16 січня 2026 року справа №320/41793/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльнсть ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання відповіді позивачу на заяву щодо надання відстрочки від 23 червня 2025;
- зобов'язати Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву Позивача про надання відстрочки від 23 червня 2025 року та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або відмову в її наданні відповідно до Порядку № 560.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 ухвалено відкрити провадження у справі, розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 23 червня 2025 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак станом на день звернення до суду відповідач не розглянув зазначену заяву та не ухвалив жодного рішення за результатами її розгляду, чим допустив протиправну бездіяльність. Позивач також вказує, що він є обвинуваченим у кримінальному провадженні, судовий розгляд якого триває, а відсутність рішення за його заявою та отримання повістки створюють реальну загрозу призову на військову службу, що унеможливить реалізацію права на відстрочку та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі проінформований належним чином, про що свідчить довідка про доставку копії ухвали в Електронний кабінет відповідача. Жодних заяв чи клопотань по суті спору відповідач не надав.
Таким чином суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військово-обліковим документом в електронній формі, сформованим з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ("Резерв+"). З указаного документа вбачається, що позивач має статус військовозобов'язаного, перебуває на обліку у відповідача, а також пройшов військово-лікарську комісію 23 червня 2025 року з висновком "придатний".
23 червня 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У зазначеній заяві, адресованій начальнику відповідного територіального центру, позивач просив надати йому відстрочку та виклав підстави такого звернення.
Факт направлення зазначеної заяви відповідачу підтверджується описом вкладення до рекомендованого поштового відправлення та квитанцією про відправлення рекомендованого листа від 23 червня 2025 року за номером поштового відправлення 0820100314697, з яких убачається, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано заяву про надання відстрочки з доданими до неї документами.
Станом на день звернення позивача до суду матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем заяви від 23 червня 2025 року, ухвалення рішення за результатами її розгляду або надання позивачу письмової відповіді по суті звернення. Відзив на позов відповідачем до суду не подано.
З наявних у матеріалах справи доказів також встановлено, що щодо ОСОБА_1 здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України зазначено, що у кримінальному провадженні № 42018101070000081, відомості про яке внесено 28 березня 2018 року, позивачу 06 квітня 2018 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, а 25 липня 2018 року кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом; відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості або перебування позивача у розшуку відсутні.
Наявність та стадія розгляду вказаного кримінального провадження підтверджується листом Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року, з якого вбачається, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 перебуває у провадженні суду, судовий розгляд триває та станом на дату надання листа судове рішення у кримінальній справі не ухвалено.
Крім того, матеріали справи містять ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2018 року, якою у межах зазначеного кримінального провадження вирішено питання про застосування до позивача запобіжного заходу та покладено на нього відповідні процесуальні обов'язки, у тому числі обов'язок прибувати за викликом до суду та інших уповноважених органів.
Також судом встановлено, що позивача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 повісткою № 4567285 з явкою 25 серпня 2025 року о 09 годині 10 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , з метою вирішення питання щодо призову на військову службу або зборів військовозобов'язаних та резервістів, що підтверджується копією відповідної повістки, наявною у матеріалах справи.
Таким чином, на підставі поданих позивачем письмових доказів суд встановив факт звернення позивача до відповідача із заявою про надання відстрочки від 23 червня 2025 року, факт перебування позивача на військовому обліку у відповідача, відсутність рішення або відповіді відповідача за результатами розгляду зазначеної заяви, а також наявність виклику позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вирішення питання щодо призову.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також підзаконними нормативно-правовими актами у сфері військово-лікарської експертизи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма покладена позивачем в основу тверджень про обов'язок військово-лікарської комісії діяти виключно у спосіб, визначений законодавством, з урахуванням усіх істотних обставин та наданих медичних документів.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Саме на цю норму позивач посилається, обґрунтовуючи необхідність судової перевірки мотивованості та повноти висновків ВЛК.
Відповідно до статті 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. У позовній заяві позивач посилається на цю норму, зазначаючи, що подані ним медичні документи та висновок спеціаліста є належними доказами, які підлягали оцінці ВЛК при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.
Згідно з частиною першою статті 22 цього Закону громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки та місця, зазначені у відповідних повістках.
Відповідно до пункту 24 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено категорії військовозобов'язаних або окремі категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації у передбачених законом випадках.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку на військову службу під час мобілізації призиваються військовозобов'язані, які є придатними до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктом 4 Порядку № 560 визначено категорії осіб, які не підлягають призову під час мобілізації за наявності передбачених умов.
Згідно з пунктами 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Пунктами 58- 60 Порядку № 560 встановлено процедуру подання військовозобов'язаним заяви про надання відстрочки, порядок її реєстрації, строки та порядок розгляду такої заяви комісією при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а також обов'язок ухвалення рішення за результатами її розгляду та повідомлення заявника про прийняте рішення.
Правовий статус та повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 8 Положення № 154 до завдань територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить, зокрема, виконання законодавства з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Абзацом дев'ятим пункту 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання.
Оцінивши надані у справі докази у їх сукупності, з урахуванням установлених судом обставин та положень Конституції України, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, а також норм Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач 23 червня 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зазначена заява була направлена відповідачу у встановлений законом спосіб та містила прохання про розгляд питання щодо надання відстрочки.
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто подану позивачем заяву у строки та порядку, визначені Порядком № 560, не містять доказів ухвалення рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, а також доказів повідомлення позивача про результати розгляду його звернення. Відповідач відзиву на позов не подав та жодних доказів на спростування доводів позивача суду не надав.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що відповідач, не розглянувши заяву позивача від 23 червня 2025 року та не ухваливши за її результатами відповідного рішення, діяв не у спосіб, визначений законом, та допустив протиправну бездіяльність.
Оскільки належним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії, покладені на нього законом, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву про надання відстрочки та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення у порядку, визначеному Порядком № 560.
При цьому суд зазначає, що вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації по суті не належить до повноважень суду у межах даної справи та віднесено законодавством до компетенції відповідної комісії при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Окремо суд зазначає, що відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України (ч. 4 ст. 159) подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на адміністративний позов без поважних причин, за відсутності будь-яких пояснень щодо причин такого неподання, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 відзиву на позов не подав та не надав суду доказів, які б спростовували доводи позивача, суд вирішив дану справу за наявними у ній матеріалами.
Водночас суд зазначає, що наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову під час мобілізації в особливий період факт який належить встановити відповідачу за результатами належного і об'єктивного розгляду його заяви.
У цій справі спір між сторонами виник за наслідками звернення позивача із заявою до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме через неналежний розгляд заяви позивача (її ігнорування) відповідачем та відсутність за його наслідками будь-якого вмотивованого рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до положень пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, у тому числі:
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до абз.8 п.11 цього Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком її розгляду, адже відстрочка/відмова у відстрочці передбачає її письмове оформлення.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів, не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наданими документами та не прийняв відповідного письмового рішення, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
Фактично спір між сторонами виник за наслідками звернення позивача із заявою до відповідача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно абз.12 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме через неналежний, на думку позивача, розгляд його заяви та відсутність за його наслідками будь-якого вмотивованого рішення.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі наведеного, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо ненадання відповіді позивачу на заяву щодо надання відстрочки від 23 червня 2025.
3. Зобов'язати Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) про надання відстрочки від 23 червня 2025 року та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або відмову в її наданні відповідно до Порядку № 560.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.