головуючий суддя у першій інстанції: Главач І.А.
16 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/1961/25 пров. № А/857/41654/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Карпатського округу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 300/1961/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної екологічної інспекції Карпатського округу про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
24.03.2025р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до Державної екологічної інспекції Карпатського округу, у якому просили суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо надання необґрунтованих відповідей від 03.02.2025р. та 10.02.2025р. на звернення від 20.01.2025р.;
- зобов'язати об'єктивно та всебічно перевірити звернення та надати вмотивовану відповідь відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян".
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Державна екологічна інспекція Карпатського округу подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2025р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Державної екологічної інспекції Карпатського округу із скаргою на дії майстра лісу Калуського лісового господарства Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" ОСОБА_3 та лісничого ОСОБА_4 з приводу вчинених умисних правопорушень у сфері охорони, використання та відтворення лісових ресурсів.
03.02.2025р. Державна екологічна інспекція Карпатського округу проінформувала позивачів про те, що на виконання положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", направлено матеріали поданої скарги та інших необхідних документів до Державної екологічної інспекції України для отримання погодження центрального органу виконавчої влади, який реалізує політику держави у відповідній сфері.
Скарга позивачів надіслана до Державної екологічної інспекції України для надання погодження здійснення заходів державного нагляду (контролю). До даної скарги додана інформаційна довідка та анкета встановлення можливого ступеня ризику від провадження господарської діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
06.02.2025р. Державна екологічна інспекція України прийняла рішення про відмову у направленні матеріалів скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, оскільки визначені в скарзі правопорушення не дають можливості чітко встановити їх вчинення, не зазначено відомостей про розташування незаконних рубок, пошкоджень лісових насаджень та інших порушень (зокрема, інформації про квартал, виділ, координати, тощо).
10.02.2025р. Державна екологічна інспекція Карпатського округу проінформувала позивачів про те, що Державною екологічною інспекцією України прийнято рішення про відмову у направленні матеріалів скарги позивачів до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, з огляду на що у відповідача відсутні повноваження на здійснення розгляду поданої позивачами скарги.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст. 40 Конституції України видно, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно ст.5 Закону України “Про інформацію» від 02.10.1996 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
ч.2 ст.7 Закону України “Про інформацію» встановлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України “Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011р. №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Згідно ч.1 ст.1 Закону України “Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В ст.12 Закону України “Про доступ до публічної інформації» видно, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
п.1 ч.1, ч.4 ст.13 Закону України “Про доступ до публічної інформації» встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ст.14 Закону України “Про доступ до публічної інформації», що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він володіє.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 9901/925/18 викладено правову позицію, згідно з якою розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.
Таким чином, розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.
Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021р. у справі № 9901/381/20, від 02.04.2020р. у справі № 9901/22/20.
Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію (ст.16 Закону № 2939-VI).
ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюється Законом України № 393/96-ВР від 02.10.1996 року "Про звернення громадян" (надалі, також - Закон № 393/96-ВР).
Із змісту ст.1- ст.5 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
-порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
-створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
-незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Вимоги до звернень громадян. Зокрема, частина 7 цієї статті визначає, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених ч.1 ст.7 цього Закону.
ч.1 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
В ст.8 Закону України "Про звернення громадян" визначаються звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню, до яких, зокрема, віднесено анонімні звернення, повторні та звернення щодо яких передбачено терміни розгляду.
Нормами розділу ІІ Закону України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР визначається порядок розгляду звернень громадян.
ч.1, ч.6 ст.16 Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право:
-особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
-знайомитися з матеріалами перевірки;
-подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
-бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
-користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
-одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
-висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
-вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
ч.1 ст.19 Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
-об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
-у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
-на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
-скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
-забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
-письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
-вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
-у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
-не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
-особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян", передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до відповідача скаргу на дії посадових осіб суб'єкта господарювання, який здійснює діяльність щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів в Україні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, подана заявниками скарга відповідає вимогам ст.5 Закону України "Про звернення громадян", оскільки в ній вказані прізвище, ім'я, по батькові та адреси проживання скаржників, викладено суть скарги та вимоги до відповідача, вказано дату подання скарги та наявні підписи скаржників.
Стосовно порушеного у скарзі питання колегії суддів звертає увагу на таке
Відносини щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів в Україні регулюються нормами Лісового кодексу України (надалі, також - ЛК України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 25 ЛК України, основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.
п.1 ч.1 ст.29-2 ЛК України, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері лісових відносин, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;
В п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017р. (надалі, також - Положення № 275), видно, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки, довкілля та сільського господарства і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
п.1 Положення № 275 передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно абз.2 п.1 розділу І Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 230 від 07.04.2020р. (надалі, також - Положення № 230), Державна екологічна інспекція відповідного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
пп.5 п.2 розділу ІІ Положення № 230, встановлено, що Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо:
-пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування;
-повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу;
-раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів;
-добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів;
-здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах;
-використання полезахисних лісосмуг, водоохоронних і захисних лісових насаджень;
-заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів;
-експлуатації нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів;
-збереження корисної для лісу фауни.
Відповідно до п.14 розділу ІІ Положення № 230, Інспекція здійснює розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій з питань, пов'язаних із діяльністю Інспекції.
ч.1 ст.16, ч.1 ст.17 ЛК України, встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1003 від 07.09.2022р. утворено державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" шляхом злиття спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, з подальшим перетворенням державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, з урахуванням особливостей, визначених законом.
Таким чином, господарську діяльність, що стосується використання, охорони та відновлення лісів в Україні здійснює ДП "Ліси України".
Отже, суд апеляційної інстанції наголошує, що коло питань, порушене у скарзі, поданою позивачами, входить до сфери компетенції Державної екологічної інспекції Карпатського округу.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України № 877-V від 05.04.2007р. "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі, також - Закон № 877-V).
В абз.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", видно, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
абз.5 ч.1 ст.6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", передбачено, що підставою для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Згідно ч.1 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
В п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 303 від 13.03.2022р. "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану" (надалі, також - Постанова № 303), видно, що припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує, що п.2 Постанови № 303, за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов'язань України протягом періоду воєнного стану дозволити здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах.
Згідно "Методичних рекомендацій щодо опрацювання матеріалів, які є підставою для проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) на підставі ч.1 ст.6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та п.2 постанови КМУ від 13.03.2022р. № 303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану" (надалі, також - Методичні рекомендації № 121), затверджених наказом Державної екологічної інспекції України від 06.09.2022р. № 121, позаплановий захід здійснюється територіальним та міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції за наявністю отриманого рішення Міндовкілля та погодження про здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Держекоінспекції України.
п.4 Методичних рекомендацій №121, встановлено, що підставою для направлення матеріалів з Міндовкілля з метою отримання рішення про здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) та надання Держекоінспекцією погодження є звернення, яке відповідає вимогам ст.5 Закону України "Про звернення громадян" та ч.1 ст.6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а також подання суб'єктом господарювання письмової заяви про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням.
Відповідно до п.5 Методичних рекомендацій № 121, Інспекція протягом 5 робочих днів з дня надходження звернення направляє Держекоінспекції копію звернення, інформаційну довідку за формою, встановленою у додатку 1 до Методичних рекомендацій та обґрунтовує загрозу, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави (далі - ЗНВ), з додаванням документів, аргументів, фото- та відео- матеріалів (за наявності).
Відповідно до п. 6 Методичних рекомендацій № 121, у разі надходження звернення на адресу Держекоінспекції, таке звернення протягом 3 робочих днів направляється відповідній Інспекції для опрацювання відповідно до п.5 цих Методичних рекомендацій.
Колегія суддів наголошує та звертає увагу, що звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відповідає вимогам ст.5 Закону України "Про звернення громадян". У своєму зверненні скаржники зазначили про неможливість вказання конкретних даних щодо обходів, квадратів чи виділів лісових ділянок, в яких наявні порушення законодавства. Неможливість вказання конкретної інформації вмотивована тим, що в лісі відсутні спеціальні вказівні знаки, на яких була б вказана така інформація. В подальшому, саме відсутність інформації про координати виявлених порушень слугувала підставою для відмови Державної екологічної інспекції України у наданні погодження проведення заходу державного нагляду (контролю).
Як зазначалося вище, у заявників (скаржників) наявний певний перелік прав при розгляді поданої до них скарги. До таких прав належать зокрема право особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Виходячи із змісту поданої скарги, скаржники мали намір бути особисто присутніми при розгляді скарги для особистого викладу аргументів щодо поданої скарги.
Крім того, позивачі заявили намір надати відповідачу наявні відеоматеріали вчинених правопорушень, які долучені до матеріалів справи, та які оглянуті судом.
Відповідно до вищевказаних норм, суб'єкт, до якого надійшло звернення громадянина, серед іншого, зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Безпосередній розгляд скарги громадянина передбачає проведення заходу державного нагляду (контролю), на який не було надано погодження вищестоячим органом. Однак, одним із обов'язків є перевірка заяви чи скарги.
Відповідно до п.5 Методичних рекомендацій № 121, відповідач надсилає вищестоячому Центральному органу виконавчої влади серед іншого інформаційну довідку за формою, встановленою у додатку 1 до Методичних рекомендацій та обґрунтовує загрозу, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави (далі - ЗНВ), з додаванням документів, аргументів, фото- та відео- матеріалів (за наявності).
Таким чином, після надходження скарги, відповідач зобов'язаний провести перевірку скарги на предмет її достовірності.
Апеляційний суд звертає увагу, що окремим питанням, яке підлягало перевірці, є твердження відповідача щодо відсутності, інформації щодо місця здійснення порушення вимог лісового законодавства, місцезнаходження незаконних рубок, пошкоджень лісових насаджень тощо. Бездіяльність відповідача щодо належної перевірки поданої скарги стала причиною прийняття рішення вищестоячим органом про відмову у наданні погодження заходу державного нагляду (контролю).
Такими діями, відповідача на скаржників необґрунтовано покладено тягар самостійного документування місць правопорушення із вказуванням точних даних щодо координат розташування доказів вчинених правопорушень, що є предметом поданої скарги.
Крім того, відповідач допустив протиправну бездіяльність та проігнорував бажання скаржників показати місця знаходження доказів. В ході такого огляду місць розташування доказів, посадові особи відповідача мали б можливість задокументувати з посиланням на відповідні координати лісові ділянки та надати вищестоячому Центральному органу виконавчої влади повні та вичерпні матеріали, що стосуються поданої скарги для прийняття рішення про здійснення заходу державного нагляду (контролю).
Такий висновок суду підтверджується і вимогами Закону України "Про звернення громадян" щодо наявності у суб'єктів, до яких надійшло звернення чи скарга обов'язку перевірити викладені в ній обставини, так і вимог Методичних рекомендацій № 121, відповідно до яких, крім поданої скарги, до вищестоячого органу надсилаються інформаційна довідка та обґрунтування ступеня наявності загрози щодо негативного впливу такого правопорушення.
В матеріалах справи, наявні відповідна інформаційна довідка та анкета встановлення можливого ступеня ризику від провадження господарської діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до даних інформаційної довідки, у частині відомості про ЗНВ, аргументи, обґрунтування доцільності проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю), з посиланням на норми законодавства вказано: "відповідно до вимог Лісового кодексу України, трелювання деревини необлаштованими переїздами через гірські потоки та гірськими річками (водотоками), негативно впливає або може негативно впливати на стан природних екосистем, що є порушенням п. 42-44 Постанови КМУ від 23 травня 2007 року № 761 "Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів", порушення п.3.4, 4.3 Правил рубок головного користування, затверджених наказом Держлісагентства України від 23.12.2007р. № 364. Відповідальність за порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства передбачена ст.64, ст.65 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984р. № 8073-Х.". Відповідно до змісту доданої анкети, відповідач відніс суб'єкта господарювання до високого ступеня ризику провадження господарської діяльності. Тобто, в даному випадку дані у довідці та анкеті зазначені без проведення належної перевірки фактичних обставин правопорушення. Кваліфікація, визначена у інформаційній довідці проведена без належної перевірки реальності вчиненого правопорушення, зазначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у поданій скарзі та здійснена на основі даних такої скарги, а також долучених фото та відеодоказів.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачам, відповідно до положень Закону України "Про звернення громадян" належить право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Положеннями Закону України "Про звернення громадян", встановлено, що суб'єкт владних повноважень був зобов'язаний письмово повідомити громадянин про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, а у випадку визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Державної екологічної інспекції Карпатського округу діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Карпатського округу - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 300/1961/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель