни , в якій просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.01.2017 № 5443-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Луніною Вікторією Олексіївною (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 188;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Луніну Вікторію Олексіївну (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 625196363101, а саме - нежитлові приміщення підвальної частини №30-4, 30-5, 30-7, 30-8, 30-9 загальною площею 50,5 кв.м; об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977810663101, а саме - частину нежитлового приміщення 1-го поверху №30-1 загальною площею 5,2 кв.м; та об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977846663101, а саме - 30/100 часток у праві власності на частину нежитлового приміщення 1-го поверху № І площею 0,6 кв.м, загальною площею 56,3 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. “А-4» за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, 52 (к.н. вул. Халтуріна), а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
Разом з позовною заявою керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 625196363101, а саме - нежитлові приміщення підвальної частини №30-4, 30-5, 30-7, 30-8, 30-9 загальною площею 50,5 кв.м; об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977810663101, а саме - частину нежитлового приміщення 1-го поверху №30-1 загальною площею 5,2 кв.м; та об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977846663101, а саме - 30/100 часток у праві власності на частину нежитлового приміщення 1-го поверху № І площею 0,6 кв.м, загальною площею 56,3 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. “А-4» за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, 52 (к.н. вул. Халтуріна) із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
03.11.2025 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 31.05.2023 у справі № 906/1223/22, від 21.12.2022 у справі № 911/121/22.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі № 910/4192/22, у немайнових спорах суд вживає заходів забезпечення позову з превентивною метою щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, та, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суд має встановити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза унеможливлення чи суттєвого утруднення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
У справі № 910/1040/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
У постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, у постановах Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №904/1934/23, від 04.09.2025 у справі 914/444/25.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Визначення такого поняття як арешт майна міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).
Предметом спору у даній справі є: визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.01.2017 №5443-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Луніною Вікторією Олексіївною та зобов'язання Фізичну особу-підприємця Луніну Вікторію Олексіївну повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна.
Підставою для звернення прокурора з вищевказаною позовною заявою стали матеріали кримінального провадження, якими підтверджено порушення процедури приватизації комунального майна шляхом його викупу орендарем без проведення поліпшень, без аукціону чи конкурсу.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор посилається на те, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - ФОП Луніна В.О. втрачає право власності на спірне майно та повинна буде повернути це майно. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ФОП Луніна В.О. може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Таким чином, як зазначає прокурор, наявність у ФОП Луніної В.О. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ФОП Луніна В.О. дізнавшись про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у поданій прокурором на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності невиконання Фізичною особою-підприємцем Луніною В.О. рішення суду та відсутність жодного доказу наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову, зокрема, доказів, які б свідчили про вчинення Фізичною особою-підприємцем Луніною В.О. дій, направлених на ухилення від виконання рішення, у разі задоволення позову, оскільки такі висновки суперечать наведеній вище правовій позиції Верховного Суду щодо застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність у Фізичної особи-підприємця Луніної В.О. правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом цієї справи, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі про витребування спірного майна з володіння Фізичної особи-підприємця Луніної В.О. (у разі задоволення такого позову).
Отже, існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про витребування його з володіння третього відповідача у разі задоволення такого позову.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначений захід забезпечення позову не завдає шкоди Фізичній особі-підприємцю Луніній В.О., адже не позбавляє її прав на володіння та користування майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежить право розпорядитися спірним майном, відчужити його третім особам, передати нерухоме майно в оренду, змінити його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділити, виділити чи об'єднати.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об'єкта у відповідному правовому статусі) з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Заявлені заходи забезпечення безпосередньо стосуються предмета спору.
Крім того, суд бере до уваги, що ФОП Луніна В.О. ані під час розгляду заяви господарським судом першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не зазначила, яким чином вжиття наведених заходів та збереження у зв'язку з цим існуючого стану, порушують її права, та не навела обставин, що в сукупності свідчили б про можливість заявника отримати повний захист оспорюваного права в межах даного судового провадження без нових звернень до суду, якщо позов буде задоволено, але згадані заходи забезпечення позову у цій справі не будуть вжиті судом (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2025 у cправі № 914/444/25).
Суд вважає слушними побоювання скаржника стосовно того, що перебування об'єктів нерухомого майна, що є предметом спору, у власності третього відповідача створює передумови для подальшої їх передачі цією особою у власність або в користування іншим особам. А подальше відчуження об'єктів нерухомого майна ФОП Луніною В.О. до закінчення розгляду даного позову призведе до неможливості виконати рішення суду (в разі задоволення позову) та захистити права заявника в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
З огляду на викладене, врахувавши предмет і підстави поданої заяви, колегія суддів вважає, що наявні підстави для вжиття визначених заявником заходів забезпечення позову, адже вони відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку з предметом позовних вимог та можуть забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.
Натомість висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції приписів ст.ст. 136, 137 ГПК України та наведених правових позицій Верховного Суду, в зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а заява керівника Салтівської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх.№3877 від 30.10.2025) підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому ухвала Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 у справі №922/3877/25 підлягає скасуванню, як така, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, а заява керівника Салтівської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх.№3877 від 30.10.2025) підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.11.2025 у справі №922/3877/25 скасувати.
Заяву керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова про забезпечення позову (вх.№3877 від 30.10.2025) задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 625196363101, а саме - нежитлові приміщення підвальної частини №30-4, 30-5, 30-7, 30-8, 30-9 загальною площею 50,5 кв.м; об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977810663101, а саме - одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху №30-1 загальною площею 5,2 кв.м та об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 977846663101, а саме 30/100 часток у праві власності на одну другу частину нежитлового приміщення 1-го поверху №І площею 0,6 кв.м, загальною площею 56,3 кв.м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-4» за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, 52 (к.н. вул. Халтуріна) із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Стягувач: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова (вул. Глобинська 23, м. Харків, 61038, ЄДРПОУ 0291010825)
Боржник: Фізична особа-підприємець Луніна Вікторія Олексіївна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
Постанова набирає законної сили негайно після її оголошення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 19.01.2026.
Головуючий суддя Ярослава Олексіївна БІЛОУСОВА
Суддя Наталя Олександрівна МАРТЮХІНА
Суддя Михайло Миколайович СЛОБОДІН