ф
16 січня 2026 року
м. Київ
справа №826/9244/15
адміністративне провадження №К/990/50489/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 826/9244/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства України з питань кіно про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України та Державного агентства України з питань кіно, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 326-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державного агентства України з питань кіно";
- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства з питань кіно від 16 квітня 2015 року № 19-К "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державного агентства з питань кіно;
- Державному агентству України з питань кіно відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення на посаді по час поновлення на роботі.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 326-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державного агентства України з питань кіно".
Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства України з питань кіно від 16 квітня 2015 року № 19-К "Про звільнення ОСОБА_1 ";
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державного агентства України з питань кіно з 06 травня 2015 року.
Стягнуто з Державного агентства України з питань кіно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 травня 2015 року по 17 червня 2025 року включно, в сумі 1 067 307 грн 26 коп., із відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державного агентства України з питань кіно з 06 травня 2015 року.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного агентства України з питань кіно на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 8731 грн 38 коп.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Державне агентство України з питань кіно звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №826/9244/15 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням підстав пропуску строку та наданням відповідних доказів.
22 грудня 2025 року до Суду надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням підстав пропуску строку та наданням відповідних доказів.
В клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року отримано до електронного кабінету у підсистемі "Електронний Суд" 05 листопада 2025 року о 22:19 год, що підтверджується відповідними доказами.
Щодо клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки скаргу подано протягом 30 днів з дня отримання оскаржуваного судового рішення.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано частину третю статті 1 Закону України «Про очищення влади» без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які визначали б індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених статтею 2 КАС України.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачі ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання нею антидемократичних заходів. Будь-яких належних та допустимих доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини матеріали справи також не містять.
Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 виснував, що відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених статтею 2 КАС України. Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, суди попередніх інстанцій постановили оскаржувані судові рішення відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також в касаційній скарзі відповідач зазначає, що позовну заяву подано із порушенням строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як слідує із тексту оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що згідно наказу Державного агентства України з питань кіно від 16 квітня 2015 року № 19-к позивач вважається звільненим з посади з 05 травня 2025 року. Згідно особової картки трудову книжку позивач отримав 05 травня 2015 року, що підтверджується як особистим підписом позивача, так і підписом працівника кадрової служби (том 1 а.с. 66-68). З позовом у цій справі позивач звернувся 19 травня 2015 року, тобто в межах місячного строку з дня отримання трудової книжки.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав, на якій вона подається з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави, така касаційна скарга залишається без руху.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За змістом положень частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання визначених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У цій ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Поновити Державному агентству України з питань кіно строк на касаційне оскарження рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 826/9244/15.
Касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 826/9244/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства України з питань кіно про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська