"08" січня 2026 р. Справа №921/276/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК.Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
представник від ТОВ"Медичний центр "Віасан" - Бачинська Н.О. (адвокатка)
розглянувши апеляційні скарги 1. Приватного підприємства “Вестхім» (вх.ЗАГС №01-05/2754/25 від 15.09.2025)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан"(вх.ЗАГС №01- 05/2804/25 від 22.09.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.08.2025 (повне рішення - 09.09.2025,суддя Я.Я. Боровець)
у справі №921/276/25
за позовом Приватного підприємства "Вестхім", м. Івано- Франківськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан", м. Тернопіль
про стягнення заборгованості у розмірі 642 212,07 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)
Суть спору.
ПП "Вестхім" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача ТОВ "Медичний центр "Віасан" про стягнення заборгованості у розмірі 642 212,07 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору про надання поворотної фінансової допомоги №81124 від 08.11.2024 в частині несвоєчасного повернення грошових коштів. Внаслідок зазначеного у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 7 625 000,00 грн основного боргу, 532 537,41 грн інфляційних нарахувань та 109 674,66 грн 3% річних (на день подання позову).
Ухвалою від 19.06.2025 суд прийняв заяву про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням вимог якої позивач просив суд стягнути з відповідача 109 674,66 грн 3% річних, 532 537,41 грн інфляційних нарахувань.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 27.08.2025 у задоволенні позовних вимог відмовив, заяву ПП "Вестхім" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув із ТОВ "Медичний центр "Віасан" на користь ПП "Вестхім" 40 000,00 грн витрат на професійну юридичну допомогу. В задоволенні заяви в іншій частині - відмовив.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову мотивоване тим, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 08.11.2024 по 01.05.2025 є необґрунтованим, оскільки такі нарахування здійснені всупереч вимогам п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, яким встановлено обмеження щодо стягнення відповідних нарахувань під час дії воєнного стану.
В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000, 00 грн, суд вказав, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу, які підтверджені відповідними доказами та пов'язані з розглядом справи, а тому відповідно до норм ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, з урахуванням принципів співмірності та розумності.
Суд вказав, що заявлений до стягнення розмір витрат у іншій частині є необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, у зв'язку з чим дійшов висновку про можливість компенсації таких витрат лише частково, а в іншій частині - відмовив.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.08.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат і 3% річних за ст. 625 ЦК України. Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором поворотної фінансової допомоги, а тому позивач має право на відшкодування інфляційних втрат та 3% річних як способу захисту майнового права, незалежно від вини боржника.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України як підставу для звільнення відповідача від відповідальності за ст. 625 ЦК України, тоді як наявна судова практика Верховного Суду підтверджує можливість стягнення таких нарахувань. У зв'язку з цим апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Також апелянт покликається на те, що суд безпідставно зменшив розмір витрат на правничу допомогу і відшкодував їх не в повному обсязі, хоча вони були пов'язані з розглядом справи та необхідні з огляду на ціну позову й значення спору для позивача. Апелянт наголошує, що витрати на правничу допомогу мають бути компенсовані повністю, оскільки ризик неповернення значної суми коштів (7 625 000,00 грн) вимагав вжиття додаткових процесуальних заходів, зокрема забезпечення позову та інших юридичних дій, які сприяли швидшому погашенню боргу. У зв'язку з цим апелянт вважає, що часткове відшкодування витрат суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, а тому просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у повному розмірі.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач покликається на те, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим.
Відповідач зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, належним чином оцінив надані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального права, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. На переконання відповідача, заявлені позивачем нарахування за ст. 625 ЦК України охоплюють період дії воєнного стану та підпадають під обмеження, передбачені п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у зв'язку з чим відповідні вимоги не підлягають задоволенню, а висновки суду узгоджуються з актуальними правовими висновками Верховного Суду.
Окремо відповідач наголошує, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики та передбачає безоплатність користування коштами, а тому посилання апелянта на наявність збитків чи інших негативних наслідків у зв'язку з неповерненням коштів є необґрунтованими.
Крім того, відповідач вважає безпідставним оскарження рішення у частині судових витрат, зазначаючи, що за наслідками відмови у задоволенні позову судові витрати відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України мають покладатися на позивача, а тому стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн є необґрунтованим і таким, що суперечить загальним засадам розподілу судових витрат.
У зв'язку з наведеним відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області - без змін.
Водночас ТОВ "Медичний центр "Віасан" також подало апеляційну скаргу на рішення суду від 27.08.2025 в частині задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000, 00 грн з відповідача.
Апелянт вважає рішення в зазначеній частині незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не враховано заперечення відповідача, неправильно застосовано норми процесуального права та відступлено від загальних правил розподілу судових витрат. Зокрема, скаржник вказує, що за результатом розгляду справи суд відмовив у задоволенні позову, а тому відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати мають покладатися на позивача, а не на відповідача.
Також апелянт наголошує, що він діяв добросовісно, не зловживав процесуальними правами, не затягував розгляд справи та повернув суму поворотної фінансової допомоги ще до відкриття провадження у справі, що, на його думку, виключає можливість застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України як винятку із загального правила.
У зв'язку з цим просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
08.01.2026 в судовому засіданні взяла участь представниця відповідача, яка навела доводи та заперечення по суті апеляційних скарг. Представник позивача в судове засідання не з?явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Водночас представником відповідача повторно подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об?єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом у заяві обставини не відповідають зазначеним критеріям та не є достатньо обгрунтованими
Апелянт, як особа, яка ініціювала оскарження судового рішення у справі шляхом подання апеляційної скарги, відповідно до норм процесуального закону, має вживати заходів для скорочення тривалості судового розгляду. Враховуючи зазначене вище, а також те, що представник апелянта не вперше не з?являється в судове засідання та подає клопотання про відкладення розгляду справи з тих же підстав, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника апелянта.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законног та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Фактичні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що 08.11.2024 ПП "Вестхім" (позикодавець) та ТОВ "Медичний центр "Віасан" (позичальник) уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги №81124 (надалі - договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі, передбаченому в п.2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1).
У пункті 2.1 договору зазначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 7 625 000,00 грн.
Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п. 2.2 договору).
Пунктом 2.3 договору сторонами обумовлено, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику у повному розмірі на 3 (три) місяці.
Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п.2.4 договору).
Поворотна фінансова допомога вважається наданою позикодавцем позичальнику з моменту перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджує виписка з банку (п.2.5 договору).
Відповідно до пю 3.1 договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню на вимогу позикодавця, але не пізніше сплину останнього дня строку, визначеного в п.2.3 цього договору.
Згідно з п.3.4 договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку, або зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту перерахування коштів, що позичалися, на поточний рахунок позикодавця, або оформленням відповідних документів (актів) взаємозаліку (п. 3.5 договору).
Відповідно до п. 8.1 договору такий вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.
На виконання умов договору, позивач здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 7 625 000,00 грн, в якості надання поворотної фінансової допомоги, яка прийнята відповідачем. Зазначене підтверджується платіжною інструкцією №4282 від 13.11.2024.
Як зазначив позивач, відповідач порушив умови договору, внаслідок чого, на момент звернення з цим позовом до суду, у відповідача виник борг перед позивачем у розмірі 7 625 000,00 грн.
Зважаючи на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивач нарахував позивачу інфляційні нарахування у розмірі 532 537,41 грн та 3 % річних у розмірі 109 674,66 грн, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.
Після звернення позивача з позовом до суду, відповідач 16.05.2025 перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 625 000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція №855.
Внаслідок чого, позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача 109 674,66 грн 3% річних та 532 537,41 грн інфляційних нарахувань.
Оцінка суду.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Цивільного кодексу України, суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, який за правовою природою є договором позики, що підпадає під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.
Як визначено ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення (п.14.1.257 ст. 14 Податкового кодексу України).
Як було зазначено вище, позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу строком на три місяці, перерахувавши йому грошові кошти у розмірі 7 625 000,00 грн.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Всупереч зазначеної норми, а також в порушення умов договору, відповідач свій обов'язок щодо своєчасного повернення поворотної фінансової допомоги не виконав.
Положеннями ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд першої інстанції встановив, що відповідач виконав свій обов?язок із повернення позивачу коштів після звернення позивача з позовом до суду, а саме 16.05.2025 перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 7 625 000,00 грню Вказане підтверджується платіжною інструкцією №855, у призначенні платежу якої відповідач зазначив: "повернення поворотної фінансової допомоги згідно договору №81124 від 08.11.2024".
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як визначено ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв?язку з порушенням відповідачем строків повернення фінансової допомоги, позивач нарахував та заявив до стягнення 532 537,41 грн інфляційних нарахувань та 109 674,66 грн 3% річних за період з 08.11.2024 по 01.05.2025, на підставі ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який і досі триває.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено зокрема п. 18.
Пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23.Верховний Суд вказав, що тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки на думку скаржника, вказана норма не поширюється на договори поворотної фінансової допомоги.
Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, суд дійшов висновку, що дія зазначеного пункту поширюється, зокрема, на договори про надання поворотної фінансової допомоги - позики (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №910/8349/22).
З урахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції щодо поширення положень п. 18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України на правовідносини сторін у цій справі, які виникли на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 №81124, є правомірним та обгрунтованим.
Твердження апелянта про те, що відповідач використовував кошти у підприємницькій діяльності, отримував прибуток, а позивач зазнав збитків через інфляцію, є оціночними та такими, що не впливають на правову кваліфікацію спірних вимог.
Предметом розгляду у цьому випадку є наявність або відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат у період дії воєнного стану, які прямо виключені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє покликання апелянта на низку постанов Верховного Суду щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Судова практика, на яку посилається апелянт, є нерелевантною до даного спору, оскільки або стосується інших правовідносин, або не враховує особливостей правового регулювання відповідальності за прострочення зобов'язань у період воєнного стану, а тому не може бути взята судом до уваги.
Натомість суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у спірних правовідносинах, які виникли з договору позики (поворотної фінансової допомоги), у період дії воєнного стану підлягає застосуванню спеціальна норма - п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, яка передбачає звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.11.2024 по 01.05.2025.
Позивачем та відповідачем також подані апеляційні скарги на рішення суду від 27.08.2025 в частині стягнення та відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Розглянувши апеляційні скарги в цій частині колегія суддів дійшла висновку, що такі є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).
05.08.2025 представник позивача сформував у підсистемі "Електронний суд" заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 260 000,00 грн у справі №921/276/25 та долучив відповідні докази.
На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи позивач долучив ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1100624 від 08.05.2025, зі змісту якого вбачається, що у цій справі адвокат Хоптій Мирослав Васильович (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №228 від 29.11.1996) надає ПП "Вестхім" у Господарському суді Тернопільської області правову допомогу на підставі договору про правничу допомогу №01/05-25-2 від 01.05.2025, яким повноваження адвоката не обмежуються.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (надалі - Закон), згідно зі ст. 26 якого адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктами 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Як встановлено судом першої інстанції інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 01.05.2025 між ПП "Вестхім" (клієнт) та Адвокатським бюро "Хоптій та Партнери" в особі адвоката Хоптія Мирослава Васильовича (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги №01/05-25-2, за умовами якого клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов?язання надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, позовну заяву та здійснювати представництво в Господарському суді Тернопільської області за позовом ПП "Вестхім" до ТОВ "Медичний центр "Віасан" про стягнення основного боргу у розмірі 7 625 000,00 грн, 3% річних у розмірі 109 674,66 грн за період з 08.11.2024 по 01.05.2025, збитки із врахуванням індексу інфляції за період з 08.11.2024 по 01.05.2025 у розмірі 532 537,41 грн (розділ І договору).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ договору клієнт уповноважує виконавця надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, позовну заяву та здійснювати представництво в Господарському суді Тернопільської області щодо вищезазначеного спору.
Виконавець зобов'язався надати юридичні послуги: робити адвокатські запити; надавати юридичні консультації; готувати необхідні документи; позовні матеріали; здійснювати представництво в судах (п. 4 розділу ІІ договору).
Пунктом 2 розділу ІІ договору сторони домовились, що представництво інтересів клієнта здійснюється адвокатом Хоптій М.В..
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ договору, клієнт та виконавець погоджується, що складання процесуальних документів, підготування позовної заяви, представництво в суді першої інстанції оплата складає 260 000,00 грн. Оплата здійснюється протягом 15 днів після підписання договору.
На виконання вимог договору, клієнт здійснив часткову оплату адвокатських послуг, що підтверджується платіжною інструкцією № 5368 від 05.05.2025 на суму 60 000,00 грн.
На підтвердження надання адвокатських послуг, позивач долучив акти про прийняття-передачі наданих послуг від 03.06.2025 та від 05.08.2025.
У п. 1 актів від 03.06.2025 та 05.08.2025 сторони вказали, що виконавець надав замовнику юридичні послуги відповідно до договору про надання правової допомоги №01/05-25-2 від 01.05.2025, а замовник прийняв надані послуги, а саме:
- виконавцем вивчено матеріали справи, судову практику та підготовлено позовну заяву про стягнення з відповідача ТОВ "Медичний центр "Віасан" на користь ПП "Вестхім" основного боргу в розмірі 7 625 000,00 грн, за період з 08.11.2024 до 01.05.2025 3% річних в розмірі 109 674,66 грн, збитки із врахуванням індексу інфляції за період з 08.11.2024 до 01.05.2025 в розмірі 532 537,41 грн;
- виконавцем підготовлено заяву про забезпечення позову;
- ТОВ "Медичний центр "Віасан" згідно платіжної інструкції від 16.05.2025 проведено оплату 7 625 000,00 грн на рахунок ПП "Вестхім" та погашено основний борг ;
- підготовлено заяву в порядку ст. 46 ГПК України;
- підготовлено заяву про повернення судового збору.
Пунктом 2 акту від 03.06.2025 сторони домовились, що вартість послуг за період з 01.05.2025 до 03.06.2025 становить 75 000,00 грн.
Проте, п. 2 акту від 05.08.2025 сторони домовились, що вартість послуг за період з 01.05.2025 до 05.08.2025 становить 260 000,00 грн.
Пунктом 3 актів зазначено, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу послуг в цілому замовник до виконавця немає.
При цьому, зміст п.1 розділу ІІІ договору та актів свідчать про те, що сторонами було погоджено і визначено фіксовану вартість послуг адвоката.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування витрат, суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
Як було зазначено вище, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Так, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правовий висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постановах від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.).
З врахуванням зазначеного, оскільки на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявник надав копію договору про надання правничої допомоги, яким визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу, а також акти наданих послуг, то вказане дозволяє встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг.
Так, матеріалами справи підтверджується, що позовна заява, заяви про забезпечення позову, заява в порядку ст. 46 ГПК України та заява про повернення судового збору у справі №921/276/25 підготовлено адвокатом Хоптієм М.В..
Протоколи судових засідань у справі №921/276/25 свідчать про здійснення адвокатом Хоптієм М.В. представництва інтересів замовника (позивача) у цій справі.
Згідно з ч. 5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз норм статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач надіслав до суду першої інстанції заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких заперечував щодо заявлених витрат, просив відмовити у задоволенні заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проаналізувавши матеріали справи в контексті наданої адвокатом правової допомоги позивачу, взявши до уваги доводи та заперечення, викладені сторонами в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає законним та справедливим рішення суду про обґрунтованість понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000, грн.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, заявник обґрунтовував розмір витрат на правничу допомогу сумою 260 000,00 грн, проте подані до суду документи містять суперечності щодо вартості послуг за умови однакового переліку та обсягу робіт. Зокрема, у матеріалах справи наявні акти приймання-передачі наданих послуг, які містять тотожний опис виконаних робіт, але визначають різні суми оплати (зокрема 75 000,00 грн та 260 000,00 грн). Така невідповідність не дає підстав вважати доведеним саме заявлений розмір витрат у сумі 260 000,00 грн як необхідний та співмірний витратам, що об'єктивно були потрібні для представництва інтересів у цій справі.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлена до відшкодування сума 260 000,00 грн є завищеною та не відповідає критеріям розумності й співмірності, визначеним ч. 5 ст. 129 ГПК України, а тому обґрунтовано підлягала зменшенню. Визначаючи суму компенсації у розмірі 40 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із фактичного обсягу процесуальних дій, характеру спору, його значення для сторін, а також загальних засад справедливості та пропорційності розподілу судових витрат, і дійшов висновку про можливість покладення на іншу сторону лише співмірної частини таких витрат.
Посилання апелянта на те, що суд не мав права зменшувати розмір витрат та повинен був покласти їх у повному обсязі на іншу сторону, колегія суддів відхиляє як такі, що не відповідають наведеним положенням процесуального закону та сформованим правовим висновкам, оскільки компенсації підлягають не будь-які витрати, визначені сторонами у договорі, а лише ті, що підтверджені належними доказами, є необхідними та мають розумний і співмірний розмір.
Також колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції процесуальних норм в частині розподілу судових витрат, зокрема на правничу допомогу.
Так, за загальним правилом розподілу судових витрат у разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).
У цій справі рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.08.2025 у позові відмовлено.
Верховним Судом у постановах від 11.11.2022 у справі №909/50/22, від 21.06.2023 у справі №910/12047/21 зазначено, що випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, а також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Частина 9 ст. 129 ГПК України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Підставою звернення ПП "Вестхім" з цим позовом до суду було невиконання ТОВ "Медичний центр "Віасан" умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.11.2024 за №81124, в частині повернення грошових коштів в сумі 7 625 000,00 грн, наданих в якості надання поворотної фінансової допомоги.
Разом з тим, оплату грошових коштів в сумі 7 625 000,00 грн ТОВ "Медичний центр "Віасан" здійснило вже після звернення позивача з позовом до суду.
Посилання апелянта на загальне правило ч. 4 ст. 129 ГПК України про покладення судових витрат на позивача у разі відмови в позові колегія суддів відхиляє як неповне, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зобов'язаний враховувати також положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, згідно з якими суд може покласти судові витрати на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, незалежно від результату його вирішення. При цьому, суд першої інстанції вказав, що спір у справі виник з вини відповідача, оскільки повернення коштів за договором було здійснено ним після звернення позивача з позовом до суду.
Доводи апелянта про те, що він не зловживав процесуальними правами, діяв добросовісно та повернув основну суму заборгованості до відкриття провадження у справі, не спростовують встановленого судом факту, що саме несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання стало причиною звернення позивача до суду, а відтак підставою для застосування судом положень ч.9 ст.129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу.
При цьому, твердження ТОВ «Медичний центр «Віасан» про передчасну подачу позову не відповідає дійсності, оскільки за умовами договору грошові кошти підлягали поверненню до 13.02.2025, однак відповідач зобов'язання у визначений строк не виконав. Натомість позивач звернувся до суду лише 03.05.2025, тобто після спливу встановленого договором строку виконання та із суттєвим часовим проміжком, який є достатнім для добровільного врегулювання.
Отже, на момент подання позову прострочення виконання зобов'язання вже настало, а тому звернення до суду було правомірним способом захисту порушеного права.
Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не містять належних правових та фактичних підстав, які б свідчили про неправильне застосування судом норм процесуального права чи необґрунтованість визначеного розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в частині щодо стягнення 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестхім» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Віасан» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського Тернопільської області від 27.08.2025 у справі №921/276/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Повний текст постанови складено та підписано 19.01.2026.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК