12.01.2026 Справа № 363/3553/20
12 січня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
судді Олійник С.В.,
за участі секретаря Поліщук Є.Д.,
розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Вишгородського районного суду Київської області заяву представника відповідачів ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Димерської селищної ради про скасування рішень Литвинівської сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
01 грудня 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області представника відповідачів ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, яким просить стягнути з позивача на користь відповідачів судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000 грн. та витрати на послуги експерта у розмірі 29000 грн. на користь ОСОБА_3 , 35 000 грн на користь ОСОБА_4 .
Вимоги обґрунтовані тим, що 24 листопада 2025 року Вишгородським районним судом Київської області ухвалено рішення у цивільній справі № 363/3553/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Димерської селищної ради про скасування рішень Литвинівської сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії. В позові відмовлено. Рішенням суду від 24.11.2025 не вирішено питання, тоді як відповідачі понесли витрати на правничу допомогу адвокатів та проведення судової земельно-технічної експертизи, підтверджені договорами, актами та квитанціями.
Згідно ч. 3,4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
В судове засідання відповідачі, представник відповідачів не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Чиляєва І.А. подала до суду заяву, в якій просить суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , понесені відповідно до договору з адвокатом Усмановою Є.І. від 01.09.2025 у розмірі 20 000 грн, до 0 грн. У стягненні витрат на оплату правничої допомоги відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , понесені відповідно до договору з адвокатом Лещенко Ю.В. відмовити. В обґрунтування позивач зазначає, що відповідачі не подали попередній розрахунок судових витрат на оплату послуг адвоката Лещенка Ю.В. відповідно до ст. 134 ЦПК України. Надані докази (договори та акти) не містять детального опису виконаних робіт, що не дозволяє оцінити обсяг та обґрунтованість витрат. Фактичний обсяг дій адвоката під час нового розгляду (письмові заперечення, участь у засіданнях) не відповідає заявленій сумі витрат, що робить їх непропорційними та надмірними, тому витрати на правничу допомогу, надану адвокатом Лещенка Ю.В., не підлягають стягненню. Щодо послуг адвоката Усманової Є.І., відповідачі понесли витрати за договором від 01.09.2025 у сумі 20 000 грн. Надані докази (акт надання послуг) свідчать, що адвокат здійснив участь у 4 судових засіданнях, ознайомився з матеріалами справи та провів 3 консультації загальною тривалістю 4 години. Заявлені витрати не відповідають обсягу фактичних послуг та перевищують розумний розмір, що відповідає принципу, закріпленому в рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00). Висновок: заявлена сума витрат є надмірною та непропорційною, тому позивач просить зменшити її до 0 грн.
Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення суд виходить із наступного.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).
Частина перша статті 270 ЦПК України передбачає, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо суд не вирішив питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що рішенням суду від 24 листопада 2025 року Вишгородським районним судом Київської області ухвалено рішення, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Димерської селищної ради про скасування рішень Литвинівської сільської ради та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Судом не вирішувалось питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та витрати на послуги експерта.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З огляду на статтю 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).
Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина друга статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
З огляду на частину першу статті 26 Закону України «Про адвокатуру» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правничої допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
У відзиві на позовну заяву, поданому до Вишгородського районного суду Київської області 19 липня 2021 року, відповідачі зазначили орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10-15 тис. грн.
Із доказів, поданих відповідачами протягом установленого законом строку після ухвалення судового рішення, встановлено таке.
З договору про надання правової допомоги від 27 червня 2021 року вбачається, що між адвокатом Лещенком Ю.В. та ОСОБА_4 укладено договір, пунктом 3 якого передбачено, що обсяг і вартість наданої правової допомоги підтверджуються актами, які є невід'ємною частиною договору та свідчать про виконання сторонами зобов'язань.
Аналогічні умови містяться у договорі про надання правової допомоги від 27 червня 2021 року, укладеному між адвокатом Лещенком Ю.В. та ОСОБА_3 .
З актів приймання-передачі юридичних послуг від 31 серпня 2025 року встановлено, що адвокат Лещенко Ю.В. надав правничу допомогу, за що отримав гонорар у розмірі 25 000 грн від ОСОБА_4 та 25 000 грн від ОСОБА_3 .
Відповідно до квитанції № 31/08/1 від 31 серпня 2025 року адвокат Лещенко Ю.В. надав юридичні послуги кожному з відповідачів на загальну суму 25 000 грн, зокрема: консультування клієнта (1 година - 500 грн), відібрання пояснень свідка (2 години - 500 грн), підготовка відзиву (3 години - 200 грн), участь у судових засіданнях (12 годин - 8 000 грн), підготовка відзиву на апеляційну скаргу (2 години - 1 500 грн), участь у судових засіданнях апеляційного суду (2 години - 1 500 грн), підготовка відзиву на касаційну скаргу (2 години - 1 500 грн), участь у судових засіданнях (4 години - 3 000 грн).
З договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2025 року встановлено, що між адвокатом Усмановою Є.І. та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір, пунктом 3.2 якого визначено гонорар у розмірі 20 000 грн, що підлягає сплаті частинами по 50 %.
З акта надання, прийняття та оплати правничих послуг за цим договором, складеного 24 листопада 2025 року, вбачається, що адвокат Усманова Є.І. надала правничу допомогу, яка полягала в ознайомленні з матеріалами справи (4 томи) та проведенні консультацій загальною тривалістю 4 години. Загальна сума гонорару у розмірі 20 000 грн сплачена ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у рівних частинах.
Крім того, з рахунку на оплату за проведення земельно-технічної експертизи та платіжної інструкції від 07 березня 2025 року встановлено, що ОСОБА_3 сплатила на користь ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз» 29 000 грн за проведення відповідної експертизи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, у суду наявні підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.
Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з диспозиції частини першої статті 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов 'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату визначеного у договорі розміру витрат на правову допомогу, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно із частиною другою статті 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Отже, у суду є право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи разом з першою заявою по суті спору відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого судового збору.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат представниками відповідача у порядку, визначеному процесуальним законодавством, подано не було. Водночас у відзиві відповідача зазначалось, що орієнтовна сума витрат становила 10-15 тис. грн.
Суд вважає, що представництво адвоката було необхідним для захисту прав та законних інтересів відповідачів, що передбачено ст. 55, 59 ЦПК України (право сторони на правову допомогу та представництво). Понесені витрати підтверджуються наданими договором з адвокатом та актами виконаних робіт, що дозволяє встановити їх обґрунтованість та безпосередній зв'язок із розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 134, ч. 8 ст. 141 ЦПК України, попередній орієнтовний розрахунок є обов'язковим для визначення судових витрат на правничу допомогу, проте у разі подання доказів після ухвалення рішення суд може враховувати фактично понесені витрати, якщо вони підтверджені належними документами.
Суду надано докази щодо надання правничої допомоги адвокатом Лещенком Ю.В., ОСОБА_1 , які підтверджують обсяг і характер виконаних робіт, а також суму фактично сплаченої винагороди.
Суд, керуючись принципом розумності та співмірності витрат (ч. 3 ст. 141 ЦПК України), враховуючи обсяг виконаних робіт, складність справи та принцип розумності витрат, суд вважає за можливе частково стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 7 500 грн на користь ОСОБА_4 та 7 500 грн на користь ОСОБА_3 , що відповідає реально понесеним та обґрунтованим витратам для ефективного захисту прав та законних інтересів відповідачів.
Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем на проведення експертизи.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно ч. 6 та ч.7 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідачем ОСОБА_3 було замовлено проведення земельно-технічної експертизи. На проведення судової земельно-технічної експертизи відповідачем сплачено суму 29000, 00 грн., що підтверджується копіями договору, рахунком на оплату, квитанцією про перерахунок коштів.
Висновок експерта від 21 квітня 2025 року №?420/03-2025 разом із підтвердженими доказами щодо оплати його проведення, поданий під час судового розгляду, визнано судом належним і допустимим доказом та покладено в обґрунтування рішення.
За таких обставин, враховуючи вищенаведене та подані до суду документи, суд визнає доведеним факт понесення відповідачем витрат на проведення експертизи у сумі 29000 грн., які підлягають стягненню з позивача.
Розмір витрат на проведення експертизи є обґрунтованим, ці витрати пов'язані з розглядом справи, позивачем не заперечуються, а відтак підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 29000 грн.
Отже, зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 понесені позивачем судові витрати у розмірі 29000 гривень.
Керуючись ст. 137, 141, 246, 263-265, 270, 273 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 адвоката Усманової Євгенії Ільдарівни про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 гривень та витрати на послуги експерта з оцінки майна в розмірі 29000,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 гривень.
У задоволенні заяви в частині вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у більшому розмірі відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Відповідач:Димерська селищна рада, ЄДРПОУ 04359488, 07330 Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Соборна, 19.
Суддя С.В. Олійник