Справа № 293/1135/25
Провадження № 2/293/49/2026
05 січня 2026 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.,
за участі секретаря судового засідання Тишкевич К.Б.
представника позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні з залі суду в с-щі Черняхів справу за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про тлумачення змісту заповіту
Процесуальні дії по справі.
23.09.2025 адвокат Павлова Д.Д., як представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про тлумачення змісту заповіту, згідно якого просить:
зміст заповіту, що складений 13.02.2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Зороків Черняхівського району Житомирської області, посвідчений в.о. старости сіл Зороків, Іванків, Вишпіль Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області Лисюком Г.М., реєстровий номер 1-2, відповідно до якого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідала дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку площею 3,61 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить їй згідно свідоцтва про право на спадщину за законом НМЕ 228964, виданого Черняхівською державною нотаріальною конторою 13.06.2017 року, яка розташована на території Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, необхідно розуміти так, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заповідала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 земельні ділянки, що розташовані на території Оліївської сільської ради (Оліївської територіальної громади) Житомирського району Житомирської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825684400:10:000:0169, площею 2,2524 га та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825684400:02:000:0428, площею 0,0998 га.
Ухвалою від 01.10.2025 суд позовну заяву ОСОБА_2 залишив без руху та надав позивачу 7-денний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
09.10.2025 на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 13.10.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 12.11.2025.
Одночасно п. 9 цієї ухвали суд, у порядку ст. 84 ЦПК України, витребував від приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Драч Н.В. належним чином завірену копію спадкової справи № 239/2021, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
30.10.2025 на адресу суду від приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Драч Н.В. надійшла копія спадкової справи 239/2021, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 24.10.2025 та Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (а.с.64-120).
Ухвалою від 12.11.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України, занесена до протоколу судового засідання від 12.11.2025 суд підготовче провадження закрив та признавчив розгляд справи по суті на 16.12.2025.
Ухвалою від 16.12.2025, яка у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання від 16.12.2025, суд оголосив перерву у судовому засіданні до 05.01.2026.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_4 .
Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема, на земельну ділянку площею 3,61 га, розташовану на території Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказує, що вказану земельну ділянку ОСОБА_4 отримала у спадок після смерті матері, ОСОБА_5 , на підставі свідоцта про право на спадщину за законом серії НМЕ 228964 від 13.06.2017.
Пояснює, що у подальшому на підставі вказаного свідоцтва, видано розпорядження голови районної державної адміністрації від 30.10.2017, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею - 2,3522 га, в тому числі площею 2,2524 га кадастровий номер 1825684400:10:000:0169, площею 0,0998 га кадастровий номер 1825684400:02:000:0428, із земель колективної власності реформованого ВАТ "Черняхівське" Вільської (Зороківської) сільської ради Черняхіського району Житомирської області.
За життя, 13.02.2018, ОСОБА_4 уклала заповіт, яким на випадок своєї смерті земельну ділянку площею 3,61 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить їй згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом НМЕ 228964, видаого Черняхівською державною нотаріальною конторою 13.06.2017, яка розташована на території Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, заповіла своїй дочці ОСОБА_2 (позивач).
Однак, скористатись своїм правом на спадкове майно як спадкоємиця за заповітом позивач не має можливості, оскільки виражена в заповіті воля заповідача не охоплює відомостей стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами 1825684400:10:000:0169, 1825684400:02:000:0428, зважаюч на те, що заповіт посвідчено після процедури можливого виділення земельних часток (паїв) та після державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки.
Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Драч Н.В. від 08.02.2024 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки за кадастровими номерами 1825684400:10:000:0169, 1825684400:02:000:0428.
Позивач за захистом свого права звернулась з позовом до суду.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча і були своєчасно та належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримала, просила його задовольнити.
05.11.2025 на адресу суду від відповідача надійшла заява, у якій просить розгляд справи здійснювати без його участі та задовольнити позовну заяву ОСОБА_2 про тлумачення змісту заповіту в повному обсязі (а.с.130).
Водночас суд зазначає, що відповідно до нормч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Разом з тим, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, позицію щодо виниклих спірних правовідносин сторонами висловлено у поданих ними заявах, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В ході розгляду справи, суд відповідно до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.
У судовому засіданні від 05.01.2026 відповідно до ч.6 ст. 259, ст. 268 ЦПК України, суд оголосив скорочене (вступну та резолютивну частину) рішення суду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Зороків Черняхівського району Житомирської області померла мати позивача ОСОБА_4 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.04.2021, виданого виконавчим комітетом Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, актовий запис №69 (а.с.18).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, зокрема, наземельні ділянки, що розташовані на території Оліївської сільської ради (Оліївської територіальної громади) Житомирського району Житомирської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825684400:10:000:0169, площею 2,2524 га та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825684400:02:000:0428, площею 0,0998 га, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом серії НМЕ 228964 від 30.06.2017 (а.с.25).
Розпорядженням Черняхівської районної державної адміністрації від 30.10.2017, з урахуванням свідоцтва про право на спадщину за законом серії НМЕ 228964 від 30.06.2017 (а.с.26-28), затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею - 2,3522 га, в тому числі площею 2,2524 га кадастровий номер 1825684400:10:000:0169, площею 0,0998 га кадастровий номер 1825684400:02:000:0428, із земель колективної власності реформованого ВАТ "Черняхівське" Вільської (Зороківської) сільської ради Черняхіського району Житомирської області.
Згідно довідки /Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 14.11.2023 власником вказаних вище земельних ділянок значиться ОСОБА_4 (а.с.32-34).
Відповідно до копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарсько виробництва - 2,3522 га, гр. ОСОБА_4 , вказана технічна документація розроблена, зокрема, з урахуванням розпорядження Черняхівської районної державної адмінстрації від 15.08.2017 №272 про надання відповідного дозволу на її виготовлення, копії сертифіката на право на земельну частку (пай) виданного громадянину України члену колективного сільськогосподарського підприємства ВАТ "Черняхівське" ОСОБА_5 , розміром 3,61 в умовних кадастрових гектарах та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.06.2017 на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ "Черняхівське" розміром 3,61 в умовних кадастрових гектарах, виданого ОСОБА_4 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (а.с.173-181).
За життя, 13.02.2018, ОСОБА_4 , уклала заповіт, яким на випадок своєї смерті, земельну ділянку площею 3,61 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить їй згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом НМЕ 228964, виданого Черняхівською державною нотаріальною конторою від 13.06.2017, яка розташована на території Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, заповіла своїй дочці ОСОБА_2 (позивач) (а.с.19).
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за параметрами запиту відносно заповіту спадодавця ОСОБА_4 , наявний запис за номером у спадковому реєстрі 67676927/статус чинний (а.с.65).
За даними копії матеріалів спадкової справи №239/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , спадщину прийняли ОСОБА_2 (дочка спадкодавця) як спадкоємиця за заповітом та ОСОБА_3 (син спадкодавця) як спадкоємець за законом (а.с.70,73).
Свідоцтва про право на спадщину за номером у спадковому реєстрі 69180322/69180402, видані на ім'я ОСОБА_2 , як спадкоємиці за заповітом від 15.11.2010, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (а.с.109/зворотна сторона/, 111).
Родинні відносини позивача ОСОБА_2 та померлої ОСОБА_4 підтверджуються копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданого від 20.06.1986 (а.с.14), де її батьками зазначені " ОСОБА_6 " та " ОСОБА_4 ", копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 24.03.1995 з якого вбачається, що ОСОБА_7 після укладення шлюбу змінила своє прізвище " ОСОБА_8 " на шлюбне "ОСОБА_9 " (а.с.15).
Постановою приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Драч Н.В. від 08.02.2024 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, розташовані на територіїОліївської сільської ради (Оліївської територіальної громади) Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер 1825684400:10:000:0169, площею 2,2524 га, кадастровий номер 1825684400:02:000:0428, площею 0,0998 га, після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки виражена в заповіті воля заповідача не охоплює відомостей стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами 1825684400:10:000:0169, 1825684400:02:000:0428, зважаючи на те, що заповіт складено та посвідчено після процедури можливого виділення, земельних часток (паїв) з колективної власності колективних сільськогосподарських підприємств, та після державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме від 08.11.2017 (а.с.29-31).
Позивач вказує на те, що за підстав зазначених у постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій вона як спадкоємиця за заповітом не може в позасудовому порядку реалізувати свої спадкові права на вищевказані земельні ділянки, а тому за захистом своїх прав звернулась з позовом до суду про тлумачення змісту заповіту від 13.02.2018.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Предметом даного спору є тлумачення змісту заповіту через незрозумілий зміст волі заповідача.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилається на те, що в заповіті заповідачем не зазначено кадастрові номери належних їй на праві власності земельних ділянок, тому вона не має можливості оформити своє право на спадкування.
Позивач вказує, що окрім неї як спадкоємиці за заповітом після смерті матері є спадкоємець за законом, відповідач по справі, який прийняв спадщину.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК України).
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.
Отож, однією із основних умов розгляду справи про тлумачення заповіту є наявний спір між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту, а саме різне уявлення про волевиявлення заповідача.
Однак, за дослідженими матеріалами справи наявність такого спору між спадкоємцями судом не встановлено, що і не заперечується самим позивачем.
Напроти, відповідач у своїй заяві просить задовольнити позовну заяву про тлумачення заповіту, будь-яких заперечень за заявленими вимогами у ході розгляду справи не висловив.
Відтак, слід дійти висновку, що як позивач, так і відповідач мають однакове уявлення про волю заповідача.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не зазначено та не надано належних, та достатніх доказів того, що такий спір між спадкоємцями/сторонами по справі, мав місце і на час звернення з позовом до суду.
Позивач в обґрунтування своїх вимог здійснює лише посилання на постанову приватного нотаріуса, якою відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки через відсутність вираженої в заповіті волі заповідача стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами 1825684400:10:000:0169, 1825684400:02:000:0428, зважаючи на те, що заповіт посвідчено після процедури можливого виділення земельних часток (паїв) та після державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки.
Так, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.
При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.
Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.
Як встановлено судом право власності заповідачем на земельні ділянки площею 2,2524 га кадастровий номер 1825684400:10:000:0169, площею 0,0998 га кадастровий номер 1825684400:02:000:0428, набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НМЕ 228964 від 13.06.2017.
Згідно із змістом заповіту заповідач за життя на випадок своєї смерті зробила розпорядження відносно належного їй майна саме на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом НМЕ 228964 від 13.06.2017.
Разом з тим заповідач не зазначила кадастрових номерів земельних ділянок.
Як резюмує Верховний Суд у постанові від 30.09.2022 у справі №165/3014/20 відсутність у заповіті прямого посилання на земельні ділянки, не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину.
Судом встановлено, що намір (волевиявлення) спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити ОСОБА_2 (позивач) у спадок земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку заповідач набула права на підставі саме свідоцтва про право на спадщину за законом, що безпосередньо вказує на волю заповідача стосовно долі спадщини та зважаючи досліджені судом докази у своїй сукупності, відповідно не ускладнює його розуміння, а тому заповіт ОСОБА_4 не підлягає тлумаченню.
Водночас, суд зважає і на той факт, що спір між спадкоємцями щодо тлумачення змісту заповіту відсутній, право позивача ніким не порушене і не оспорюється, у матеріалах спадкової справи відсутні відомості про виниклі розбіжності у розумінні спадкоємцями змісту заповіту та те, що згода на тлумачення заповіту спадкоємцем ОСОБА_3 надана не була, а тому таке право не підлягає судовому захисту, а у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про тлумачення заповіту слід відмовити.
Окрім того, слід зауважити, що позивач не позбавлена оскаржити дії нотаріуса у разі якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно або нотаріус безпідставно відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, що мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 354,355 ЦПК України, суд
1. У задоволені позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи.
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса зареєстрованого місця проживння: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Повний текст рішення складений 15.01.2026.
Суддя Людмила ЛОСЬ