12 січня 2026 р.Справа № 520/3028/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
представника позивача: Фещик Н. М.
представника відповідача: Ключка Д. Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 14.08.25 у справі № 520/3028/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа: Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"
про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також - відповідач), третя особа - Військовий інститут танкових військ "Харківський політехнічний інститут", в якому просив визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 25.12.2023 за №360 в частині притягнення до повної матеріальної та дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та в частині невиплати премії за грудень 2023 ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано п. 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за № 360 від 25.12.2023, яким відповідно до п. 1 ч.1 ст. 6 Закон України від 03.10.2019 за № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 за № 160-IX дії командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 визнано протиправним та притягнуто до повної матеріальної відповідальності за нанесення шкоди державі (здійснення надлишкових виплат грошових коштів) на загальну суму 354 143 грн 38 коп.
В решті задоволення позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про безпідставне визнання судом першої інстанції причин пропуску строку звернення позивача до суду з позовом у цій справі поважними. Також вказує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про порушення відповідачем притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Звертає увагу, що 21.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 425 КК України у кримінальному провадженні №62024170020000125, яке зареєстровано на підставі матеріалів службового розслідування, ОСОБА_3 повідомлено підозру за фактом недбалого ставлення до своїх службових.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат з відповідача у сумі 45000,00 грн.
Відповідачем подані заперечення на заяву позивача про стягнення судових витрат. Також відповідач просить визнати дії представника позивача, які пов'язані зі штучним завищенням судових витрат, зловживанням процесуальними правами.
У додаткових поясненнях у справі позивач звертає увагу, що строки звернення до суду є надзвичайно усіченими та не відповідають принципу пропорційності в умовах повномасштабного вторгнення, що призводить до ситуації, коли військовослужбовець, який залучений до захисту держави, зобов'язаний доводити своє право на доступ до правосуддя, оскільки вчасно не міг до суду звернутись у зв'язку з виконанням бойових завдань. З посиланням на висновки Європейського суду з прав людини зазначає, що формальні приписи законодавства не можуть ставати перепоною для реалізації прав та інтересів, чи їх захисту, для тих, хто наразі боронить територіальну цілісність та суверенітет держави, в тому числі, вживають заходів щодо забезпечення відповідних дій.
Відповідач також подав додаткові пояснення у справі, в яких доводить, що позивач мав можливість звернутися до суду протягом відповідного строку, проте вчасно таким правом не скористався; пропуск строку звернення до суду без поважних причин є самостійною підставою для відмови в позові.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до вимог ст. 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого Наказом МОУ № 608 від 21.11.2017, Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 (з адміністративно-господарської діяльності) призначено тимчасове розслідування за фактом надання капітаном ОСОБА_1 недостовірних даних щодо виконання обов'язків військової служби старшим солдатом ОСОБА_4
25.12.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 за результатом проведеного службового розслідування прийнято Наказ № 360, яким за порушення вимог статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 за №548-ХІУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командиру роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_5 оголошено дисциплінарне стягнення - попередження про неповну службову відповідальність.
Також п. 3 вказаного спірного наказу відповідно до п. 1 ч. 1. ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 за № 160-ІХ дії командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_6 визнано протиправними та притягнуто його до повної матеріальної відповідальності за нанесення шкоди державі (здійснення надлишкових виплат грошових коштів) на загальну суму 354143 грн. 38 коп.
Відповідно до абзацу першого п. 4 наказу № 360 від 25.12.2023 помічнику командира Військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби: відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, за порушення вимог законів та інших нормативно - правових актів, які призвели до матеріальних збитків, командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 позбавлено премії у повному розмірі за місяць, у якому видано наказ про результати службового розслідування.
Спірні правовідносини у справі фактично виникли внаслідок незгоди позивача із застосуванням до ного повної матеріальної та дисциплінарної відповідальності в результаті проведеного Військовою частиною НОМЕР_1 розслідування за фактом недбалого виконання позивачем своїх обов'язків щодо недоповіді командуванню та відповідальним особам за облік посадового складу особам Військової частини НОМЕР_1 про затримання солдата ОСОБА_7 та перебування останнього з 24.04.2023 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», та, як наслідок, безпідставних виплат солдату ОСОБА_7 грошового забезпечення та інших виплат, передбачених законодавством для військовослужбовців на підставі рапортів саме капітана ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на те, що судом установлено передчасність висновків відповідача про притягнення виключно позивача до матеріальної відповідальності за фактом подій, які були встановлені в ході службового розслідування, взявши до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою позивача і настанням шкоди, умислу у заподіянні шкоди, умови та причини, що сприяли її заподіянню виключно діями позивача, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування п. 3 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 360 від 25.12.2023, яким відповідно до п. 1 ч.1 ст. 6 Закону України від 03.10.2019 за № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 за № 160-IX, дії командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 визнано протиправним та притягнуто до повної матеріальної відповідальності за нанесення шкоди державі (здійснення надлишкових виплат грошових коштів) на загальну суму 354 143 грн 38 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 за №548-XIV (далі - Статут).
Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно зі статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження, військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Статтею 14 Статуту визначено, що зі службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
В силу приписів статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідальність військовослужбовців закріплюється статтями 26, 27 Статуту, відповідно до яких військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права і командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 за № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут).
За положеннями статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); г) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
В силу вимог пунктів 83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 за №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі за текстом - Порядок №608).
Згідно з пунктом 7 Порядку №608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі втрати або викрадення зброї чи боєприпасів.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.
Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 1-6 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1-2 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є, зокрема проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Таке службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Результати службового розслідування фіксуються у акті службового розслідування, в якому і мають бути відображені усі зазначені вище складові, надана належна оцінка усім обставинам, встановленим під час проведення такого службового розслідування з урахуванням пояснень особи, відносно якої воно проведено, та, відповідно, має міститися висновок з урахуванням усіх обставин, встановлених під час проведення службового розслідування.
Розділом VIII Порядку №608 врегульовано особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.
Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 за №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Згідно з підпунктами 3-5 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ командир (начальник) - командир (начальник, керівник) військової частини, установи, організації, закладу; матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч. 3 ст. 3 Закону №160-IX).
Згідно з статтею 5 Закону № 160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно з положеннями статті 8 Закону №160-IX посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок:
1) дії непереборної сили;
2) необхідної оборони;
3) крайньої необхідності;
4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження;
5) виправданого службового ризику;
6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус;
7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування (ч. 3 ст. 9 Закону № 160-IX).
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для таких висновків:
- по-перше, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі встановлення в ході службового розслідування завдання ним прямої дійсної шкоди державі, внаслідок протиправної поведінки у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків та встановленням причинного зв'язку між протиправною поведінкою такої особи і завданою шкодою із обов'язковим встановленням вини особи в завданні такої шкоди;
- по-друге, під час проведення службового розслідування комісією має бути перевірено та встановлено наявність/відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність; у свою чергу висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об'єктивне дослідження обставин спричинення шкоди, встановлення наявності (або відсутності) у діянні складу порушення, вирішення питання щодо наявності (або відсутності) підстав для притягнення його до відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі;
- по-третє, Закон №160-IX розмежовує підстави для застосування до особи обмеженої матеріальної відповідальності та повної або підвищеної матеріальної відповідальності.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності.
За висновками Верховного Суду щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця у завданні дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі №813/3018/16, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.
Як убачається з матеріалів справи, в ході проведеного службового розслідування, на підставі Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 за № 517, відібрані письмові пояснення у солдата ОСОБА_4 , з яких вбачається, що він з березня 2022 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Після виконання 13.02.2023 бойового завдання прибув до підрозділу лише 30.03.2023. В подальшому був переведений до Військової частини НОМЕР_1 без відібрання жодних пояснень щодо самовільного залишення частини.
Своїм безпосереднім командиром солдат ОСОБА_4 зазначив командира відділення ОСОБА_8 , прямим командиром - командира взводу головного сержанта ОСОБА_9 та головного сержанта взводу ОСОБА_10 , а також командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
В поясненнях від 19.11.2023 солдат ОСОБА_4 , описуючи події, які відбувалися 24.04.2023, зазначив, що головний сержант ОСОБА_9 повідомив його про необхідність прибуття до ДБР щодо надання пояснень про самовільне залишення Військової частини НОМЕР_2 , яке мало місце в період з 13.02.2023 по 30.03.2023. У супроводі старшого солдата ОСОБА_11 солдат ОСОБА_4 прибув до ДБР без складання відповідного рапорту (доповіді) про залишення свого підрозділу, оскільки вважав, що отримав наказ від свого командира.
З пояснень солдата ОСОБА_4 судом убачається, що під час знаходження у СІЗО у період з 24.04.2023 по 08.11.2023, матір солдата вчиняла дії щодо повідомлення прямого командира головного сержанта ОСОБА_9 , головного сержанта ОСОБА_10 та капітана ОСОБА_1 про факт перебування солдата у слідчому ізоляторі. Регулярне надходження коштів на свою картку солдат ОСОБА_4 вважав законними, зважаючи на відсутність вироку суду.
Факт перебування ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 24.04.2023 року в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» підтверджується листом від 03.11.2023 ДУ «Харківський слідчий ізолятор» Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань МЮ.
Дослідивши зміст пояснень старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 , які також були відібрані в ході проведеного службового розслідування на підставі Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 17.11.2023 за № 17, суд дійшов висновку, що викладені солдатом ОСОБА_4 факти знаходять своє підтвердження.
Одночасно суд звертає увагу на те, що про всі події, які мали місце 24.04.2023, було повідомлено виконуючого обов'язки головного сержанта взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 , що безпосередньо підтверджується його письмовими поясненнями від 24.11.2023, відібраними в ході проведеного службового розслідування.
Згідно з письмовими поясненнями як виконуючого обов'язки головного сержанта взводу охорони роти охорони Військової частин НОМЕР_1 ОСОБА_12 , так і головного сержанта взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 від 24.11.2023, інформація про події, які мали місце 24.04.2023 з солдатом ОСОБА_4 , мали бути передані ними до відома командиру роти охорони капітану ОСОБА_13 .
Судом установлено, що в результаті проведеного службового розслідування на підставі Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 за № 17, були відібрані 27.11.2023 письмові пояснення й у командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , за змістом яких ним не заперечувався як факт обізнаності про перебування старшого солдата ОСОБА_7 у СІЗО, так і факт подачі ним рапортів про нарахування премії та додаткової грошової винагороди старшому солдату ОСОБА_7 за період з квітня 2023 року по вересень 2023 року включно. Одночасно, свої дії ОСОБА_1 пояснив усними роз'ясненнями начальниці відділу персоналу та стройового штабу старшого лейтенанта ОСОБА_14 з приводу грошового забезпечення солдата ОСОБА_7 , згідно з якими відсутні правові підстави для призупинення виплат вказаному солдату до отримання вироку суду за фактом самовільного залишення ним частини. Командир ОСОБА_1 пояснив, що саме ОСОБА_15 була в той час відповідальною за оформлення військовослужбовців та нарахування їм грошового забезпечення. Без її візи та вказівок не проходив жоден документ, який стосувався грошових нарахувань військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 . Капітан ОСОБА_1 вважав, що роз'яснення та вказівки ОСОБА_14 були законними та вичерпними. Саме на підставі вказаних роз'яснень ОСОБА_1 й подавалися відповідні рапорти.
З наявних у матеріалах справи та відібраних у ході службового розслідування письмових пояснень командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_16 від 07.12.2023 судом убачається, що по суті наданих йому питань, які не відображені одночасно в поясненнях, командир уточнив, що рапорт ОСОБА_1 за фактом затримання солдата ОСОБА_4 мав бути облікований у відділені персоналу та стройовому штабі військової частини. Запропонував ознайомитися з функціональними обов'язками ОСОБА_14 та її начальника, в яких визначено, хто відповідає за облік особового складу та хто має відповідні права на вказівки.
Згідно з письмовими поясненнями начальника штабу - заступника командира роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_17 від 04.12.2023, командир роти охорони Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо підпорядковується командиру Військової частини НОМЕР_1 . Старший лейтенант ОСОБА_15 не була прямим чи безпосереднім командиром капітана
ОСОБА_18 матеріалів справи також убачається, що на підставі рапорту підполковника ОСОБА_19 , тимчасово виконуючого обов'язки помічника командира військової частини з правової роботи - начальника юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2023 (вх. № 1713 від 26.10.2023), рапорту лейтенанта ОСОБА_20 , начальника стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 1619 від 24.10.2023); Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 27.10.2023 за № 473 прийнято Військовою частиною НОМЕР_1 Наказ № 261 від 26.10.2023 про призупинення виплати грошового забезпечення з “24» жовтня 2023 року старшому солдату ОСОБА_4 стрільцю відділення охорони взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з триманням під вартою та зняттям з котлового забезпечення з 24.10.2023.
Відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 269 від 03.11.2023 солдата ОСОБА_7 зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 та призупинено виплату грошового забезпечення з 24.04.2023 у зв'язку з триманням під вартою.
21.11.2023 начальник 1 відділу 5 управління ДВКР СБ України полковник ОСОБА_21 звернувся до начальника НОМЕР_3 навчального центру Сухопутних військ Військової академії ( АДРЕСА_1 ) ЗС України полковника ОСОБА_22 зі зверненням щодо проведення службового розслідування за фактом безпідставного нарахування та виплати солдату ОСОБА_4 грошового забезпечення у сумі близько 300 000 грн.
Так, матеріалами службового розслідування, за результатом якого складено Акт № 122 від 10.12.2023, встановлено, що командир роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_13 , недбало ставлячись до виконання своїх посадових обов'язків, не доповів 24.04.2023 командуванню Військової частини НОМЕР_1 про затримання на підставі ухвали слідчого судді старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_23 .
В подальшому, у період з 24.04.2023 по 08.11.2023, капітан ОСОБА_13 не доповів про відсутність у Військовій частині НОМЕР_1 солдата ОСОБА_7 , у зв'язку з його триманням під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор». Однак, незважаючи на вказані обставини, капітан ОСОБА_13 надавав рапорти до стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 про нарахування премії та додаткової грошової винагороди підлеглому військовослужбовцю старшому стрільцю відділення охорони взводу охорони роти охорони Військовій частині НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_24 , а саме:
рапорт на виплату щомісячної премії за квітень 2023 року від 04.05.2023 вх. №627, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за квітень 2023 року від 08.05.2023 вх. №659/1, рапорт на виплату щомісячної премії за травень 2023 року від 01.06.2023 вх. №981, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за травень 2023 року від 01.06.2023 вх. №959, рапорт на виплату щомісячної премії за червень 2023 року від 02.07.2023 вх. №1457, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за червень 2023 року від 02.07.2023 вх. №1458, рапорт на виплату щомісячної премії за липень 2023 року від 02.08.2023 вх. №375, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за липень 2023 року від 02.08.2023 вх. №374, рапорт на виплату щомісячної премії за серпень 2023 року від 01.09.2023 вх. №806, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за серпень 2023 року від 02.09.2023 вх. №840, рапорт на виплату щомісячної премії за вересень 2023 року від 02.10.2023 вх. №1303, рапорт на виплату додаткової грошової винагороди за вересень 2023 року від 03.10.2023 вх. №1334.
Матеріалами службової перевірки встановлено, що на підставі вказаних рапортів І. Рибалка Військовою частиною НОМЕР_1 видані накази про преміювання та виплату додаткової грошової винагороди солдату ОСОБА_7 та здійсненні безпідставні виплати.
З акта службового розслідування № 122 від 10.12.2023 вбачається, що на підставі Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.10.2023 за № 471 Військовою частиною НОМЕР_1 виданий Наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 473 від 27.10.2023 «Про внесення змін до наказу від 03.10.2023 за № 437 «Про виплату додаткової винагороди», яким призупинено виплату додаткової винагороди старшому солдату ОСОБА_7 за вересень 2023 року.
Як убачається з повідомлення про вчинення кримінального правопорушення № 848 від 25.12.2023, загальна сума заподіяної шкоди капітаном ОСОБА_25 складає 354 143 грн 38 коп.
Проте колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем не надано доказів призначення до позивача службового розслідування відповідно до вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» за фактом заподіяння шкоди та встановлення обставин, які є умовами притягнення до матеріальної відповідальності позивача, зокрема до певного виду матеріальної відповідальності в межах суми 354 143 грн 38 коп., що дає підстави для висновку про порушення відповідачем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, суд зазначає, що відповідачем мав би бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв'язку між діями останнього та заподіяною шкодою.
Так, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, та з'ясування мети, з якою завдано шкоду або збитки.
Водночас під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов'язків.
Проаналізувавши вказані норми чинного законодавства, які поширюються на спірні правовідносини, а також дослідивши матеріали службового розслідування, що оформлені актом № 122 від 10.12.2023, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи рішення про застосування виключно до позивача повної матеріальної відповідальності, не врахував усіх обставин, які мають значення при прийнятті відповідного рішення щодо ОСОБА_1 .
Так, судом ураховується, що в межах проведеного службового розслідування поза увагою відповідача залишилась правомірність дій безпосереднього командира відділення молодшого сержанта ОСОБА_26 , прямого командира взводу головного сержанта ОСОБА_9 та головного сержанта взводу ОСОБА_10 , які були обізнані про факт затримання солдата ОСОБА_7 та перебування останнього у слідчому ізоляторі, починаючи з 24.04.2023, не відібрано пояснень у старшого лейтенанта ОСОБА_14 щодо факту оформлення та нарахування грошового забезпечення та інших виплат, передбачених законодавством для військовослужбовців солдату ОСОБА_7 на підставі рапортів позивача у період перебування ОСОБА_7 з 24.04.2023 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», не надано оцінки функціональним обов'язкам старшого лейтенанта ОСОБА_14 , яка займала посаду начальника відділення персоналу та стройового штабу Військової частини НОМЕР_1 . Матеріали справи також не містять доказів застосування до солдата ОСОБА_7 або дисциплінарного стягнення, або доказів повернення безпідставно набутих ним коштів за період перебування 24.04.2023 по 08.11.2023 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Також відповідачем при прийнятті спірної частини наказу, не надано оцінки поясненням безпосереднього командира відділення молодшого сержанта ОСОБА_26 , прямого командира взводу головного сержанта ОСОБА_9 та головного сержанта взводу ОСОБА_10 про факт їх обізнаності про затримання солдата ОСОБА_7 з урахуванням вимог ст.40 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, яка регулює порядок відрекомендування військовослужбовця, а також відповідного причинно - наслідкового зв'язку між установленими подіями та подальшими діями, які мали б бути вченні вищевказаними особами.
Окрім того, суд першої інстації виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не надано жодної оцінки того, чи обліковувався солдат ОСОБА_7 у штабі військової частини у книзі обліку тимчасово відсутнього, хто був і залишається відповідальною особою за внесення вказаних відомостей до облікових документів штабу та відповідного підрозділу Військової частини НОМЕР_1 за період перебування останнього з 24.04.2023 по 08.11.2023 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», залишено поза увагою встановлення відповідальної особи щодо своєчасного, достовірного, правильно відображати штатну, спискову і наявну чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника, з урахуванням вимог Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, яка затверджена Наказом МОУ № 333 від 26.05.2014, не встановлено обставин виключення солдата ОСОБА_7 зі списків особового складу на час перебування в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», не встановлено підстав не прийняття рішення про призупиння військової служби солдата ОСОБА_7 саме за фактом його затримання на підставі ухвал слідчого судді у кримінальному провадженні 62023170020000634 від 05.04.2023 з урахуванням вимог ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з огляду на встановлений судом факт обізнаності вищевказаних та допитаних військових службовців ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції та правомірності оскаржуваного наказу залишено поза увагою факт, чи було отримано (зареєстровано) Військовою частиною НОМЕР_1 письмове повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань) щодо солдата ОСОБА_7 та про факт його затримання.
Також відповідачем при встановлені вини виключно в діях позивача залишено поза увагою й положення Інструкції про надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, адміністративні корупційні та військові адміністративні правопорушення, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яка затверджена Наказом МОУ № 388 від 28.07.2016 та яка, в свою чергу, регулює механізм надання доповідей за фактом події, яка мала триваючий характер щодо перебування солдата ОСОБА_7 у період 24.04.2023 по 08.11.2023 у ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Водночас, надаючи оцінку зазначеним в акті службового розслідування висновкам, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій військовослужбовця, тобто позивача. Також службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини військовослужбовця.
Колегія суддів уважає за необхідне зауважити щодо посилання апелянта на неправильну редакцію нормативно-правових актів, застосованих судом першої інстанції, то зазначене не спростовує висновків суду та не є підставою для скасування правильно прийнятого по суті рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, частина 2 КАС України закріплює загальні критерії для оцінювання рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені в практиці Європейських країн. Так, прийняття обґрунтованого рішення свідчить про те, що воно має бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення для конкретної ситуації. Задля чого, суб'єкт владних повноважень мав ретельно зібрати та дослідити матеріали, що мають доказове значення при прийнятті, зокрема, оскаржуваного рішення.
Натомість, як вже було встановлено судом, відповідач при прийнятті рішення про притягнення виключно військовослужбовця ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, не врахував наведені судом обставин, не дослідив зазначені судом докази, не встановив наявність неправомірних дій позивача, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення,. Також службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв'язку між правопорушенням та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини позивача, не доведено факту умисного скоєння дій виключно позивачем.
Слід зазначити, що суб'єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було встановлено належним чином обставини вчиненого дисциплінарного проступку, його наслідки, ступень вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли його вчиненню.
Отже, оскільки відповідачем порушено процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на те, що судом встановлено передчасність висновків відповідача про притягнення виключно позивача до матеріальної відповідальності за фактом подій, які були встановлені в ході службового розслідування, беручи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою позивача і настанням шкоди, умислу у заподіянні шкоди, умови та причини, що сприяли її заподіянню виключно діями позивача, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування п. 3 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 360 від 25.12.2023, яким відповідно до п. 1 ч.1 ст. 6 Закону України від 03.10.2019 за № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 за № 160-IX, дії командира роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 визнано протиправним та притягнуто до повної матеріальної відповідальності за нанесення шкоди державі (здійснення надлишкових виплат грошових коштів) на загальну суму 354 143 грн 38 коп., є обґрунтованим і законним.
Щодо посилання відповідача на безпідставне визнання судом першої інстанції причин пропуску строку звернення позивача до суду з позовом у цій справі поважними колегія суддів зазначає таке.
Так, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що сам факт введення воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Водночас слід звернути увагу на ті обставини, що командир роти охорони Військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_13 на військовій службі з 01.11.2023, до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 зарахований 14.03.2023. Згідно з витягом із наказу Військової частини НОМЕР_1 № 82 від 18.03.2024 капітана ОСОБА_13 виключено з 18.03.2024 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Наказом начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» (по стройовій частині) № 83 від 19.03.2024 капітана ОСОБА_1 , призначеного Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ (по особовому складу) від 24.02.2024 за № 167 на посаду курсового офіцера навчального курсу факультету радіаційного, хімічного, біологічного захисту та екологічної безпеки, який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , з 19.03.2024 зараховано до списків особового складу інституту та на всі види забезпечення. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_4 № 969 від 05.06.2024 позивач, як військовослужбовець, проходив з 07.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 - 30.06.2024, з 01.07.2024 - 31.07.2024, з 01.08.2024-26.08.2024, військову службу у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут».
Тобто позивач протягом тривалого часу проходив військову службу в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, а також, як убачається з матеріалів справи, виконував бойові завдання у зоні бойових дій.
Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строку звернення до суду позивача у цій справі.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.
Водночас судом першої інстанції враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, щодо того, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновок суду першої інстанції про задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з огляду на поважність причин пропуску строку звернення та поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
15.10.2025 представник позивача заявив відповідне клопотання у заяві щодо судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду копії: договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 21.01.2025, додаткової угоди до такого договору від 21.01.2025, звіту від 11 жовтня 2025 року, платіжних інструкцій на загальну суму 45 000,00 грн.
Так, 21 січня 2025 року між ОСОБА_1 (Клієнт) і Адвокатським об'єднанням «Оптімус» (Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги, відповідно до якого Адвокатське об'єднання зобов'язується за дорученням Клієнта здійснювати його захист та представництво, а також надати інші види правової (професійної правничої) допомоги, а Клієнт зобов'язаний її оплатити у визначених Договором та діючим законодавством України порядку та строки.
Додатковою угодою від 21.01.2025 Клієнт і Адвокатське об'єднання погодили гонорар за надану правову допомогу: щодо скасування наказу від 25.12.2024 за № 360 - 30 000,00 грн; за інші види правовою допомоги - 2 000,00 грн за 1 годину надання правової допомоги.
14.10.2025 сторонами Договору підписаний детальний звіт щодо переліку послуг з надання правової (правничої) допомоги за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 21.01.2025 на суму 45 000,00 грн.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Колегія суддів, дослідивши подані заявником докази, вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвокатів є дещо завищеним та не є співмірним зі складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом, наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка та представництво інтересів позивача у судовому засіданні не потребувала настільки значного часу для надання адвокатами послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до гонорарів адвокатів, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги, не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві.
Враховуючи наведені обставини, заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також зміст та обсяг наданих послуг, колегія суддів уважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у суді апеляційної інстанції завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Отже, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 5 000,00 грн.
Щодо посилання відповідача на те, що у платіжних інструкціях платником зазначено не позивача, а ОСОБА_27 та ОСОБА_28 (у судовому засіданні представник позивача пояснила, що це родичі позивача), то колегія суддів зазначає, що у графі "призначення платежу" таких платіжних інструкцій вказано "гонорар за послуги з правової (професійної правничої) допомоги, надані Адвокатським об'єднанням "Оптімус" за договором від 21.01.2025, оплата згідно рахунку, ОСОБА_29 ".
Наведене дає змогу ідентифікувати відповідні платежі як такі, що здійснені саме за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 21.01.2025, укладеним між ОСОБА_1 і Адвокатським об'єднанням «Оптімус».
Водночас колегія суддів звертає увагу, що Кодекс адміністративного судочинства містить норми, які визначають процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Щодо клопотання відповідача про визнання дій представника позивача, які пов'язані зі штучним завищенням судових витрат, зловживанням процесуальними правами, то таке слід залишити без задоволення.
Так, колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
З огляду на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі № 520/3028/25 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 правові витрати у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 16.01.2026