15 січня 2026 року
м. Київ
справа №320/44393/24
адміністративне провадження № К/990/51896/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №320/44393/24 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025, задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
№28654/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Р", яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 37408955,90 грн, з них за податковим зобов'язанням - 35844010,23 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1564945,67 грн;
№28655/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Р", яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 3117412,99 грн, з них за податковим зобов'язанням - 2987000,85 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 130412,14 грн;
№28660/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Р", яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 89078,00 грн, з них за податковим зобов'язанням - 80980,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 8098,00 грн;
№28657/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Д", яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб в сумі 4026,56 грн;
№28661/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Д", яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) на загальну суму 2971,02 грн, з них за податковим зобов'язанням - 1842,27 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1128,75 грн;
№28658/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "Д", яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) на загальну суму 276,15 грн, з них за податковим зобов'язанням - 276,15 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн;
№28663/10-36-24-05/ НОМЕР_1 форми "ПС", яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1020,00 грн (загалом на суму 40.623.740,62 грн).
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 11.12.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №320/44393/24.
Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2025 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, уточнену касаційну скаргу.
Щодо правомірності формування витрат скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункти 1, 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, зазначено, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме: пункт 44.1 статті 44, пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, без врахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.08.2025 у справі №240/34245/23, від 15.02.2022 у справі №160/2155/20, від 09.07.2020 у справі №440/3973/18, від 21.05.2020 у справі №824/257/18-а.
Щодо нереальності господарських операцій скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункти 1, 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, зазначено, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права, а саме: підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44, пункти 177.2, 177.4 статті 177, пункти 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, частину 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункти п.2.1, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 05.03.2020 у справі №826/9368/15, від 10.09.2020 у справі №805/3461/16-а, від 18.09.2019 у справі №813/4737/15 стосовно відсутності у контрагента позивача основних засобів, трудових ресурсів, ланцюгів постачання, технологічної можливості для надання послуг, від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 24.05.2019 у справі №816/4537/14, від 05.05.2020 у справі №826/678/16, від 15.04.2020 у справі №826/13929/17, від 19.11.2019 у справі №826/487/16, від 24.01.2018 у справі №2а-19379/11/2670, від 20.01.2016 у справі № 826/11531/14, що доведення відсутності реальності господарських операції має здійснюватися шляхам дослідження та встановлення змісту господарських операцій, договірних умов, фактичного порядку надання робіт (послуг), обсягів і змісту господарських операцій, мети придбання, первинних бухгалтерських документів, складених щодо господарських операцій.
Щодо додаткового блага скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 44.1 статті 44, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах.
Щодо відсутності використання ТМЦ у господарській діяльності скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 177.1, 177.2 статті 177, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
Верховний Суд зауважує, що скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справи, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Контролюючим органом не обґрунтовано, які саме правові висновки Верховного Суду в наведених постановах не враховані судами попередніх інстанцій. Наведені скаржником цитати з судових рішень стосуються положень щодо оцінки доказів, а не конкретного застосування норм права.
Щодо посилань скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, Верховний Суд зауважує, що наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень. Податковим органом не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування норми права судами попередніх інстанцій, який правовий висновок має бути застосовано до таких правовідносин.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України, посилань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Податковим органом не враховано роз'яснення Верховного Суду щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, викладені в ухвалах по даній справі. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження скаржником вказано, що первинна касаційна скарга подана у межах строку на касаційне оскарження та не розглянута по суті; повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Суду; скаржник не зволікав із повторним зверненням до Суду із скаргою; податковим органом усунуто недоліки касаційної скарги щодо незазначення, які саме докази не були досліджені судами попередніх інстанцій; більшість працівників відділу які супроводжували дану справу в суді звільнилися, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; виникло значне навантаження, яке пов'язане з супроводженням судових справ, а саме: працівники даного відділу взяли участь у 354 засіданнях, склали понад 680 процесуальних документів. Також скаржником вчинено посилання на введення воєнного стану, недостатнє фінансування, зауважено про практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків.
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано втретє, попередні касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 17.10.2025, від 05.12.2025.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередніх касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений контролюючим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
Уточнена касаційна скарга є подібною до попередніх та не усуває раніше встановлених недоліків.
Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Податковим органом зазначено про звільнення у 2023-2024 працівників відповідальних за супроводження справи. Разом з тим, оскаржувані судові рішення прийняті вже в 2025 році. Скаржником не обґрунтовано належними доводами причинно-наслідковий зв'язок між звільненням співробітників та пропуском процесуального строку.
Недоліки в організації роботи відповідача не можуть бути визнані такими обставинами, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Відповідачем у справі є Головне управління ДПС у Київській області, а не посадова особа контролюючого органу, відповідальна за супроводження в судах даної справи.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №320/44393/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №320/44393/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва Л.І. Бившева В.П. Юрченко