головуючий суддя у першій інстанції: Желік О.М.
16 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20446/25 пров. № А/857/47194/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі ЗД/380/38/25 з розгляду заяви про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Генерального штабу Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними і скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, -
До подання позовної заяви в суд, ОСОБА_1 , звернувся в суд із заявою про забезпечення адміністративного позову, у якій просить суд:
-заборонити військовій частині НОМЕР_1 (в особі її посадових/службових осіб), а також Державній прикордонній службі України, в особі всіх її структурних функціональних/територіальних підрозділів/відділах/загонах вчиняти дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2025р. заяву задоволено.
Суд заборонив військовій частині НОМЕР_2 (в особі її посадових/службових осіб), а також Державній прикордонній службі України ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: 00034039), в особі всіх її структурних функціональних/територіальних підрозділів/відділах/загонах вчиняти дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії.
Одночасно, ухвалою від 16.10.2025р. суд першої інстанції виправив описку у вказаній ухвалі та виклав абзац другий резолютивної частини ухвали суду від 15.10.2025р. в наступній редакції:
«Заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб), а також Державній прикордонній службі України, в особі всіх її структурних функціональних/територіальних підрозділів/відділах/загонах вчиняти дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії».
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи співмірність вимог заяви про забезпечення позову із подальшими позовним вимогами та обставинам справи, невжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даному випадку може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
ч.1, ч.2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст. 150 КАС України, є оціночними. Тому, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно ч.1, ч2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019р. в справі N 826/10936/18 (провадження N К/9901/728/19).
ч.6 ст.154 КАС України передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Також необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Отже, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Разом з тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що п.10 ч.3 ст.151 КАС України чітко визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Матеріалами справи підтверджується те, що, 19.07.2025р. ОСОБА_1 під час робочої поїздки зупинили представники ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою перевірки документів. Так, позивач надав для ознайомлення посвідчення № 490/2024 від 19.11.2024р. про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час. Однак, представники ІНФОРМАЦІЯ_3 доставили його до приміщення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де направили для проходження військово-лікарської комісії. За результатами проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 19.07.2025р. № 1151 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано з 19.07.2025р. на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), та включено до особового складу частини.
Разом з тим, забезпечуючи позов у спосіб заборони військовій частині НОМЕР_1 (в особі її посадових/службових осіб), а також Державній прикордонній службі України, в особі всіх її структурних функціональних/територіальних підрозділів/відділах/загонах вчиняти дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним та скасування наказів та зобов'язання вчинити дії суд першої інстанції втручається у владні та управлінські функції суб'єкта владних повноважень в умовах воєнного стану.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан був продовжений відповідними указами Президента України, який діє по теперішній час.
Також, Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та праведно загальну мобілізацію, яку продовжено відповідними указами Президента України і по теперішній час.
ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що призов військовозобов'язаних на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом №3543-XII.
В п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) видно, що не підлягають призову на військову службу час мобілізації військовозобов'язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Згідно ст.24 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Із змісту п.4 ч.1 ст.25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» видно, що бронюванню підлягають, зокрема, військовозобов'язані, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання (ч.2 ст.25 Закону №3543-XII).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2024р. №650 затверджено Порядок бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Порядок № 650), який визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов'язаних засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі Портал Дія), які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, зокрема тих, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі установи). ( далі Постанова № 650)
п.3 Порядку № 650 передбачено, що для цілей бронювання військовозобов'язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, засобами Порталу Дія Мінекономіки формує та веде Єдиний перелік органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій для бронювання військовозобов'язаних (далі Єдиний перелік), до якого включаються державні органи, підприємства, установи.
В п.12-п.19 Порядку № 650 видно, що бронювання військовозобов'язаних, зазначених у п.1 цього Порядку, здійснюється за списками засобами Порталу Дія.
Списки подаються державними органами, підприємствами, установами, які включені до Єдиного переліку.
Керівник державного органу, підприємства, установи або уповноважена ним особа засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, формує списки після проходження ідентифікації та автентифікації.
Під час формування списку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Реєстр військовозобов'язаних) шляхом електронної інформаційної взаємодії отримуються відомості щодо:
-загальної кількості військовозобов'язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, які формуються на підставі даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
-загальної кількості військовозобов'язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік.
Керівник державного органу, підприємства, установи або уповноважена ним особа може подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія та отримати інформацію про військовозобов'язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік, що міститься в Реєстрі військовозобов'язаних, а саме: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дата народження; ознака військового обліку за призначенням (загальний або спеціальний); дата закінчення строку дії відстрочки та перебування на спеціальному військовому обліку.
У списку зазначаються такі відомості щодо: 1) державного органу, підприємства, установи: повне найменування та місцезнаходження; код згідно з ЄДРПОУ; 2) військовозобов'язаного: прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); строк дії відстрочки.
Формування списку засобами Порталу Дія завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису керівника державного органу, підприємства, установи або уповноваженої ним особи.
Сформований список перевіряється засобами Реєстру військовозобов'язаних з метою перевірки наявності особи в зазначеному Реєстрі.
У разі позитивного результату перевірки, проведеної відповідно до п.18 цього Порядку, засобами Реєстру військовозобов'язаних автоматично здійснюється переведення військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки.
З моменту переведення військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік він вважається заброньованим та йому надається відстрочка на період, визначений пунктом 2 Порядку бронювання військовозобов'язаних під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023року № 76, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024року № 650.
Із змісту військового квитка серії НОМЕР_4 , видно, що позивача взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 07.05.2024р.
У відповідності до посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час №490/2024 від 19.11.2024р. виданого ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , що працює в «Пасажирське вагонне депо Львів» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» на посаді екіпірувальника « 2» розряду, надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на дванадцять місяців з дня оформлення відстрочки від призову.
Вказане посвідчення підписано начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 19.11.2024р. з проставленням відповідної печатки.
З урахуванням викладеного у ОСОБА_1 наявна відстрочка від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, яка діє в період: 19.11.2024р. - 19.11.2025р.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.07.2025р. №1151 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Обставин анулювання позивачу відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час судом не встановлено.
Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що сам по собі факт прийняття відповідачами вказаних вище Наказів, які стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі Накази є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Задоволення заяви позивача з підстав наявності ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідачів може бути кваліфіковано як фактичне ухвалення рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України). Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Доводи заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях. До заяви про забезпечення позову не надано документів, які є достатніми для того, аби обґрунтовано підтвердити наявність правових підстав для забезпечення позову.
У контексті обраного позивачем способу забезпечення позову у спосіб заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб), а також Державній прикордонній службі України, в особі всіх її структурних функціональних/територіальних підрозділів/відділах/загонах вчиняти дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, необхідно зауважити, що такі зарахування, залишення, переміщення (переведення) є можливими виключно на підставі наказу або розпорядження командира (начальника), зупинення дії якого в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці імперативно забороняється відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що безумовно, рішення чи діяння суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення чи діяння можуть мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Сам собою факт вчинення суб'єктом владних повноважень діянь, ухвалення рішень, які стосуються прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що такі діяння/рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.
Враховуючи вище викладене, вжиття заходів забезпечення позову у цій справі в обраний заявником спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, викладені аргументи не є переконливими в розумінні приписів ст.150 КАС України, а тому така заява задоволенню не підлягає.
Крім цього, апеляційний суд враховує, що такі види забезпечення позову як зупинення процесу видання наказів щодо зарахування осіб до списків особового складу військової частини, та заборони командуванню військової частини здійснювати переміщення позивача у зону бойових дій з метою проходження військової служби в Збройних Силах України, до набрання законної сили рішенням суду по даній справі, не являється необхідним заходом для забезпечення реального виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, а може бути кваліфіковано як втручання у службову діяльність посадових осіб військового командування Збройних Сил України щодо здійснення та забезпечення процесу проходження особами військової служби в умовах воєнного стану.
При цьому, суд, який постановляє ухвалу щодо вжиття (невжиття) відповідного заходу забезпечення позову, не може одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта (дії чи бездіяльності), а рішення суду стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта (дії чи бездіяльності).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову якою у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі ЗД/380/38/25 - скасувати та прийняти нову постанову.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель