про передачу справи за підсудністю
14 січня 2026 року справа № 320/54450/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулось Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати Вимогу державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № НОМЕР_1/27/3 від 10.09.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання дотримання позивачем правил територіальної підсудності при зверненні з даним позовом до суду слід зазначити таке.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною п'ятою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою цієї ж статі передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач оскаржує вимогу державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліани Савки № НОМЕР_1/27/3 від 10.09.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа №761/27821/24, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 23.06.2025, в якому стягувачем є ОСОБА_1 , боржником - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 18.02.2025 у справі №761/27821/24, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду 19.05.2025, визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену відносно нього 06.11.2023 Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних злочинів (APMA) на офіційному сайті АРМА, на офіційному Telegram-акаунті АРМА та в соціальних мережах Facebook, Twitter та Whatsapp в розділі «Новини. Увага! Важлива інформація»:
«Дане рішення ухвалене у зв?язку із системними фактами надання ОСОБА_1 органам досудового розслідування недостовірної інформації у резонансних кейсах, використанням службового становища у приватних інтересах, підробленням документів, невиконанням службових обов?язків та неналежним забезпеченням роботи ЦМТУ АРМА.».
Зобов?язано Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, від корупційних (APMA) спростувати зазначену недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , шляхом повідомлення вступної та резолютивної частини рішення суду в спосіб, яким вказана недостовірна інформація була оприлюднена, не пізніше 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, позивач оскаржує вимогу державного виконавця про виконання судового рішення, що була винесена в рамках примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києві від 18.02.2025 у справі №761/27821/24 щодо зобов'язання Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, від корупційних (APMA) спростувати зазначену недостовірну інформацію, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , шляхом повідомлення вступної та резолютивної частини рішення суду в спосіб, яким вказана недостовірна інформація була оприлюднена, не пізніше 5 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:
«частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення".
У свою чергу, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року (справа №127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа №161/8267/17) та інших.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, зазначена адміністративна справа відноситься до територіальної та предметної юрисдикції місцевого загального суду як адміністративного суду, та не може бути розглянута Київським окружним адміністративним судом.
Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка визначає право на справедливий суд, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому, слід зазначити, що судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), у якому зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною п'ятою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Таким чином, враховуючи положення ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв'язку з приписами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", вирішення даного спору належить до компетенції місцевого загального суду як адміністративного суду, а саме до суду, який ухвалив судове рішення (у даному випадку - рішення Шевченківського районного суду м. Києві від 18.02.2025 у справі №761/27821/24).
Згідно з пунктом другим частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини 6 та 8 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Враховуючи вищенаведене, дана справа підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.
На підставі викладеного, керуючись статтями 29, 243, 248, 287, 294 КАС України, суд
1. Адміністративну справу №320/54450/25 за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги, - передати на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31А, e-mail: inbox@sh.ki.court.gov.ua).
2. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
3. Копію ухвали надіслати (вручити) позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кушнова А.О.