79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"13" січня 2026 р. Справа №926/3527/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Стронська А.І.
за участю представників учасників процесу:
від позивача - Смотр Д.М.
від відповідача-1 - Коляда М.О.
від відповідача-2 - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ “Ворзель» від 24.11.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/3459/25 від 25.11.2025)
на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 13.11.2025, суддя Ніколаєв Михайло Ілліч)
у справі № 926/3527/25
за позовом Виконавчого комітету Чернівецької міської ради
до відповідача 1 ТОВ “Ворзель»
до відповідача 2 ТОВ “Пантера ЛТД»
про скасування державної реєстрації та визнання правочину недійсним
Короткий зміст вимог позивача та ухвали суду першої інстанції.
Виконавчий комітет Чернівецької міської ради ( далі - Виконавчий комітет, позивач) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ворзель» ( далі - ТОВ “Ворзель», відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Пантера ЛТД» ( далі - ТОВ “Пантера ЛТД», відповідач 2) про: визнання недійсним договору купівлі-продажу №341 від 21.11.2024; скасування рішення державного реєстратора від 21.11.2024 №76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт від ТОВ “Пантера ЛТД» до ТОВ “Ворзель».
Позов обґрунтований тим, що 21.11.2024 у Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності ТОВ “Ворзель» на АЗК (Автозаправний комплекс) за адресою: м. Чернівці, вул. Сторожинецька, 196-А на підставі договору купівлі-продажу №341 від 21.11.2024.
Однак, до моменту посвідчення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бояринцевою О.В. укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу та реєстрації права власності за відповідачем 1 на нерухоме майно такий об'єкт (АЗС) за адресою м. Чернівці, вул. Сторожинецька 196-А не існував. У підставах набуття права власності будь-які документи дозвільного характеру, які давали б право здійснювати будівництво об'єкта нерухомості або свідчили б про введення його в експлуатацію, відсутні.
Вказане свідчить, що такий об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, що унеможливлює здійснення його державної реєстрації, а дії приватного нотаріуса при внесенні змін в Державний реєстр речових прав порушують Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності», Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, а також перешкоджають суб'єкту господарювання, який знаходиться за сусідньою адресою (вул. Сторожинецька 192-А), здійснити нове будівництво відповідно до наявної документації.
Окрім того Виконавчим комітетом подано суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ “Ворзель» чи будь-яким іншим фізичним або юридичним особам, будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна - АЗК в м. Чернівці, вул. Сторожинецька, 196-А , а також накладення арешту на майно до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачі свідомо вчиняли протиправні дії, усвідомлюючи, що предметом правочину є об?єкт самочинного будівництва, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження спірного об?єкта нерухомості, що позбавить позивача можливості захистити свої порушені права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у справі №926/3527/25 заяву Виконавчого комітету про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Ворзель» чи будь-яким іншим фізичним або юридичним особам, будь-яким суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна АЗК (автозаправний комплекс) в м. Чернівцях по вул. Сторожинецька, 196-А до набрання законної сили судови рішенням у справі 926/3527/25. В решті вимог заяви Виконавчого комітету про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду мотивована положеннями ст.ст.136,137 ГПК України та тим, що застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову - заборона здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об'єкта нерухомого майна безпосередньо пов'язане із предметом позову, не є перешкодою в здійсненні ТОВ «Ворзель» господарської діяльності та не завдасть останньому збитків. Натомість невжиття вказаних заходів може призвести до подальшого відчуження спірного об?єкта нерухомості, що може позбавити позивача можливості захистити свої права в межах даного судового провадження без нових звернень до суду.
Водночас, суд дійшов висновку про відмову в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно з огляду на те що Виконавчий комітет в прохальній частині заяви про забезпечення позову не зазначив на яке саме майно слід накласти арешт, хто його власник та не обгрунтував, як ненакладення арешту може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ТОВ «Ворзель» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у
справі №926/3527/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Виконавчого комітету про забезпечення позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачем 1, наявності спору між сторонами у справі та наявності перешкод для виконання рішення суду у цій справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. На думку відповідача 1, між ним та позивачем взагалі відсутній спір про право та жодних прав позивача порушено не було.
Виконавчий комітет подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити ТОВ «Ворзель» у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у справі №926/3527/25 залишити без змін з підстав її законності та обгрунтованості.
Зокрема, позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності часткового задоволення заяви про забезпечення позову - заборони здійснення реєстраційних дій щодо спірного об'єкта нерухомого майна, оскільки невжиття такого заходу може позбавити позивача можливості захисти свої права в межах даного судового провадження без нових звернень до суду. Дана заборона носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків ТОВ «Ворзель» та не позбавляє можливості здійснення господарської діяльності, отримання доходів сплати податків тощо.
ТОВ “Пантера ЛТД» відзиву на апеляційну скаргу не подало, що не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 справу №926/3527/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ворзель» на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у справі №926/3527/25 та призначено розгляд справи на 16.12.2025.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 та від 11.12.2025 задоволено заяви представників позивача та відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 розгляд справи відкладено на 13.01.2026 з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача 1 ( в режимі відеоконференції).
Відповідач 2 участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення усім учасникам спрви ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача 2.
В судовому засіданні 13.01.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи приписи вищевказаних норм, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів переглядає ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у цій справі лише в частині задоволення заяви Виконавчого комітету про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому,в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суд розглядає вказану заяву з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Водночас, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Колегія суддів зазначає, що у цій справі Виконавчим комітетом заявлено позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 21.11.2024 №341 та скасуваня рішення державного реєстратора від 21.11.2024 №76206383, яким було внесено зміни до розділу об'єкта нерухомого майна 1039807573101 Державного реєстру речових прав та здійснено перехід права власності на нерухомий об'єкт, розташований у м. Чернівці по вул. Сторожинецька 196-А від ТОВ “Пантера ЛТД» до ТОВ “Ворзель».
Позивач зазначає, що до моменту посвідчення приватним нотаріусом договору купівлі-продажу між відповідачами та реєстрації права власності за відповідачем 1 такий об'єкт як АЗС за адресою м. Чернівці, вул. Сторожинецька 196-А не існував, що вказує на протиправне здійснення державної реєстрації самочинного будівництва.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки подальше здійснення реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна у разі задоволення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Вжитий судом захід забезпечення позову стосується виключно предмета спору, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача 1, оскільки майно фактично перебуває у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість вчинення реєстраційних дій щодо нього.
Зважаючи на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний заявником та задоволений судом першої інстанції спосіб забезпечення позову є достатнім та співмірним стосовно предмета спору, не призведе до невиправданого обмеження прав та законних інтересів відповідачів та інших осіб, які не є учасниками справи, чи до блокування їх господарської діяльності, а лише запровадить тимчасові законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод для ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.
При цьому, судом не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем 1, оскільки такі стосуються розгляду справи по суті. Саме внаслідок дослідження та встановлення вказаних обставин у суду будуть наявні/ відсутні підстави для висновку щодо обґрунтованості позову.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у цій справі прийнята з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду заяви про забезпечення позову, дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.
Доводи апелянта не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ТОВ “Ворзель» від 24.11.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/3459/25 від 25.11.2025) залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2025 у справі №926/3527/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.
5. Матеріали оскарження ухвали повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 19.01.2026
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.