про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
16 січня 2026 року м. Київ № 320/45212/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панової Г.В., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Пенсійного фонду України,
про визнання протиправною бездіяльності,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 160/22979/23 у частині виплати пенсії з 18.05.2022 по 30.09.2024;
- зобов'язати Пенсійний фонд України провести повний перерахунок та виплату пенсії за період з 18.05.2022 по теперішній час у відповідності до Закону № 345;
- зобов'язати Пенсійний фонд України здійснювати подальші виплати у повному розмірі, передбаченому Законом № 345;
- стягнути з Пенсійного фонду України на користь позивача інфляційні витрати та 3% річних від суми заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до частини п'ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач у даній справі оскаржує, зокрема, бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 160/22979/23.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до вимог частин 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Відповідно до вимог частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Вважаючи, що відповідачем допущені протиправні дії/бездіяльність щодо неналежного виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом (скаргою).
Такі фактичні обставини вказують на те, що спір вирішено в судовому порядку в межах попередньої справи, а спірні у цій справі правовідносини виникли у зв'язку з ймовірно неналежним виконанням відповідачем зазначеного вище судового рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України в межах справи №160/22979/23.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ № 240/9339/22 (постанова від 11.12.2023), №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), №400/822/20 (постанова від 31.01.2022), №233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), №345/4045/16-а (постанова від 11.05.2022), № 620/4090/22 (постанова від 21.12.2022).
Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних від суми заборгованості.
Частиною 5 статті 21 КАС України установлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Разом з тим, вимоги щодо одночасного вирішення публічно-правового спору у позові відсутні.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровсим окружним адміністративним судом від 12.12.2023 у справі № 160/22979/23 адміністративний позов задоволено.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами Цивільного кодексу України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).
Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Аналогічний висновок у схожих правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Частиною 1 ст. 239 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз'яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України.
Керуючись ст. 170, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 з позовом до Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Панова Г.В.