16 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/6937/25 пров. № А/857/29807/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, ухвалене суддею Брильовським Р.М. у м.Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/6937/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій,-
08 квітня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправною відмову у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статі 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком; зобов'язати здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15.01.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спірна надбавка такій категорії осіб підлягає виплаті у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів від 16.08.2008 №645 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення". Позивачу виплачується пенсія у розмірі 4509,28 грн: 3872,85 грн - основний розмір пенсії; 66,43 грн - підвищення дітям війни; 570,00 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яка в подальшому була реабілітована, відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 27 березня 2023 року та довідкою від 3 жовтня 1991 року №4/4-3548 виданою Управлінням внутрішніх справ Львівської області.
15.01.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в якій просила проводити доплату до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та положень Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" в редакції від 13.03.2018 №2325-УІІ. як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано.
Листом відповідач повідомив позивачу, що пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися і знаходилися на спецпоселенні разом з батьками. Враховуючи вищезазначене, підстав для встановлення підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсії забезпечення" немає.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII).
Статтею 1 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано, зокрема вислання.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.
Колегія суддів встановила, що зі змісту довідки №4/5-3 ІІ-Г слідує, що ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю була виселена на спецпоселення в місто Кісельовськ, Кемеровської області з конфіскацією майна.
Також, згідно з архівної довідки Управління внутрішніх справ від 03.10.1991 № № 4/4-3548, що сім'ю, до складу якої входила позивач, було реабілітовано з поверненням конфіскованого майна.
Отже, позивачка є членом сім'ї (дитиною) репресованих батьків, оскільки на момент здійснення репресій проживала з репресованими батьками однією сім'єю.
За наведених обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування рішення суду у відповідній частині.
В свою чергу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Як слідує з матеріалів справи, спірна доплата до пенсії позивачу не призначена. Разом з тим відповідач наголошує, що така доплата підлягає нарахуванню та виплаті такій категорії осіб у передбаченому Постановою № 654 розмірі.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 року у справі №446/1566/16-а.
Враховуючи вказане, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача відмови у виплаті позивачу надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправність відмови пенсійного органу у виплаті підвищення пенсії, у розмірі, передбаченому п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату позивачці підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення до пенсійного органу - 15.01.2025.
Обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню у відповідній частині.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 380/6937/25 в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 15.01.2025, із врахуванням раніше виплачених сум - скасувати та позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк