16 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/714/25 пров. № А/857/17005/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довга О.І.,
Запотічний І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Іванчулинець Д.В.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгороді 26 березня 2025 року, у справі №260/714/25 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
30.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив визнати бездіяльність відповідача щодо не оформлення та не направлення необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області для призначення позивачеві пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» - протиправною; зобов'язати відповідача оформити та направити необхідні документи до Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби»
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки, що викладені у справі №805/3923/18-а в яких Верховний Суд дійшов висновків, що для набуття права на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII, враховується як календарна, так і пільгова вислуга років в сукупності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Адміністрація Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не враховано, що станом на день звільнення позивача зі служби (30 січня 2024 року) абзац 15 підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393 був чинним у редакції після внесення змін Постановою № 119 від 16 лютого 2022 року, відповідно до якого на пільгових умовах зараховуються певні періоди служби до вислуги років саме для визначення розміру пенсії, а не для її призначення, як передбачала попередня редакція п.3 Постанови № 393. Вказує, що оскільки календарна вислуга років позивача становить 22 роки 05 місяців 11 днів (при необхідних 25 років), тому відповідно до пункту «а» абзацу 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для призначення пенсії за вислугу років відсутні. Звертає увагу на те, що правовий висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 805/3923/18-а, який застосував суд першої інстанції є нерелевантним до правовідносин у цій справі, оскільки такий був сформований за іншого правового регулювання.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 60-ОС від 30 січня 2024 року “Про особовий склад» позивача - штаб-сержанта ОСОБА_1 , сержанта-менеджера 3 категорії (з м.д. н.п. Чоп) відділу комплектування звільнено з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 25 січня 2024 року № 52-ОС. За підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходить військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років)) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 30 січня 2024 року.
Відповідно до даного витягу з наказу вислуга років станом на 30 січня 2024 року становить: календарна: 22 роки 05 місяців 11 днів; пільгова: 06 років 02 місяці 23 дні; всього: 28 років 08 місяців 04 дні.
19 грудня 2024 року позивач звернувся до відповідача з проханням підготувати та направити до органу Пенсійного фонду подання та необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак у задоволенні такого йому було відмовлено.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви листом №09/К-13028/980 від 17.01.2025 року Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила заявника про відсутність підстав для прийняття заяви за встановленою формою для призначення пенсії за вислугу років та інших документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років на умовах, визначених статтею 12 Закону №2262, у зв'язку з тим, що вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 22 роки 05 місяців 11 днів.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішення, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Нормами частин першої, п'ятої статті 14 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України “Про Державну прикордонну службу України», держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 393 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (чинній на момент звільнення позивача зі служби та звернення позивача із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 393 для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Відповідно до підпункту “в» пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
Спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги років.
Разом з тим, на думку позивача, для призначення йому пенсії за вислугу років календарна вислуга років має бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393.
Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення покликався на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року по справі № 805/3923/18-а, у якій колегія суддів прийшла до висновку, що Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
У зазначеній постанові колегія суддів касаційного суду також прийшла до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Приймаючи висновок, викладений у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, Верховний Суд виходив із того, що редакція пункту 3 Постанови № 383 чинна на момент розгляду справи № 805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону № 2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акта.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки ґрунтуються на іншому правовому регулюванні.
Отже, згідно законодавства, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі № 380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 360/17/23 та від 14 листопада 2023 року у справі № 600/3836/22-а, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом апеляційної інстнанції під час вирішення цього спору
Із матеріалів справи убачається, що станом на день звільнення 30 січня 2024 року, ОСОБА_1 не мав необхідної вислуги 25 календарних років, оскільки мав лише 22 календарних роки 05 місяців 11 днів, тому він не набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту “а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, що і послугувало правомірною підставою для відмови у підготуванні документів для подачі до пенсійного органу про призначення пенсії за вислугу років.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідачем правомірно враховано та слугувало підставою відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо підготовки пакету документів для подання до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що є наслідком його скасування з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №260/714/25 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний