Головуючий І інстанції: Лук'яненко М.О.
16 січня 2026 р. Справа № 520/16441/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.09.25 по справі № 520/16441/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради №1609 від 12.11.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні виплат державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеної особи;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (61007, м.Харків, вул.Біблика, 6, код ЄДРПОУ 26281752) поновити порушене право позивача та продовжити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату державної соціальної допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи, починаючи з 1 листопада 2024р. у розмірі 3000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради №1609 від 12.11.2024 протиправно відмовлено позивачу у призначенні виплат державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеної особи. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що згідно договору дарування грошових коштів від 01.09.2023р., матір'ю дружини позивача, ОСОБА_2 , передано в дар ОСОБА_3 грошові кошти для придбання нерухомого майна, в тому числі нежитлового фонду, на території України, в центральному регіоні.
Як вбачається з умов цього договору грошові кошти були передані безоплатно у дар ОСОБА_4 , за умови їх цільового використання і, як вбачається із наданої вищезазначеної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримані у подарунок кошти використані за цільовим призначенням, а саме - на придбання об'єктів нерухомості за власні кошти ОСОБА_4 .
Однак, відповідно до приписів ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, - «2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування».
Таким чином, грошові кошти, які дружина позивача отримала в дар є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , а тому до майна, в тому числі нерухомого, яке придбано дружиною за власні кошти, застосовуються правила п.3 ч.1 ст.57 СК України, а саме - «особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто».
На переконання позивача, об'єкт нерухомого майна, придбання якого послугувало підставою для відмови суб'єктом владним повноважень у виплаті позивачу допомоги ВПО, належить на праві власності виключно ОСОБА_4 ,, а не позивачу, а тому рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради №1609 від 12.11.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні виплат державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеної особи є протиправним та підлягає скасуванню, з чим помилково не погодився суд першої інстанції.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач не повідомив управління про настання обставин, що впливають на виплату допомоги. Будь яких доказів про вчинення повідомлення управління до суду не надано.
Представник відповідача зазначає, що законодавець не звертає уваги на чиї кошти придбане
нерухоме майно, суттєве значення має безпосередньо факт придбання нерухомого майна протягом трьох місяців, що передує зверненню за допомогою та в період її отримання.
Отже, на переконання представника відповідача, ОСОБА_1 при подачі заяви про надання допомоги приховав факт придбання дружиною нерухомого майна протягом трьох місяців, що передує зверненню та не повідомив управління про настання обставин, що впливають на виплату допомоги, в період її отримання.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.12.2023 перебуває на обліку в Управлінні як внутрішньо переміщена особа (далі - ВПО), за фактичною адресою проживання: АДРЕСА_2 (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.12.2023 №6332-5003065336).
13.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі - Управління) з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі (далі - допомоги).
При подачі заяви, ОСОБА_1 , ознайомлений з умовами надання допомоги, та письмово підтвердив про відсутність факторів, що впливають на призначення допомоги відносно себе та членів своєї сім'ї.
Рішенням управління від 22.12.2023 № 53244-19405719-2023-4 ОСОБА_1 призначено допомогу, як особі з інвалідністю ІІ групи, у розмірі 3000 гривень щомісячно з 01.12.2023.
12.11.2024 працівниками Управління встановлено факт придбання, дружиною отримувача допомоги, ОСОБА_4 нерухомого майна, вартість якого перевищує 100 тис. гривень.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, дружиною позивача 27.09.2023, протягом трьох місяців перед зверненням, здійснено купівлю нерухомого майна, а саме квартири вартістю 1 033482,36 грн.; 29.04.2024, під час отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщених осіб, дружиною позивача вдруге здійснено купівлю нерухомого майна, а саме квартири вартістю 3 520 633,20 грн.
Рішенням Управління від 12.11.2024 № 1609 відмовлено ОСОБА_1 в призначені допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
15.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо подовження виплат на проживання ВПО, на яку 29.11.2024 отримав від відповідача лист за №10-20/7909/4-02/24, де повідомлено, що згідно з відомостями, які містяться в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 (дружина позивача) 29.04.2024 придбала квартиру на суму, що перевищує 100 тис. гривень, на підставі чого виплати на проживання ВПО позивачу припинено з 01.11.2025.
Листом від 15.11.2024 № 10-29/7332/4-02/24 відповідач звернувся до позивача з пропозицією повернути незаконно отримані бюджетні кошти у добровільному порядку у розмірі 18000 грн., проте така вимога залишена поза увагою позивача в частині повернення вказаних коштів.
02.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-повідомленням, якою повідомлено про безпідставність відмови у виплаті йому допомоги ВПО у зв'язку з тим, що придбане його дружиною нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_4 та не входить до складу спільного майна подружжя.
24.12.2024 до Індустріального районного суду м. Харкова Управлінням подано позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 коштів незаконно отриманої суми допомоги.
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 31.07.2025 про справі №644/11349/24 позовну заяву Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої допомоги внаслідок зловживання з боку відповідача задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради надміру виплачену допомогу на проживання внутрішньо переміщених особам, внаслідок зловживання з боку відповідача у розмірі 18000 грн.
Станом на час розгляду даної справи рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 31.07.2025 про справі №644/11349/24 не набрало законної сили; справа перебуває на розгляді в Харківському апеляційному суді.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні виплат державної соціальної допомоги внутрішньо переміщеної особи протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Управління від 12.11.2024 № 1609, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам - є правомірним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи за місцем фактичного проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 , по що видано відповідну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.12.2023 №6332-5003065336.
20 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №332), відповідно до якого допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (пункт 2).
З 1 листопада 2023 допомога призначається на шість місяців на сім'ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім'ї (далі - уповноважена особа) у такому розмірі: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожного члена сім'ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
До складу сім'ї уповноваженої особи включаються (незалежно від наявності відомостей щодо включення їх до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб) чоловік, дружина, діти, прийомні діти, діти, які виховуються батьками-вихователями в дитячих будинках сімейного типу, усиновлені діти, діти, над якими встановлено опіку або піклування, а також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (зокрема у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим рівнем за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; діти з інвалідністю після досягнення ними 18-річного віку до визнання їх особами з інвалідністю з дитинства I та II групи; не перебувають в шлюбі повнолітні діти; визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім'єю і мають спільних дітей, та/або особи, які встановили у судовому порядку факт проживання однією сім'єю. Членом сім'ї може вважатися одинока особа, а також неповнолітня дитина, якщо така особа не входить до складу сім'ї (пункт 3).
Виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично: отримувачам пенсії, розмір якої не перевищує чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, в якому приймається рішення про призначення допомоги; особам з інвалідністю I чи II групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, у тому числі таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, а також батькам-вихователям, прийомним батькам та опікунам (піклувальникам) (пункт 13-1).
Пунктом 22 Порядку №332 визначено, що з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат". Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку . За результатами верифікації Мінфіну інформації щодо осіб Мінфіном передаються рекомендації Мінсоцполітики для подальшого завантаження до електронних систем Мінсоцполітики.
Згідно п. 7-1 Порядку №332 із 1 грудня 2023 р. допомога не призначається/не виплачується на сім'ю, яка вперше звертається за її призначенням, якщо протягом трьох місяців перед зверненням або під час її отримання: 2) особою з числа членів сім'ї здійснено на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, розташованого на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, зазначених у переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, якщо купівля була здійснена до дати включення до переліку територій активних бойових дій, можливих бойових дій або тимчасової окупації, або житла, яке зруйновано), іншого нерухомого майна, цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"), оплачено (одноразово) інші товари довгострокового вжитку (крім автомобілів, будівельних матеріалів, якщо в особи пошкоджено/знищено житло) або оплачено (одноразово) будь-які роботи або послуги (крім будівельних, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла).
У спірних правовідносинах, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно дружиною позивача ОСОБА_4 27.09.2023 та 29.04.2024 здійснено купівлю нерухомого майна (квартир), що позивачем не заперечується.
Придбане нерухоме майно (квартири) розташоване за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .
Станом на 27.09.2023 та 29.04.2024 с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області не входило до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Отже, на придбане дружиною позивача нерухоме майно не розповсюджується виняток, передбачений п. 7-1 Порядку №332 щодо житла, розташованого на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, зазначених у переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Станом на момент вчинення правочину позивач перебував у шлюбі, про що свідчить особиста заяви-повідомлення позивача від 06.12.2024 та не заперечується позивачем.
Пунктом 9 Порядку №332 встановлено, уповноважена особа зобов'язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису або використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги») орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг.
Дійсно, позивач не повідомив Управління про настання обставин, що впливають на виплату допомоги.
Аргументи апеляційної скарги позивача, що придбання нерухомого майна здійснено його дружиною за власні кошти, в підтвердження чого до матеріалів справи надано копію договору дарування грошових коштів від 01.07.2023 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки положеннями п. 7-1 Порядку №332 не передбачено жодних винятків стосовно коштів, за які придбане нерухоме майно, суттєве значення має безпосередньо факт придбання нерухомого майна протягом трьох місяців, що передує зверненню за допомогою та в період її отримання на суму, що перевищує 100 тис. гривень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Управління від 12.11.2024 № 1609, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам - є правомірним.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року по справі № 520/16441/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 по справі № 520/16441/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов