Справа № 346/1121/25
Провадження № 11-кп/4808/100/26
Категорія ч. 2 ст. 194 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
14 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінальних провадженнях №12025091180000092 та №12025091180000234 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого, останній раз вироком Коломийського міськрайонного суду від 14 березня 2022 року за ст.ст. 185 ч. 2, 186 ч. 2, 15, 185 ч. 2, 185 ч. 3, 70 ч. 1 КК України до трьох років позбавлення волі, 19 липня 2024 року звільнений по відбуттю покарання,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст. 336, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України та призначено покарання:
за ст. 336 КК України - три роки позбавлення волі;
за ч. 4 ст. 185 КК України - п'ять років позбавлення волі;
за ч. 2 ст. 194 КК України - три роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено обвинуваченому ОСОБА_8 покарання - п'ять років позбавлення волі.
з участю прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_8 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, умисно пошкодив майно, шляхом підпалу.
Злочини вчинено за наступних обставин.
06 грудня 2024 року ОСОБА_8 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи умисел спрямований на ухилення від призову на військову службу під час загальної мобілізації, оголошеної 24 лютого 2022 року, повідомив, що відмовляється отримувати повістку та відправлятися до навчального центру військової частини НОМЕР_1 . Також цього ж дня звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про те, що він відмовляється отримувати повістку для проходження військової служби в Збройних Силах України, у зв'язку із тим, що являється членом релігійної організації.
Крім того, 27 березня 2025 року приблизно о 13 год 08 хв. ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні магазину «Єва-1724» ТОВ «РУШ», що знаходиться за адресою: м. Коломия, вул. В. Чорновола, 24/4, Івано-Франківської області, з метою особистої наживи реалізовуючи злочинний намір спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу із прилавків вказаного магазину таємно викрав парфумовану воду «Moshino Toy 2» ємністю 100 мл та вартістю 3 919 грн, які заховав до кишені куртки та з корисливих спонукань пройшов касову зону магазину не здійснивши оплату за вказаний товар. Після чого обвинувачений місце вчинення кримінального правопорушення покинув, викраденим розпорядився на власний розсуд,сим спричини ТОВ «РУШ» майнову шкоду на вказану суму.
Також 18 квітня 2025 року близько 01 год 52 хв ОСОБА_8 , перебуваючи біля будинку № 2 по вул. Леонтовича в м. Коломия Івано-Франківської області, маючи умисел на умисне знищення чужого майна, незаконно проник до салону автомобіля марки «ВАЗ 2109» д.н.з. « НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 , та усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи при собі заздалегідь підготовлений предмет для розповсюдження вогню, перебуваючи в салоні вказаного транспортного засобу, підпалив його, внаслідок чого відбулося загорання та полум'ям знищено автомобіль, що завдало потерпілому ОСОБА_10 збитків на загальну суму 49 660 грн.
Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 336, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України, та призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, застосувавши ст. 69 КК України.
Вважає вирок суду в частині призначеного покарання необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Так, у вироку суд до обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України відніс визнання вини, добровільне відшкодування завданого збитку. Однак, суд не визнав такими обставинами: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів.
Разом з тим, визнавши пом'якшуючою обставиною добровільне повне відшкодування шкоди, суд обґрунтував неможливість застосування ст. 69 КК України тим, що збитки відшкодовано не самим обвинуваченим, а його матір?ю.
Вказує, що таке обґрунтування суду є невмотивованим та упередженим, оскільки суд знав, що обвинувачений перебуває під вартою в умовах УВП і абсолютно не мав можливості сам особисто відшкодувати збитки потерпілим.
Однак саме за його проханням, мама обвинуваченого відшкодувала збитки потерпілим в повному обсязі. І така обставина істотно знизила суспільну небезпеку вчиненого.
Крім того, суд зазначив, що обвинувачений вину визнав повністю тільки після допиту потерпілого, однак не зазначено якого. Така обставина, яку суд вважав встановленою, не відповідає дійсності, оскільки часткове визнання вини ОСОБА_8 стосувалося тільки злочину, передбаченого ст. 336 КК України, а щодо крадіжки і підпалу автомобіля він визнавав вину повністю.
Таким чином, наведене дає підстави зробити висновок, що призначене покарання не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та суперечить загальним засадам призначення покарань.
Підсумовує, що у даному випадку суд безпідставно дійшов висновку про неможливість застосування ст. 69 КК України та призначив ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає тяжкості злочину і за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.
Потерпілі ТОВ «РУШ» в особі генерального директора ОСОБА_11 , та ОСОБА_10 , представник потерпілого ОСОБА_12 в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за їхньою участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.
Тому, оскільки згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за їхньої відсутності.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 просили змінити вирок та призначити більш м'яке покарання;
- прокурор вважає вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання законним та обґрунтованим, а тому просив його залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що її необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_8 , доведеність його вини та кваліфікація дій за статтями КК України, за якми він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється.
Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі посилається на невідповідність покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції, ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого у зв'язку з його явною несправедливістю через суворість, тому суду апеляційної інстанції перевіряє оскаржений вирок в цій частині.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Уст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався вказаних вище вимог закону, та при остаточному визначенні ОСОБА_8 покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, належним чином врахував обставини, зазначені стороною захисту.
Суд першої інстанції, як і зазначено у вироку, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є: за ст. 336 КК України нетяжкий та за ст.ст. 185 ч. 4 , 194 ч. 2 КК України - тяжкі злочини, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше неодноразово судимий, на обліку в лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку в лікаря нарколога, є членом релігійної організації «Українська Церква Християн Віри Євангельської «Віфанія», віровчення якої не допускає користування зброєю, за місцем проживання характеризується негативно, думку потерпілого ОСОБА_10 , а також відсутність будь-яких претензій у потерпілого.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому, суд першої інстанції відніс визнання вини, та добровільне відшкодування збитків.
Обставин, які обтяжують покарання, суд відніс рецидив злочинів.
Посилання сторони захисту на те, що суд не врахував усі пом'якшуючі обставини, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд визнав та врахував такі пом'якшуючі обставини, як: визнання вини обвинуваченим та відшкодування завданої шкоди потерпілому.
Водночас суд обґрунтовано не визнав пом'якшуючими обставинами щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та не підтверджуються фактичними даними кримінального провадження.
Так, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Твердження сторони захисту щодо істотного зниження суспільної небезпеки вчиненого у зв'язку з відшкодуванням шкоди є безпідставними.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно зазначив, що відшкодування шкоди здійснено не самим обвинуваченим, а іншою особою, що не може свідчити про наявність у його діях ознак щирого каяття чи активного виправлення, а саме з урахуванням інших даних про особу обвинуваченого та наявності обтяжуючої обставини, а саме рецидив злочинів.
Крім того, відшкодування шкоди саме по собі не нівелює тяжкість вчинених кримінальних правопорушень та не є безумовною підставою для призначення більш м'якого покарання або застосування ст. 69 КК України.
На думку суду апеляційної інстанції, з огляду на наведене, враховуючи думку учасників судового провадження, дані про особу винного, наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставину, яка обтяжує покарання, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі 5 (п'ять) років.
Підстав для подальшого зменшення покарання за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів не вбачає.
Застосування ст. 69 КК України можливе лише за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
Призначення покарань інших більш м'яких або меншого строку, з врахуванням всіх фактичних обставин по кримінальному провадженні у їх сукупності, даних про особу обвинуваченого, з врахуванням принципу гуманізму, на думку суду апеляційної інстанції, не відповідатиме цілям, передбаченим ст. 50 КК України, та загальним засадам призначення покарання, що визначені ст. 65 КК України.
Як під час розгляду провадження в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не встановлено підстав для висновку про можливість призначення ОСОБА_8 із застосуванням ст. 69 КК України більш м'якого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Суд апеляційної інстанції вважає, що виходячи із конкретних обставин та тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , обставин, що пом'якшують покарання, та обставин, які обтяжують покарання, думки потерпілого, інших обставин по кримінальному провадженню, призначене обвинуваченому покарання відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання згідно з ст. ст. 50, 65 КК України.
Саме таке покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання та є справедливим.
Більш м'яке покарання, про призначення якого просить обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 , не відповідатиме ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 за ст. 336, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, обвинуваченим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_4
ОСОБА_5