16 січня 2026 року
м. Київ
справа №990/8/26
адміністративне провадження №П/990/8/26
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г., Мацедонської В. Е., Радишевської О.Р.,
перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про встановлення юридичного факту відсутності компетенції, зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди,
У січні 2026 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України, в якій позивач виклав свої вимоги наступним чином:
« 1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Встановити юридичний факт, що Позивач (фізична особа) не є суб'єктом права на конституційне подання згідно зі статтею 54 Закону України «Про Конституційний Суд України», а тому не може самостійно ініціювати перевірку конституційності законів.
3. В порядку частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України:
- визнати, що обов'язок звернення до Конституційного Суду України при виявленні ознак неконституційності закону покладається на Верховний Суд.
- звернутися (через Пленум Верховного Суду) до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо перевірки на відповідність Конституції України (зокрема, статтям 3, 8, 19, 22, 24, 41, 46, 48, 49) наступних положень:
- Статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» за період 2016 - 2026 рр. - щодо критеріїв та результатів встановлення прожиткового мінімуму (невідповідність інфляції та реальним потребам).
- Статті 28 та 42 Закону України № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - щодо формули розрахунку мінімальної пенсії та фіктивної індексації, що призводить до звуження права власності.
- Частини 2 статті 36 Закону № 1058-ІУ - щодо дискримінаційних вікових обмежень для дорослих осіб з інвалідністю при призначенні пенсії по втраті годувальника.
- зупинити провадження у даній адміністративній справі до отримання рішення Конституційного Суду України.
4. Визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невжиття заходів конституційного контролю, що призвело до порушення прав Позивача.
5. Стягнути з держави Україна на користь Позивача матеріальну та моральну шкоду у загальному розмірі 6 163 768,00 грн.
6. Прошу суд залучити Генерального прокурора до участі у справі на стороні Позивача для здійснення представництва моїх інтересів як особи з інвалідністю. Зобов'язати Прокурора невідкладно усунути процесуальні недоліки та перешкоди у доступі до правосуддя (щодо неможливості мого звернення до КСУ), захистивши мої права, вжити заходів щодо стягнення 900 000 грн збитків, завданих бюджету, з винних посадових осіб.
7. Визнати що Держава Блокує доступ до КСУ Україні і не надає рішення КСУ і визнати таку дію незаконною. ».
Згідно з частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України передбачені статтею 266 КАС України.
За правилами частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, зокрема з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали та зміст позовної заяви, Судом установлено, що вона не відповідає вимогам частини п'ятої статті 160 КАС України з огляду на таке.
Частиною п'ятою статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У порушення пункту 1 частини п'ятої статті 160 КАС України, у позовній заяві не зазначено найменування суду першої інстанції, до якого подається ця заява.
Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається суперечність між суб'єктним складом учасників справи та змістом позовних вимог.
Так, у вступній частині позову ОСОБА_1 указав апарат Верховної Ради України в якості відповідача, а Президента України третьою особою на стороні відповідача, тоді як у розділі «Правове обґрунтування статусу відповідача» зазначив, що «цей позов пред'являється до Держави Україна в особі Президента України, виходячи з імперативних приписів Конституції України (ст. 8), які мають найвищу юридичну силу ».
Отже, суперечність у позові щодо особи відповідача свідчить про невизначеність правової позиції ОСОБА_1 , що позбавляє суд можливості встановити коло осіб, чиїх прав та обов'язків стосується цей спір і перешкоджає ідентифікації належного відповідача та визначенню меж позовних вимог.
Верховний Суд указує, що за приписами пункту 3 частини п'ятої статті 160 КАС України якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, то в позові повинно бути наведено обґрунтований розрахунок суми, що стягується.
У розділі ІІІ «Розрахунок шкоди», пункт 1 «Матеріальна шкода» ОСОБА_1 виклав наступним чином: « 1. Матеріальна шкода - 1 163 768,00 грн:
138 168 грн - недоплата пенсії (внаслідок застосування фіктивного прожиткового мінімуму замість реального).
• 24 080 грн - ненадане санаторне лікування.
• 450 000 грн - витрати на правову допомогу (еквівалент юридичної роботи, виконаної Позивачем особисто через відсутність доступу до безоплатної правової допомоги).
• 600 000 грн - вартість робіт з аудиту законодавства (виконання функцій державних органів).
• 48 410 грн - судові витрати та витрати на діловодство (понад 300 позовів).
• 2 600 грн - прямі збитки (ліки, майно).»
Тобто позивач указав лише суми відшкодування та обставини, з якими він пов'язує їхнє виникнення, без наведення відповідних розрахунків та зазначення доказів, що це підтверджують. Аналогічний підхід ОСОБА_1 використав і під час визначення суми відшкодування моральної шкоди - 5 000 000,00 грн ( пункт 2) та шкоди Державі - 900 000,00 грн (пункт 3). Проте позивачем не наведено жодного обґрунтування розміру заявлених сум і не зазначено доказів на підтвердження виникнення такої шкоди, що створює невідповідність поданого позову вимогам пунктів 3, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Також за правилами пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути наведено зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, а у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (пункт 9).
Із доводів і вимог ОСОБА_1 можна зрозуміти, що порушення своїх прав він, зокрема, убачає у процесуальній неможливості захисту, оскільки «Суди України відмовляють Позивачу у перерахунку пенсії згідно з Конституцією, посилаючись на чинність Законів про Держбюджет, та вказують, що виключно Конституційний Суд України (КСУ) може визнати їх неконституційними. Однак, вимога судів до Позивача звернутися до КСУ є юридично неспроможною: ».
Верховний Суд зауважує, що для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів, які мають своїм завданням справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Це означає, що діяльність судів по вирішенню спорів є процесуальною дією уповноваженого Конституцією органу судової влади, що не підпадає під визначення публічно-правових відносин, як помилково вважає ОСОБА_1 , оскільки судова діяльність спрямована на здійснення правосуддя шляхом вирішення спору про право, а судовий розгляд - це виключна форма реалізації державної влади - правосуддя, що здійснюється шляхом регламентованого судочинства.
Надалі ОСОБА_1 указує, що « Відповідач підписав Закони про Бюджет, якими встановлено прожитковий мінімум для непрацездатних осіб на рівні 2595 грн. При цьому, за офіційними даними Мінсоцполітики, фактичний прожитковий мінімум становить понад 6013 грн. Встановлення стандарту життя, який у 2,5 рази менший за реальну потребу, є порушенням ст. 48 Конституції (достатній життєвий рівень) та робить соціальні гарантії фіктивними».
Верховний Суд зауважує, що незважаючи на те, що відповідачем у позові указано апарат Верховної Ради України, зміст позовної заяви зводиться до дій Президента України, якого ОСОБА_1 зазначив як третю особу на стороні відповідача, щодо підписання законів про Державний бюджет (без зазначення за який саме рік).
З погляду позивача, Президент України як гарант Конституції України відповідальний за такі дії законодавців та судів, у зв'язку з чим він має право на відшкодування шкоди, з посиланням на те, що таке сталося «Внаслідок протиправної бездіяльності відповідача (невжиття заходів щодо ветування неконституційних законів або звернення до КСУ».
Суд наголошує, що норми КАС України регламентують порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Водночас процес прийняття та підписання, зокрема, законів України про Державний бюджет на відповідний рік є законотворчим процесом, під час якого ні Верховна Рада України, ні Президент України не виконують владних управлінських функцій, що можуть бути предметом оскарження.
Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише ті акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, які прийнято, вчинено, допущено у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, а не законотворчі.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року (справа №9901/787/18), від 11 березня 2020 року (справа №9901/11/20), від 13 травня 2020 року (справа №9901/527/19) та від 12 травня 2021 року (справа № 9901/32/21).
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що позивач у поданому позові не вказав, ані права (свободи, інтересу), яке він вважає порушеним, ані рішень, дій чи бездіяльності у сфері публічно-правових відносин, якими таке право порушується.
Тому Суд констатує, що викладений ОСОБА_1 зміст позовних вимог і виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, не відповідає приписам пунктів 2, 3, 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 КАС України, а суперечності у позові щодо особи відповідача свідчить про невизначеність правової позиції ОСОБА_1 щодо учасників спірних правовідносин, що позбавляє суд можливості встановити коло осіб, чиїх прав та обов'язків стосується цей спір і перешкоджає ідентифікації належного відповідача та визначенню меж позовних вимог.
За правилами частини першої статті 169 КАС України суддя, установивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їхнього усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).
За таких обставин, позовну заяву необхідно залишити без руху та встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання копії зазначеної ухвали суду для усунення її недоліків шляхом надання позовної заяви в новій редакції, із зазначенням у ній назви суду, до якого подано такий позов, особу відповідача(ів), до якої(их) спрямовані позовні вимоги, навести обґрунтування кожної з позовних вимог з урахуванням мотивувальної частини цієї ухвали, відповідно до особи відповідача, а також зазначенням відповідних до обгрунтування доказів. До цієї заяви також додати її копії відповідно до кількості учасників справи у разі надсилання засобами поштового зв'язку.
Суд роз'яснює позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Керуючись статтями 160, 169, 171, 243, 256 КАС України, Суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про установлення юридичного факту відсутності компетенції, зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди залишити без руху.
2. Установити позивачу строк десять днів з дати вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: М.В. Білак
А.Г. Загороднюк
В.Е. Мацедонська
О.Р. Радишевська