Справа № 522/23721/25
Провадження по справі № 1-кс/522/398/26
(повний текст)
15 січня 2026 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 , власника майна ОСОБА_6 , розглянувши клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024163520000646 від 06.12.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, про арешт майна,
Слідчим відділенням відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №12024163520000646, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.12.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, за фактом документування злочинної діяльності групи осіб, які з метою власного збагачення організували схему заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом підроблення документів, бланків, залучивши при цьому певних осіб.
Так, 14.11.2025 в ході санкціонованого обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 вилучено: копія паспорту на ім'я ОСОБА_9 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_10 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_11 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_12 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_13 , на 2 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_14 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_15 , та ОСОБА_16 , на 2 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_17 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_18 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_19 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_20 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_21 , копія паспорту на ім'я ОСОБА_22 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_23 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_24 , на 1 арк., свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_1 на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_25 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_26 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_27 , та ОСОБА_28 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_29 , на 1 арк., копія паспорту на ім'я ОСОБА_30 , на 1 арк., опечатано до сейф пакету НПУ RAWO 150706.
Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення тощо, а також зважаючи на те, що зазначені у клопотанні речі, мають значення речових доказів, потребують спеціальних досліджень, проведення оглядів, з метою недопущення її пошкодження та втрати та забезпечення їх належного зберігання, э необхідність в накладенні арешту.
А тому, слідчий звернувся до суду з клопотаннями про накладення арешту на зазначене майно.
Позиція учасників судового розгляду.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання в повному обсязі, просив задовольнити з наведених в ньому підстав
Представник власника майна - адвоката ОСОБА_5 та власник майна ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти накладення арешту, оскільки вилучене майно не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Власник майна ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання слідчого, вказавши, що протокол обшуку наданий не в повному обсязі надано слідчому судді, не надано частину протоколу із зауваженнями захисника. Які він зробив під час обшуку. Вказані документи належать йому як адвокату і містить адвокатську таємницю. Вказані документи не мають ніякого значення для кримінального провадження, яке розслідується.
Вивчивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думки учасників кримінального провадження, приходжу до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Мотиви суду.
Вилучені предмети, відповідно до ст. 98 ч. 1 КПК України, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку необхідності збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що вказане майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вимоги ч.2 ст.171 КПК України передбачають вичерпний перелік відомостей, які повинні бути зазначені у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна, а саме: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, слідчий не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні щодо накладення арешту на паспорт.
Окрім цього, слідчий в своєму клопотанні повинен чітко зазначити що вилучений документ відповідає критеріям, визначеним ст.167 ч.2 КПК України, наприклад є речовим доказом та накладення арешту є необхідним для його збереження.
У урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, вважаю, що досягнення цілей і мети досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо невмотивованого ініціювання питання про накладення арешту на майно, яке не має відношення до предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Більш того, на переконання слідчого судді, ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначені в клопотанні документи не відповідають положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
При цьому, слідчий суддя вважає недоведеним належність як речового доказу у кримінальному провадженні тимчасово вилученого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з таких підстав.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і ці умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. На стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення в подальшому.
При цьому, набуття тими чи іншими речами матеріального світу статусу речового доказу не пов'язується з постановленням процесуального рішення про визнання їх речовими доказами, а нерозривно пов'язується з наявністю об'єктних ознак зв'язку з кримінальним правопорушенням.
Постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 про визнання речовими доказами ніяким чином необґрунтована, в ній тільки сказано, що вилучене майно має значення речових доказів, проте що саме і яким чином вказані речові докази у кримінальному провадженні доводять свою причетність до вказаного кримінального провадження - не зазначено.
Якщо вказані копії документів мають якесь значення для кримінального провадження, слідчий може їх оглянути під протокол і скопіювати. Необхідності в арешті вказаних копій документів не вбачається.
За таких обставин, вимоги клопотання слідчого щодо накладення арешту на майно в цій частині, слід визнати необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно в іншій частині, а саме щодо накладення арешту на документи, оскільки слідчий в клопотанні не достатньо обґрунтував підстави для накладення арешту на зазначене майно та застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до порушення прав власника вказаного майна.
Керуючись ст. ст. 167-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 про арешт майна - залишити без задоволення з підстав, вказаних в мотивувальній частині ухвали слідчого судді.
Виконання ухвали покласти на слідчого СВ відділення поліції №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 або інших слідчих з групи у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали слідчого судді складено та проголошено 15.01.2026 о 16:00 годині в залі суду №131.
Слідчий суддя ОСОБА_31