Кегичівський районний суд Харківської області
Справа № 624/787/25
провадження № 1-кп/624/23/26
іменем України
селище Кегичівка 16 січня 2026 року
Кегичівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025226070000022, стосовно якого:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Улянівка Кегичівського району Харківської області, українка, громадянка України, освіта середня, одружена, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, не працює, студентка 3 курсу КЗОЗ «Берестинський медичний фаховий коледж», інвалідом не являється, зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засуджена,
- у вчиненні кримінальних правопорушень (злочину та проступку), передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,
У грудні 2022 року, точний час не встановлений, у ОСОБА_5 виник умисел на незаконне отримання посвідчення водія категорії «B» шляхом підроблення офіційного документа, всупереч вимогам чинного законодавства.
Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_5 підшукала невстановлену органом досудового розслідування особу, з якою вступила у попередню змову щодо виготовлення підробленого посвідчення водія.
Діючи за попередньою змовою групою осіб, всупереч Положенню про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340, без звернення до територіального сервісного центру МВС України, ОСОБА_5 надала невстановленій в ході досудового розслідування особі, свої персональні анкетні дані, фотозображення, зразок підпису, а також грошову винагороду, на підставі чого в період з грудня 2022 року, але не пізніше 14 березня 2025 року, у невстановленому місці невстановленою особою було виготовлено підроблене посвідчення водія категорії «B» серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, виданого нібито ТСЦ 0541 яке містить персональні дані ОСОБА_5 та не відповідає встановленим зразкам бланків посвідчень водія, що перебувають в офіційному обігу в Україні, зокрема за своїми технічними та зовнішніми характеристиками.
Отримавши підроблене посвідчення водія, ОСОБА_5 зберігала його при собі з метою подальшого використання, усвідомлюючи його підробленість та незаконність походження.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч. 3 ст. 358 КК України, а саме підроблення документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
ОСОБА_5 , достеменно знаючи, що посвідчення водія категорії «B» серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане нібито ТСЦ 0541, яке містить її персональні дані, є підробленим, умисно використала зазначений документ, усвідомлюючи його підробленість, з метою реалізації свого протиправного умислу, спрямованого на використання завідомо підробленого документа, шляхом підтвердження своїх повноважень щодо керування транспортними засобами. Зокрема, 14 березня 2025 року під час зупинки за адресою: вул. Захисників України, с. Кегичівка, Берестинського району, Харківської області, вона пред'явила вказане підроблене посвідчення водія працівнику РПП СПД №?1 ВП №?1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області під час перевірки дотримання нею правил дорожнього руху.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документа.
В суді обвинувачена вину у вчиненні інкримінованих правопорушень визнала частково, а саме в частині використання завідомо підробленого документа, вказала, що розкаюється у вчиненому, щодо підроблення документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, винною себе не визнала. Пояснила, що коли була у м. Вінниця, знайомий запропонував зробити посвідчення водія, їй та ще декільком знайомим, пройти курси, точної дати не пам'ятає, ближче до зими 2022 року. Він сказав, що можливо пройти навчання у автошколі швидко, так за місяць пройшла і теорію і практику. Через пару днів після навчання, біля приміщення МВС, отримала посвідчення водія, вийшла людина, до будівлі не заходили, сказала, що за навчання треба заплатити 4000 гривень, кошти віддала на руки, квитанцій не давали. У дії посвідчення не засвітилось, сказали, що так може бути. Неодноразово працівники поліції зупиняли, перевіряли посвідчення, все було добре. Вже після того, як посвідчення вилучили працівники поліція, почитала в інтернеті і зрозуміла, що за місяць не можна пройти навчання і що щось не так.
На запитання прокурора повідомила, що назву автошколи не пам'ятає, сертифікат втрачений, його не знайшла, сказали, що проходити медичний огляд не потрібно, його не проходила, давала фотографію, паспортні дані давала через свого знайомого, підпис давала в автошколі, не в сервісному центрі. Особисто до територіального сервісного центру для проходження іспитів не зверталася, все зробили за неї, екзамени здавала тільки в автошколі, до приміщення сервісного центру навіть не заходила. Чому саме у м. Вінниця, бо там проживала якийсь час з родиною, як отримала посвідчення, усі разом повернулись у Харківську область. Просила виправдати її за ч.3 ст. 358 КК України, та призначити покарання у виді штрафу за ч.4 ст.358 КК України.
На запитання захисника, який крім того зазначив, обвинувачена у вчиненні щиро розкаялась, щодо вчинення проступку, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, проте вважає, що її ошукали, про що 17 жовтня 2025 року до ВП було подано заяву про вчинення злочину.
На запитання головуючої, хто це знайомий, вказала, що це колишній знайомий по службі ОСОБА_7 , точно прізвище не пам'ятає, з яким спілкувалася і після, він займався всіма документами, до приміщення сервісного центру не заходила, отримала посвідчення на вулиці. Не знайомилась із порядком отримання посвідчення водія. Дома посвідчення показувала мамі та чоловіку, який сказав «вроді все нормально», нічого підозрілого не побачили.
У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , інспектори з реагування патрульної поліції, які зазначили про те, що родинних відносин з обвинуваченою не мають, знають її тільки після події, так 14 березня 2025 року під час несення служби у вечірній час на автодорозі вул. Захисників України був зупинений транспортний засіб ВАЗ-2101, під керуванням ОСОБА_5 , у якому били технічні несправності, не світилися задні світлові прилади. Під час перевірки документів, а саме посвідчення водія, виявилось, що воно не перебувало у базі, у додатку «Дія» його також не було і воно здавалось підозрілим по кольору. Повідомлено слідчо-оперативну групу. Посвідчення було вилучено, ОСОБА_5 зазначила, що воно було видане сервісним центром, проходила навчання.
У судовому засіданні досліджені:
- витяг ЄРДР №12025221090000722, відповідно до якого 14 березня 2025 року до чергової частини ВП №1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області надійшов письмовий рапорт від інспектора з реагування патрульної поліції СПД №1 ВП №1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта ОСОБА_10 про те, що 14 березня 2025 року, перебуваючи по вул Захисників України в с-щі Кегичівка Берестинського району Харківської області було зупинено за технічну несправність автомобіль марки ВАЗ-21011 АЕ 04-23 АТ, під час перевірки документів водійки ОСОБА_5 виявлено, що посвідчення водія на ім'я останньої НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане ТСЦ 0541, містить ознаки підробки та не відповідають базі даних ІПНП (а.с.56);
- рапорти, щодо цього (а.с.57,58);
- доручення та повідомлення про проведення досудового розслідування від 15 березня 2025 року (а.с.59, 66);
- повідомлення та постанова про призначення групи прокурорів від 15 березня 2025 року (а.с.61,62-63);
- повідомлення ОСОБА_5 про надання добровільної згоди на вилучення посвідчення водія НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане ТСЦ 0541, на її ім'я (а.с.64);
-протокол його огляду від 14 березня 2025 року, з додатком - фототаблиця) (а.с.65-66,67);
- запит та відповідь з Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) територіальний сервісний центр МВС №0541 (ТСЦ МВС №0541) про те, що згідно відомостей ЄДР МВС інформація по посвідченню водія відсутня, громадянка ОСОБА_5 посвідчення водія не отримувала, дане посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 09 лютого 2023 року, видане в ТСЦ №8041 м. Київ, громадянину ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус посвідчення водія серії НОМЕР_1 «Зданий в архів» (а.с.79,80,81);
- витяг з ЄРДР №12025221090000718, відповідно до якого 17 липня 2025 року до чергової частини ВП №1 Берестинського РВП ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника СД ВП №1 Берестинського РВП ОСОБА_12 , про то, що в ході розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №123252260700000 від 15 березня 2025 року за ч.4 ст. 358 КК України, встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, а саме підроблення документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи та надає право з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (а.с.82);
- рапорти, щодо цього (а.с.83);
- доручення та повідомлення про проведення досудового розслідування від 17 липня 2025 року (а.с.85, 86);
- повідомлення та постанова про призначення групи прокурорів від 17 липня 2025 року (а.с.87,88-89);
- постанова про зміну порядку досудового розслідування та визначення органу досудового розслідування від 24 липня 2025 року (а.с.90-92);
- постанова про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 24 липня 2025 року (а.с.93-95);
- копія паспорта ОСОБА_5 , з підтвердженням її анкетних даних (а.с.96);
- вимога про відсутність судимостей у останньої (а.с.97);
-довідки з Кегичівської ЦРЛ, про не перебування обвинуваченої на обліках у наркологічному та психіатричному кабінетах та про відсутність даних про наявність інвалідності у неї (а.с.98,99,105);
- довідка про склад сім'ї ОСОБА_5 до якої входить чоловік та двоє неповнолітніх дітей, посередня довідка-характеристика (а.с.100-101);
- довідки про не перебування обвинуваченої на обліку центрі пробації (а.с.102,103);
- витяг з наказу №137 від 15 травня 2022 року про звільнення солдата ОСОБА_13 оператора відділення радіоелектронної борьби взводу інженерної розвідки групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_2 від 30 квітня 2022 року №92-РС у запас, відповідно до п.п. «г» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через так сімейні обставини або інші поважні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), вважати такими, що справи на посаду здала, і направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.104);
- повідомлення про підозру ОСОБА_5 за ч.ч.3,4 ст. 358 КК України від 24 липня 2025 року, пам'ятка про процесуальні права та обов'язки від 24 липня 2025 року (а.с.106-109, 110-112);
- протокол про роз'яснення прав на захист ОСОБА_5 від 24 липня 2025 року та розписка останньої від 24 липня 2025 року про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у повному обсязі д (а.с.113,114);
- запит та відповідь з Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) територіальний сервісний центр МВС №0541 (ТСЦ МВС №0541) про те, що відповідно до ЄДР МВС інформація, щодо складання теоретичного та практичного іспиту для отримання посвідчення водія ОСОБА_5 , відсутня; схеми затверджених маршрутів для прийняття практичних іспитів з перевірки навичок керування транспортними засобами на вулично - дорожній мережі оприлюднюються за відповідним посиланням на веб-сайті (а.с.115,116,117);
- повідомлення ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_6 про відсутність будь яких речових доказів або їх частин, документів, або копій з них у вказаному кримінальному провадженні (а.с.118);
- протокол про надання доступу до матеріалів (досудових матеріалів) досудового розслідування ОСОБА_5 та її захиснику ОСОБА_6 від 21 серпня 2025 року, опис матеріалів досудового розслідування, до якого надано доступ (а.с.119,120).
У судовому засідання досліджена постанова про визнання речовими доказами, а саме посвідчення водія НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане ТСЦ 0541 на ім'я ОСОБА_5 , категорії «В», що долучене до матеріалів кримінального провадження від 15 березня 2025 року (а.с.68-69).
У судовому засіданні оглянути речовий доказ, а саме посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року (а.с.121).
У судовому засіданні досліджені: постанова про призначення судово-технічної експертизи від 15 березня 2025 року (а.с.70-71); висновок судово-технічної експертизи від 21 березня 2025 року №СЕ-19/121-25/6611-ДД, з фототаблицями, відповідно до якого бланк посвідчення водія з серійним номером НОМЕР_1 (бланк серії НОМЕР_1 ), виданого 27 грудня 2022 року ТСЦ 0541 на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обліку виробника - України; посвідчення виготовлене комбінованим способом: всі зображення та текстова інформація лицьового та зворотного боків бланка (крім друкованого тексту індивідуальної інформації, якою персоналізований бланк) нанесені термосублімаційним способом друку; друкований текст індивідуальної інформації, якою персоналізований бланк нанесений термотрансферним способом друку; довідка про витрати на проведення експертизи, що складають 2387,70 гривень (а.с.72-75,76-77,78).
Також, у судовому засіданні досліджена досудова доповідь відносно ОСОБА_5 , відповідно до якої, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється, як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється, як середній. Орган пробації вважає можливим виправлення особи без ізоляції від суспільства, із застосуванням положень ч.ч.1,3 ст.76 КК України (а.с.40-52).
Зазначені документи сумнівів у їх достовірності не викликали, викладені чи посвідчені в них відомості є такими, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження.
Кожний з доказів визнається і оцінюється судом як належний та допустимий, а всі вони у сукупності - достатніми та взаємозв'язаними для прийняття процесуального рішення.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення, а також види і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладений на слідчого та прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК України).
Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Ухвалюючи рішення у справі, суд же повинен ретельно перевірити доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Так, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 у справі № 760/23459/17, від 03 лютого 2021 року у справі №761/7897/18.
Заслухавши усі показання, дослідивши докази, суд вважає, що пред'явлене обвинувачення у судовому засіданні доведене повністю.
Суд вважає доведеним, що викладені в обвинуваченні діяння мали місце і містять склади кримінальних правопорушень (злочину та проступку).
Відповідальність за ст. 358 КК України настає в разі підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 3 ст. 358 КК України виражається в таких альтернативних діях: а) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа; б) збут підробленого офіційного документа; в) виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланка підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печатки, штампа чи бланка; г) збут підроблених печатки, штампа чи бланка, за умови вчинення їх за попередньою змовою групою осіб.
Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа - це: а) повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації); б) внесення у справжній з точки зору форми документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині); в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо); г) підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у диспозиції ст. 358 КК України дій.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - використання підробленого документа, штампа, печатки чи бланка за призначенням як самим підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає бажання винного набути певних суб'єктивних прав або звільнитися від юридичних обов'язків (приховати наявність вищої освіти, щоб за рахунок бюджетних коштів одержати другу вищу освіту). Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію та ін.), склад злочину відсутній.
Обов'язковими елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є кримінальним правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у підробленні документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за що передбачена кримінальна відповідальність ч.3 ст.358 КК України.
Обвинувачена зазначила у судовому засіданні, що ніяких дій по виготовленню документа не вчиняла, дала лише свої дані, фото картку знайомому та гроші у сумі 4000 гривень на руки, вже безпосередньо у день отримання посвідчення, свій підпис надавала в автошколі.
Відповідно до ст.26 КК України співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Статтею 27 КК України визначено види співучасників, зокрема ч. 2, 5 ст.27 КК України зазначає, що виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.
Крім того, ч.2 ст.28 КК України передбачає, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Як випливає із ч.2 ст.28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо).
Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці.
При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.
У даному кримінальному провадженні обвинуваченій інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, за підроблення документа, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто, якщо підроблення документів вчиняють дві і більше особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , перебуваючи у м. Вінниця, у грудні 2022 року, точний час не встановлений, але і не оспорюється обвинуваченою, у ОСОБА_5 виник умисел (бажання) на незаконне отримання посвідчення водія категорії «B» шляхом підроблення офіційного документа, всупереч вимогам чинного законодавства.
Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_5 через свого знайомого по службі на ім'я ОСОБА_7 , прізвище не пам'ятає, вступила у попередню змову, щодо виготовлення підробленого посвідчення водія.
Діючи за попередньою змовою групою осіб, всупереч Положенню про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340, без звернення до територіального сервісного центру МВС України, ОСОБА_5 через свого знайомого, а той надав невстановленій в ході досудового розслідування особі, її персональні анкетні дані, фотозображення, а також гроші у сумі 4000 гривень, попередньо зразок підпису, на підставі чого в період з грудня 2022 року, але не пізніше 14 березня 2025 року, у невстановленому місці невстановленою особою було виготовлено підроблене посвідчення водія категорії «B» серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, виданого нібито ТСЦ 0541, яке містить персональні дані ОСОБА_5 та не відповідає встановленим зразкам бланків посвідчень водія, що перебувають в офіційному обігу в Україні, зокрема за своїми технічними та зовнішніми характеристиками.
Отже, ОСОБА_5 , діючи умисно, за попередньою змовою із вказаною невстановленою на цей час слідством особою, безпосередньо виконала частину об'єктивної сторони кримінально-караного діяння, пов'язаного із підробленням офіційних документів, надавши (повідомивши) цій особі свої анкетні дані, які необхідно було зазначити при підробленні документу, фотокартку та зразок свого підпису.
Після цього, невстановленою на час слідства особою, біля приміщення МВС м. Вінниця, не заходячи до нього ОСОБА_5 отримала посвідчення для подальшого використання.
Таким чином, ОСОБА_5 діючи за вказаних вище обставин за попередньою змовою із невстановленою на цей час досудовим розслідуванням особою, безпосередньо виконавши частину об'єктивної сторони кримінально-караного діяння, пов'язаного із підробленням офіційного документу, шляхом надання (повідомлення) цій особі своїх анкетних даних, які необхідно було зазначити при підробленні документа, фотокартку та підпис, отже вчинила підроблення посвідчення (офіційного документу), яке видається та посвідчується установою і яке надає права, з метою використання його підроблювачем.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченою у цій частині, її вина в скоєнні кримінального правопорушення за ч.3 ст.358 КК України доводиться сукупністю досліджених у провадженні доказів.
Також, суд звертає увагу на те, що обвинувачена мала бажання отримати посвідчення водія, вчиняла всі дії через свого знайомого, тобто домовилась про спільне вчинення злочину, дійшли згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони, а саме обговорили суму винагороди, за яку невстановлена слідством особа виготовить посвідчення водія, невстановлена слідством вказала, які документи треба надати. ОСОБА_5 надала свої паспортні дані, фотокартку та зразок підпису невстановленій слідством особі, невстановлена слідством особа внесла персональні дані ОСОБА_5 в бланк посвідчення водія та видала його біля сервісного центру, не заходячи до приміщення, у свою чергу ОСОБА_5 , отримавши підроблене посвідчення водія, проводить оплату при його отриманні в сумі 4000 грн, без отримання будь якої квитанції, тобто, узгодили зміст виконуваних функцій кожного з співучасників та спільно вчинили виготовлення підробленого посвідчення водія.
Тому дії ОСОБА_5 та невстановленої слідством особи охоплені спільним умислом - виготовленням підробленого офіційного документу, з розподілом функцій, за якого кожен співучасник виконував певну роль, як то було попередньо домовлено між співучасниками.
Своїми умисними діями, які виразились у підробленні документу, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчиненому з попередньою змовою групою осіб ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.3 ст.358 КК України.
Вказані свідчення обвинуваченої при судовому розгляді справи, не узгоджуються із наявними у справі доказами, тому суд їх розцінює критично і сприймає їх, як намагання обвинуваченої уникнути кримінальної відповідальності.
При цьому, суд враховує, що будь-яка свідома особа, маючи базовий рівень освіти, у випадку відсутності інформації, якою вона не володіє, має можливість отримати консультацію в установі, до якої вона звернулась, зокрема, у інформатора, в інформаційно-довідковому відділі Сервісного центру, де громадянам надаються безкоштовні консультації та допомога працівника сервісного центру, в межах своєї компетенції, виходячи з наявного у особи запиту.
Крім того, інформація, зокрема, щодо порядок отримання посвідчення водія міститься на офіційному сайті Головного сервісного центру МВС, де зазначено, про те, які документи необхідно подати, які екзамени потрібно скласти, оплата за вказані послуги та інше.
Маючи базовий рівень освіти, будучи соціально адаптованою особою, яка користується інтернетом, маючи у постійному доступі мобільний телефон, який надає можливість отримати будь-яку інформацію в мережі інтернет, обвинувачена могла і повинна була дізнатись про визначену законом процедуру такого отримання. При цьому посилання обвинуваченої на відсутність володіння нею юридичних знань в цій сфері, жодним чином не впливає на можливість особи отримати таку інформацію будь-яким чином, зокрема, з мережі інтернет, на офіційному сайті сервісного центру або звернутись до інформаційного відділу сервісного центру, чого вона не зробила, а відразу ж, за її словами, скористалася допомогою особи, на ім'я ОСОБА_7 , прізвище чітко не пам'ятає.
До того ж, не знання Закону, не звільняє від юридичної відповідальності. Правова основа презумпції знання законодавства обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2статті 68 Конституції України.
Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Згідно з частиною 3 статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом є нечинними. І відповідно не можуть застосовуватись. Тому основна умова вступу нормативно-правового акту в силу, і відповідно обов'язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях.
Опублікування нормативно-правового акту є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть даної презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку. Якщо нормативно-правовий акт не опубліковано, то відпадає юридична підстава презумпції знання законодавства. Таким чином існує прямий зв'язок між презумпцією знання законодавства та його офіційним опублікуванням.
При цьому, навіть якщо буде неможливо знати кожний чинний закон з кожного питання, навіть при наявності у особи значних юридичних знань, це ціна, заплачена за гарантію, що навмисне незнання не стане підставою для виправдання.
Слід зауважити, що законодавство належним чином публікується і поширюється, наприклад, закон може бути надрукований в урядовій газеті, оприлюднений через Інтернет, або надрукований в форматі, доступному для продажу населенню за доступними цінами, з законодавством іноді можна ознайомитися у визначених місцях.
В даному випадку слід врахувати, що інформація щодо порядку отримання посвідчення водія на офіційному сайті Головного сервісного центру МВС, а також вказану інформацію можливо було отримати в Сервісному центрі, у інформатора, в інформаційно-довідковому відділі Сервісного центру.
Начебто скориставшись допомогою невстановленої особи, на ім'я ОСОБА_7 , в отриманні посвідчення водія, за умови якщо вона дійсно скористався такою допомогою, обвинувачена не могла не розуміти, що таким чином вона уникає визначеної законом процедури отримання посвідчення водія.
Процедура отримання особою посвідчення водія встановлена Постановою Кабінету міністрів України від 09 травня 1993 року №340, яка затверджує Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, посилання на яку тож міститься на сайті Сервісного центру.
При цьому, ОСОБА_14 медичний огляд в установленому законом порядку не проходила, як вона сама зазначила та не складала теоретичний та практичний екзамени, що підтверджується відповідями на запит із Сервісного центру.
До того ж, особа, на ім'я ОСОБА_7 , допомогою якого скористалася обвинувачена, якщо вона дійсно скористалася такими послугами, при зустрічі з ним, в розмові, він не зазначив, що являється повноважною та компетентною особою Сервісного центру, якій законом надано таке право, у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, складати, видавати чи посвідчувати такого роду документи, враховуючи, що обвинувачена його знає як знайомого по службі, тобто, відомостей, які б свідчили що особа, на ім'я ОСОБА_7 є саме працівником сервісного центру, у ОСОБА_5 не було, що свідчить про те, що вона усвідомлювала, що таким чином звертається до некомпетентної особи, яка не має права в передбаченому законом порядку, видавати такі посвідчення і отримане нею у такий спосіб водійське посвідчення є завідомо підробленим.
Також обвинувачена ОСОБА_5 хоча і не визнала своєї вини у вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, проте надаючи показання суду, не прямо, а побічно підтвердила його вчинення.
Тому при кваліфікації дій ОСОБА_5 за цим епізодом, органом досудового розслідування обґрунтовано зазначено про його вчинення обвинуваченою за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч.3 ст.358 КК України.
Згідно ч. 4 ст. 358 КК України відповідальність настає за використання завідомо підробленого документа. При цьому використання може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред'явлення документа; 2) подання документа. При пред'явленні документа особа, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. Підроблений документ залишається у володінні винного. Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред'явлено винним, незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.
У даному кримінальному провадженні судом чітко встановлено, що ОСОБА_5 сама пред'явила завідомо підроблене посвідчення водія для перевірки працівниками поліції під час зупинки, тобто використала його, що повністю відповідає складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Крім того, обвинувачена ОСОБА_5 повністю визнала себе винною у вчинення цього кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.
При призначенні покарання, суд враховує, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Обставин, які пом'якшують покарання, передбачені ст.66 КК України судом не встановлено, оскільки хоча обвинувачена ОСОБА_5 і надавала показання щодо обставин вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, як зазначила, що у вчиненому щиро розкаялась, однак вона не висловила жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки, а також готовності нести покарання, що свідчить про відсутність критичної оцінки вчиненого та відповідно щирого каяття. Щире каяття, висловлене обвинуваченою вже під час її допиту, усно в судовому засіданні, після дослідження доказів у справі та допиту свідків і не підтверджене реальними діями або іншими доказами, що свідчили б про її щирість та глибину каяття, тому суд не надає віри такому, зважаючи на процесуальну поведінку обвинуваченої. Суд вважає мотивом таких тверджень це бажання обвинуваченої не понести більш суворе покарання та уникнути відповідальності за вчинене шляхом призначення їй судом покарання у виді штрафу.
Обставини, які обтяжують покарання, передбачені ст.67 КК України судом не встановлено.
Вирішуючи питання про покарання, відповідно до статті 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином (ч. 3 ст.358 КК України) та кримінальним проступком (ч. 4 ст. 358 КК України); особу винної, яка раніше не судима, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, інвалідності не має, проходила військову службу, навчається, одружена, має двох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, за місцем мешкання характеризується посередньо, проте не працює, доказів про наявність офіційних доходів не має.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нею нових злочинів.
Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_5 за вчинене, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, умисну форму вини, конкретні обставини справи, дані про її особу, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, відношення обвинуваченої до вчиненого.
На переконання суду, для виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 , попередження скоєння нею нових кримінальних правопорушень та досягнення цілей покарання, їй необхідно призначити покарання, за частиною ч.3 ст.358 КК України у виді обмеження волів у межах санкції статті; за ч. 4 ст. 358 КК України - до покарання у виді обмеження волі, також у межах санкції, не знаходячи підстав для призначення покарання у виді штрафі чи пробаційного нагляду, та визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Підстав для застосування положень ст.ст.69,69-1 КК України, не встановлено.
Суд визнає за необхідне призначити покарання запропоноване прокурором.
Саме таке покарання, на переконання суду буде достатнім для досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України, й відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_5 , попередження скоєння нею нових кримінальних правопорушень та досягнення цілей покарання щодо обвинуваченої в цілому на теперішній час можливе без реального відбування покарання у виді обмеження волі, а тому її можливо звільнити від відбування цього покарання на підставі ст.75 КК України з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Суд не вбачає підстав для застосування запобіжного щодо обвинуваченої, оскільки протягом розгляду кримінального провадження остання належним чином виконувала свої процесуальні обов'язки, передбачені КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК України залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
У відповідності з вимогами ч.2 ст.124, п.2 ч.4 ст.374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.
Таким чином, з обвинуваченої підлягає стягненню на користь Держави процесуальні витрати за проведену у кримінальному провадженні судово-технічну експертизу від 21 березня 2025 року №СЕ-19/121-25/6611-ДД у розмірі 2387,70 гривень.
Долю речових доказів у кримінальному провадженні необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлені.
Керуючись ст. 368-371, 373-374 КПК України,
ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень (злочину та проступку), передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України та призначити їй покарання за:
- ч. 3 ст. 358 КК України виді 3 роки обмеження волі;
- ч. 4 ст. 358 КК України у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_5 визначити остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 3 (три) роки обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо вона протягом іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї судом обов'язки.
Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
На підставі п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки, а саме:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_5 в дохід Держави судові витрати за проведення судово-технічної експертизу від 21 березня 2025 року №СЕ-19/121-25/6611-ДД у розмірі 2387 (дві тисячі триста вісімдесят сім) гривень 70 копійок.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.
Після набрання вироком суду законної сили речовий доказ:
- посвідчення водія НОМЕР_1 від 27 грудня 2022 року, видане ТСЦ 0541 на ім'я ОСОБА_5 , категорії «В», що долучене до матеріалів кримінального провадження - залишити на зберіганні у матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржений в Харківський апеляційний суд через Кегичівський районний суд, протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення засудженій та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1