Справа № 344/7488/23
Провадження № 22-ц/4808/46/26
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Луганська
13 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря - Гудяк Х.М.
учасники справи
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду
справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування»
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2025 року, ухвалене в складі судді Бородовського С.О.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу та зустрічним позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування» про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним,
У квітні 2023 року ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» звернулось до ОСОБА_1 з позовом про стягнення боргу, в обґрунтування якого зазначило, що 22.12.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» укладено договір надання правових послуг №2022/12/003419.
Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику (відповідачу) правові послуги з метою отримання відшкодування, матеріальної та моральної шкоди заподіяної в результаті ДТП, яка мала місце 03.12.2022 року.
28.12.2022 року на виконання умов договору відповідач надав позивачу довіреність.
ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» в свою чергу зібрало документи для виплати страхового відшкодування та подало заяву в Моторне транспортне страхове бюро України.
01.02.2023 року від відповідачки надійшла заява про скасування довіреності.
Згідно з п.9.8. договору у разі дострокового припинення договору, замовник зобов'язаний протягом 5 робочих днів, оплатити фактично надані виконавцем послуги, вказані в акті-розрахунку наданого виконавцем, з розрахунку 1 година - 2490,00 грн з ПДВ, сплатити неустойку в розмірі 50% вартості фактично наданих послуг та компенсувати додаткові витрати.
На неодноразові звернення ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» до відповідачки, відповіді не отримано, кошти за фактично надані послуги відповідачкою не сплачено.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь боргу у розмірі 20542,50 грн та судові витрати.
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним, в обґрунтування якого вказала, що 03.12.2022 року вона потрапила в ДТП у результаті порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху, внаслідок якої отримала тілесні ушкодження.
Під час її перебування в лікарні на лікуванні, адвокат Оліградський В.П., який діяв від імені адвокатської контори, вказав, що хоче допомогти отримати їй, як потерпілій відшкодування у кримінальному провадженні, надав їй на підпис якісь документи.
Підписані нею документи виявилися «договором про надання юридичних (правничих) послуг» №2022/12/003419.
Жодної правової допомоги позивачем їй надано не було, залучення адвокатів чи інших осіб позивач з нею не погоджував. Недійсність оспорюваного правочину зумовлюється наявність дефекту його змісту та дефекту волі.
Укладений договір суперечить Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Оспорюваний договір, всупереч ч. 5 ст. 203 ЦК не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідач не надавав правничих послуг, а, фактично, діяв на шкоду позивачці в питанні відшкодування матеріальної шкоди.
Підписуючи оспорюваний правочин, вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки перебувала під дією медикаментів, в тому числі і такими як, декскетопрофен (кейвер), пропофол, морфіну гідрохлориду, котрий є опіоїдним анальгетиком, перелік яких було надано на адвокатський запит від 23.07.2023 року КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».
Просила суд визнати недійсним з моменту укладення «договір про надання юридичних (правничих) послуг» № 2022/12/003419 від 22.12.2022 року та стягнути з ТОВ «Юридична компанія Відшкодування» на її користь судові витрати.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2023 року зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом та присвоєно єдиний унікальний номер справи 344/7488/23.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» задоволено.
Визнано недійсним договір про надання юридичних (правничих) послуг № 2022/12/003419 від 22.12.2022 року, укладений ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» та ОСОБА_1 .
Стягнув з ТОВ «Юридична компанія Відшкодування» на користь ОСОБА_1 1073,60 грн судового збору та 10000 грн витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ТОВ «Юридична компанія Відшкодування» звернулось до суду з апеляційною, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Юридична компанія Відшкодування» задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки ухвалою суду від 05.06.2023 року задоволено заяву представника позивача про участь в засіданні в режимі відеоконференції та постановлено проводити всі судові засідання по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Однак, суд жодного разу не вийшов на відеоконференцзв'язок, чим порушив право позивача на участь в судових засіданнях, дачу пояснень суду та на правову допомогу.
Також судом першої інстанції не враховано позицію позивача щодо зустрічного позову, яка була викладена у відзиві на позовну заяву, оскільки у рішенні судом не зазначено про наявність відзиву на зустрічний позов, що є порушенням принципу рівності та змагальності сторін.
Скаржник посилається на те, що при розгляді справи суд порушив приписи ст.ст.12, 15, 212 та п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України.
Зазначає, що висновок суду про невиконання позивачем покладених на них обов?язків згідно договору не відповідає дійсності, оскільки до первісного позову долучено копії документів, в тому числі заяви про виплату страхового відшкодування, яка була надіслана у МТСБУ. Предметом договору є отримання страхового відшкодування, яке ОСОБА_1 не змогла отримати на підставі заяви ТОВ «ЮК «Відшкодування», оскільки розірвала договір, а представництво у кримінальному провадженні здійснювалось у межах, необхідних для отримання страхової виплати.
Не погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на момент підписання договору, оскільки дії ОСОБА_1 , яка 22.12.2022 року уклала договір, 28.12.2022 року надала довіреність, а 09.10.2023 року пред'явила зустрічний позов про визнання договору недійсним, суперечить її попередній поведінці і є недобросовісним.
Скаржник зазначив, що розмір стягнутих з позивача на користь відповідачки судових витрат є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, зокрема розрахунки, квитанції, які б підтверджували та обґрунтовували витрати на правову допомогу в розмірі 10000.00 грн.
Ухвалюючи рішення про стягнення судових витрат, суд посилався лише на квитанцію про сплату судового збору та на вимогу відповідачки стягнути з позивача 45000.00 грн.
Суд у рішення не обґрунтував, якими доказами він керувався при визначенні розміру витрат та встановлення факту, що такі витрати були понесені відповідачкою.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та роз'яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначив, що укладений договір суперечить Конституції України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідачка підписуючи оспорюваний правочин, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки перебувала під дією медикаментів.
Позивач не надав жодної правової допомоги відповідачці у кримінальному провадженні, що підтверджується описом матеріалів кримінального провадження, з матеріалами провадження не знайомились, повноваження адвоката в матеріалах відсутні. Позивач не погоджував з відповідачкою залучення інших осіб та розголошення їм відомостей, що становлять адвокатську таємницю.
Позивач, фактично, діяв на шкоду відповідачу в питанні відшкодування матеріальної шкоди.
Умови договору кваліфікуються як несправедливі, оскільки порушують принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків, завдають шкоди споживачеві.
Послуги, зазначені позивачем у «Розрахунку» не відповідають Акту-розрахунку від 07.02.2023, у якому зазначені такі послуги як «дзвінки», та відсутня послуга «клопотання про повернення медичної документації до медичного закладу», що свідчить про маніпуляції зі сторони позивача.
У судовому засіданні представник ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» - Макух А.В. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, вважає її доводи безпідставними.
Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання юридичних (правничих) послуг № 2022/12/003419 від 22.12.2022 року суд першої інстанції ходив з того, що з високою вірогідністю юридично достовірними є пояснення відповідача про те, що на час отримання політравми та введення в організм відповідачки сильнодіючих медичних препаратів вона могла не повністю усвідомлювати значення своїх дій або з належною юридичною відповідальністю керувати її діями, або іншим способом сприймала обставини та їх значення, або умовляння представника позивача укласти договір на невигідних для неї умовах. Суду не доведено, що ініціатива укласти спірний договір виходила саме від відповідачки.
Суд виходив з того, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. В оспорюваному договорі не визначено чіткий та однозначний розмір платежу за послуги позивача з урахуванням виду і вартості кожної із послуг.
Крім того, позивач не забезпечив відповідачу отримання відшкодування, але пред'явив позов про стягнення своїх послуг. Однак право вимоги до відповідача у позивача не виникло, оскільки воно пов'язано із моментом отримання відшкодування відповідачем.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правові підстави для визнання договору недійсним, тому дійшов висновку, що в задоволенні позову ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу слід відмовити.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачці можуть бути компенсовані витрати на правничу допомогу за рахунок позивача в розмірі 10000 гривень.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим обставинам по справі та вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 грудня 2022 року між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» (виконавець) було укладено договір №2022/12/003419 про надання юридичних (правничих) послуг.
Згідно п.1.1 вказаного договору предметом договору є надання виконавцем юридичних послуг замовнику з метою отримання відшкодування заподіяної замовнику матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП, яка сталась 03 грудня 2022 року. Замовник зобов'язується оплатити послуги відповідно умов даного договору.
Пунктом 3.1. договору замовник зобов'язаний надати виконавцеві належним чином посвідчену довіреність на представництво інтересів замовника, строком не менше ніж на 2 роки.
Згідно довіреності від 28.12.2022 року ОСОБА_1 уповноважила ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» представляти її інтереси з правом підпису у всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності з будь-яких питань, що стосуються обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03 грудня 2022 року, а також її наслідків, з метою пред'явлення претензій, які з цього випливають та отримання відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди та страхового відшкодування.
Позивач на виконання умов договору 09 січня 2023 року від імені ОСОБА_1 подав до Моторно-транспортного бюро України заяву про виплату страхового відшкодування.
09 січня 2023 року позивач направив до Івано-Франківської клінічної лікарні запит на отримання інформації.
01 лютого 2023 року ТОВ ««Юридична компанія «Відшкодування» направило запит Івано-Франківському районному управлінню поліції ГУНП в Івано-Франківській області про повернення медичної документації в медичний заклад.
13 січня 2023 року Івано-Франківському районному управлінню поліції ГУНП в Івано-Франківській області подано клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.
25 січня 2023 року ОСОБА_1 повідомила ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» про скасування довіреності виданої нею товариству 28.12.2022 року та повідомила про розірвання нею угоди, що підтверджується повідомленням про скасування довіреності та розірвання угод.
ТОВ ««Юридична компанія «Відшкодування» повідомило ОСОБА_1 про обов'язок сплатити кошти за надані юридичні послуги відповідно до акта-розрахунку в сумі 13 695 грн та пені в сумі 50% вартості фактично наданих послуг, що становить 6847,50 грн та надіслала розрахунок наданих послуг.
Згідно розрахунку наданих послуг ТОВ ««Юридична компанія «Відшкодування» надано ОСОБА_1 послуги щодо підготовки та подання заяви про виплату страхового відшкодування від 09.01.2023 року на суму 6225 грн, підготовка подання запиту в Івано-Франківську ОКЛ від 09.01.2023 року на суму 2490 грн, підготовка та подання клопотання про призначення судово-психологічної експертизи від 13.01.2023 року на суму 2490 грн, підготовка та подання клопотання про повернення медичної документації від 01.02.2023 року на суму 2490 грн. Сума пені відповідно до п.9.8. договору становить 6847, 50 грн.
Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківськї обласної ради» на запит адвоката Івасишина В.І. надало перелік медикаментів призначених ОСОБА_1 , згідно листків лікарських призначень за період перебування на стаціонарному лікуванні у період з 03.12.2022 по 28.12.2022 року.
Що стосується зустрічної позовної вимоги про визнання договору про надання юридичних (правничих) послуг №2022/12/003419 від 22.12.2022 року.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина шоста статті 81 ЦПК України)».
В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послалась на те, що оспорюваний договор не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а також підписуючи оспорюваний правочин ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки перебувала під дією медикаментів.
На підтвердження зазначених обставин позивачкою до позовної заяви надано відповідь КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» з переліком призначених медикаментів ОСОБА_1 у період з 03.12.2022 по 28.12.2022 року, з яких: дексктопрофен, парацетамол, анальгін, кетамін, норадреналін, дексалгін, морфін гідрохлорид, діпріван,фентаніл.
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору №2022/12/003410 від 22 грудня 2022 року про надання юридичних (правничих) послуг недійсним, оскільки позивачкою не надано доказів того, що на час укладення оспорюваного договору вона не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Перебування ОСОБА_1 на лікуванні у період з 03.12.2022 по 28.12.2022 року та приймання в цей період медикаментів не є абсолютним та достатнім доказом її неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після укладання оспорюваного договору 22.12.2022 року ОСОБА_1 на виконання вказаного договору 28.12.2022 року надала ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» довіреність, яка посвідчена нотаріусом, що свідчить про послідовність дій та її волю на виконання умов укладеного договору.
Крім того, надана відповідь КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» з переліком призначених медикаментів ОСОБА_1 у період з 03.12.2022 по 28.12.2022 року не є беззаперечним підтвердженням того, що саме у момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 була під дією медикаментів та їх вплив спричинив такий стан, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, стороною позивача ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не було заявлено клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що з «високою вірогідністю юридично достовірними є пояснення відповідача про те, що на час отримання політравми та введення в організм відповідача сильнодіючих медичних препаратів вона могла не повністю усвідомлювати значення своїх дій або з належною юридичною відповідальністю керувати її діям».
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в цій частині.
Апеляційний суд зазначає, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Проте, суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у змісті постанов від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Разом з тим за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритету доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
У зустрічному позові позивачка посилалася на те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ними обумовлювалися.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
Згідно з ч. 5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Судом встановлено, що оспорюваний договір підписані сторонами. Учасники договору досягли згоди з усіх істотних умов, володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
На виконання умов договору ОСОБА_1 було надано ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» довіреність. На виконання умов договору ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» підготувало та подало заяву про виплату страхового відшкодування. З урахуванням зазначеного, відсутні правові підстави для визнання такого правочину недійсним з підстав фіктивності. Під час розгляду справи позивачка належними і допустимими доказами не довела, що оспорюваний договір є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника Івасишина В І. про те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, оскільки виключно адвокат здійснює представництво інтересів іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення, договір про надання правової допомоги може укласти виключно адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання, оскільки зі змісту договору №2022/12/003410 про надання юридичних (правничих) послуг, вбачається, що предметом даного договору є надання виконавцем юридичних послуг замовнику з метою отримання відшкодування заподіяної замовнику матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП, яка сталась 03 грудня 2022 року.
Умовами даного договору не передбачено представництво ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» інтересів ОСОБА_1 у суді та бути її представником у кримінальному провадженні.
Матеріали справи не містять даних про те що ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» здійснювало представництво інтересів ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 344/1806/23.
Що стосується вимог ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» про стягнення грошових коштів, апеляційний суд виходить з наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).
Принцип належного виконання договору полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Відповідно до пункту 1.1 договору про надання юридичних послуг №2022/12/003419 22 грудня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» предметом договору є надання виконавцем юридичних послуг замовнику з метою отримання відшкодування заподіяної замовнику матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП, яка сталась 03 грудня 2022 року. Замовник зобов'язується оплатити послуги відповідно умов даного договору.
Відповідно до п.4.1. виконавець має право представляти інтереси замовника з правом підпису у всіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності на виконання п.1.1. договору.
Збирати інформацію необхідну для визначення розміру відшкодування (п.4.3 договору).
Подавати заяви,уточнені заяви у страхові компанії та/або МТСБ (У). (4.5 договору).
Отримати гонорар та понесені додаткові витрати, в порядку визначеному договором (4.11. договору).
Відповідно до п.6.1 гонорар сплачується лише у разі досягнення предмету договору.
Сторони договору встановили, що у разі дострокового припинення даного договору замовник зобов'язаний протягом 5-робочих днів, оплатити фактично надані виконавцем послуги, вказані в акті-розрахунку наданого виконавцем, з розрахунку 1 година - 2490грн, сплатити неустойку в розмірі 50% вартості фактично наданих послуг та компенсувати додаткові витрати (9.8 договору).
У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У відповідності до ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 25 січня 2023 року достроково розірвала угоду, укладену між позивачем та нею. Ця обставина не заперечується сторонами.
Згідно п.9.8 договору у разі дострокового припинення даного договору замовник зобов'язаний протягом 5-робочих днів, оплатити фактично надані виконавцем послуги, вказані в акті-розрахунку наданого виконавцем,з розрахунку 1 година - 2490грн, сплатити неустойку в розмірі 50% вартості фактично наданих послуг та компенсувати додаткові витрати (9.8 договору).
Тобто, умовами договору сторони погодили, що у разі дострокового припинення даного договору замовник зобов'язаний протягом 5-робочих днів, оплатити фактично надані виконавцем послуги, вказані в акті-розрахунку наданого виконавцем.
Згідно розрахунку наданих послуг ТОВ ««Юридична компанія «Відшкодування» надано ОСОБА_1 послуги щодо підготовки та подання заяви про виплату страхового відшкодування від 09.01.2023 року на суму 6225 грн, підготовка подання запиту в Івано-Франківську ОКЛ від 09.01.2023 року на суму 2490 грн, підготовка та подання клопотання про призначення судово-психологічної експертизи від 13.01.2023 року на суму 2490 грн, підготовка та подання клопотання про повернення медичної документації від 01.02.2023 року 2490 грн. Сума пені відповідно до п.9.8. договору становить 6847, 50 грн.
Між тим, колегія суддів вважає, що позивач не довів необхідність підготовки та направлення клопотання про повернення медичної документації 01.02.2023 року (сума 2490 грн) після розірвання договору.
Не надав суду доказів, що клопотання про призначення судово-психологічної експертизи від 13.01.2023 року (сума 2490 грн) було підготовлено саме позивачем, оскільки до позовної заяви додано клопотання про призначення судово - психологічної експертизи, яке подано Адвокатським бюро «Кульчицький та Партнери». В матеріалах справи відсутні докази того, що між ТОВ «ЮК «Відшкодування» та Адвокатським бюро «Кульчицький та Партнери» був укладений договір на виконання договору від 22 грудня 2022 року.
Позивач не обґрунтував необхідність направлення підготовки подання запиту в Івано-Франківську ОКЛ від 09.01.2023 року на суму 2490 грн після подання заяви до МТСБУ. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що вказані суми не підлягають стягненню з відповідачки.
Позивачем надано докази того, що ним на виконання договору №2022/12/003419 від 22 грудня 2022 року було подано заяву про виплату страхового відшкодування МТСБ України.
Згідно розрахунку наданих послуг підготовка та подання заяви про виплату страхового відшкодування складає 6225 грн.
Разом з тим, виходячи з умов при яких було укладено даний договір, а саме під час перебування ОСОБА_1 в лікарні і ця обставина позивачем не спростована, виходячи з обставин справи та з урахуванням ст. ст. 3, 903 ЦК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню розумна плата за виконану роботу у розмір 2000, 00 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України в їх системному зв'язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості й можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом») або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.
Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин.
Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі плати, внаслідок дострокового розірвання договору, яка не є гонораром.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов'язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов'язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов'язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов'язує її стягнення саме з порушенням зобов'язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов'язання», «порушення зобов'язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18) та від 24 листопада 2021 року у справі № 191/2617/19 (провадження № 61-5146св21).
В пункті 9.8 договору про надання юридичних послуг від 22 грудня 2022 року фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору. Вказане положення суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору. Тому вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 неустойки у розмірі 6847, 50 грн задоволенню не підлягають..
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 червня 2023 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_4 про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами суду. Протоколи судових засідань від 04 грудня 2024 року , від 12 травня 2025 року, не містять посилань про запрошення до приєднання в режимі відеоконференцзв'язку представника позивача, що свідчить про порушення судом ч.7 ст.212 ЦПК КУкраїни, і доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що ця підстава не є самостійною обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до п.1, 4 ч.1 376 ЦПК України рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» до ОСОБА_1 про стягнення за договором про надання юридичних (правничих) послуг від 22 грудня 2022 року 2000 грн та про відмову у задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_1 до ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн.
При зверненні з апеляційною скаргою ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» сплачено судовий збір у розмірі 4026 грн.
Позовну заяву ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» задоволено на 9,73% тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 261,15 грн.
Апеляційну скаргу ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» задоволено на 9,73% тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір в розмірі 391,72 грн.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування», ОСОБА_1 зазначено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вона планує понести у зв'язку з розглядом справи. Проте ОСОБА_1 не надано належних доказів, які б доводили склад та розмір понесених витрат відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України інші витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються позивача. Оскільки у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено, то всі судові витрати покладаються на ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування» задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2025 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування», код ЄДРПОУ 38142410, яке знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Соборна 12а/24 за договором 2000 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 652,87 грн.
У задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Відшкодування» про визнання договору про надання юридичних послуг недійсним відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 січня 2026 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева